Україну на Євробаченні представить молодий артист, єврейського походження, Гурт Циферблат.

Мій старшина, походу, за Циферблат голосував.

Кожного разу, коли я до нього в каптьорку заходжу, він сидить нервовий і дивиться в журнал:

– Не сходиться!

– Шо не сходиться?

— Цифри, блять!

Дивно, що Потап на інтервʼю в Дудя сидить не на двох стільцях!
.
.
.
.
.
І з хуєм в роті!

Потап продає свій шолом, який він носив, коли служив в заочній теробороні.

Зумери винайшли ферму.

Але на фермі ніхто не медитує зранку, там їбашать вже з 5 години.

Враження після інтервʼю Потапа Дудю.

Українець тупенький піздабол. Росіянин адекватний, професійний журналіст.

Шо не кажи, але в ФСБ працюють топ-професіонали, так все тонко розрахувати. Як вони це роблять, я хуй зна.

Одного дня Дональд Трамп прокинувся з геніальною бізнес-ідеєю: купити ще щось. Після невдалої спроби з Гренландією він вирішив взяти щось менш льодяне, більш атмосферне і, головне, дешевше. Так його радники натрапили на Буковель.

Через годину Трамп уже летів приватним літаком у Карпати, мріючи про власний Буковель. Але коли дізнався, скільки там коштує день катання, то глибоко замислився:

— Це що, курорт для мільйонерів?!

— Ем… так, містер Трамп, але ж ви і є мільйонер…

— Я не ідіот, щоб платити такі гроші! — обурився Трамп. — У Ворохті дешевше?

— Так, але там радянські підйомники.

— Беру Ворохту!

Врешті-решт Трамп не зміг дозволити собі Буковель, завис у Ворохті, де пробував борщ і грівся у колибі.

Додивляюсь Потапа в Дудя.

Хочеться в'їбати через екран.

Потап пише книгу.

Хоча, знаючи його, він її спиздить і додасть пару каламбурів.

Гаррі Поттап і Пиришкі пупиришкі
Гаррі Поттап і Напівкровний довбойоб

Потап каже, що часто олігархи на корпоративах хотіли виїбати Настю, але вона відмовляла. І йому приходилось розрулювати.

Бідна його срака.

Такер Карлсон каже, Україна продає американську зброю мексиканським картелям.

Ну так, картелі ж хуярять Техас з Хаймарсів і абрамсами йдуть на прорив кордону.

Трамп набирає номер Путіна. Він чекає, поки той відповість, і муркоче щось собі під ніс про те, який він геніальний переговорник.

– Алло, Владімір? Це Дональд. Ти, мабуть, зараз зайнятий своїми… еее… ну, чим ти там займаєшся. Вбивством чергового опонента чи щось таке?

– Прівєт, Дональд. Що тобі треба?

– Слухай, я подумав… Ну, типу, давай домовимося про… про… щось! Ти ж знаєш, як ми можемо! Як у тій угоді, яку я підписав, а потім забув, про що вона була.

– Конкретніше, Дональд.

– Ну, може, давай не будемо сваритися? Ти не лізеш до України, а я зроблю вигляд, що не подвою санкції.

– Ти ж розумієш, Дональд, що це не працює так просто?

– А чому ні? Я ж домовлявся з Кімом! І знаєш, що ми вирішили? Та взагалі нічого. Але як гарно виглядало на фотках!

– Ти реально хочеш, щоб я просто припинив робити те, що хочу, тільки тому, що ти мене про це попросив?

– Ну, було б дуже мило з твого боку. Я б навіть твіт написав, який ти класний.

Путін мовчить. Він намагається вирішити, чи сміятись, чи просто покласти слухавку.

– Дональд, ти ж розумієш, що це все — хуйня, так?

– Так. Я теж так подумав. Але ж я вже там наобіцяв. Ну, тоді до наступного разу? Може, якось знову зідзвонимось і знову ні про що не домовимось?

– Звісно. Завжди радий зачитати тригодинну лекцію з псевдоісторії.

– О, і ще одне, Владімір… У тебе ще залишилися ті відео? Ну, ті, які ти обіцяв стерти?

– Які відео?

– Ой, все, забудь. Я просто перевірив. Бувай!

Вони кладуть слухавки, обидва з відчуттям, що щойно змарнували свій час, але чомусь знову домовляться поговорити наступного тижня. Бо чому б і ні?

Мати Джей Ді Венса, Бев, мала серйозні проблеми із залежністю, зокрема від рецептурних знеболювальних та інших наркотиків, а також мала нестабільну поведінку. Вона неодноразово вступала у стосунки з різними чоловіками, що створювало для Джей Ді нестабільне домашнє середовище. Через це він часто жив у своїх бабусі та дідуся, які мали великий вплив на його виховання.

У 2020 році на основі його мемуарів про бідне життя вийшов фільм на Netflix, що приніс Венсу впізнаваність. У 2022 році Джей Ді Венс був обраний сенатором.

Карочє, закомплексовийний селюк, син наркоманки-проститутки тепер друга людина найпотужнішої держави.

Нам пизда! Людству пизда!

1+1 винайшли «Поле Чудес»

Якщо росія ще раз нападе на Україну, її відразу візьмуть в НАТО, – сенатор Грем

А зараз, блять, що відбувається? І кого її?

Штурмовик Сергій сидів на КСП, втупившись у телефон. 14 лютого. Всі соцмережі захлинались сердечками, квітами та зізнаннями в коханні.

— Та йдіть ви всі нахуй— пробурчав він і вимкнув телефон.

Заходить Валєра, зв’язківець, з усмішкою до вух:
— Ну що, Сірий, написав вже своїй Оксані?

— Ага. Напишу: «Вибач, що поїхав на війну, не попередив. З Днем Валентина!» Точно розтане.

— Ну, принаймні їй буде що подругам розказати, — хихикнув Валєра. — Давай, не сци, просто напиши, що сумуєш. Нахуя я цей старлінк розчихляв?

Сергій зітхнув, узяв телефон і написав: «Привіт. Як ти там?»
Повідомлення прочитано. Відповіді немає.

— Ну, оце і все, — буркнув він. — Може, в неї вже там хтось є… якийсь айтішник з дитячими травмами і без каски.

Валєра тільки скривився:
— Ти реально йобнувся.

Раптом лунає голос командира:
— Хлопці, всім збиратись! Волонтери передачу привезли!

Біля розйобаної хати стояв бус з коробками. У повітрі пахло домашньою випічкою, а бійці збуджено нишпорили в посилках.

Сергій підійшов і побачив коробку з написом «Сергію». Відкрив — там була банка Маслотом, шкарпетки і листівка: «Бережи себе. Оксана».

Валєра зазирнув через плече:
— Ну що, айтішнік, кажеш?

Сергій усміхнувся і пробурмотів:
— Завали їбало.

А потім тихо додав:
— З Днем Валентина, Оксано.

Сидять бійці в окопі під обстрілом. Земля здригається, навколо свистять кулі, в повітрі противний звук FPV.

Один з них, підкурюючи цигарку, бурчить:
— Що за хуйня… Обіцяли форму нову видати…

Раптом пролетів снаряд, землю посипало грудками.

Перший спльовує пилюку:
— Ех, на гражданці я б зараз на дивані валявся, а тут цей… “похідний пілінг обличчя”.

Другий, з-під каски видно лише його очі, бурмоче:
— А я дівчині обіцяв повернутись героєм… Тепер думаю, як би просто повернутись.

Помовчали, затягнулися. Нарешті, перший видихнув:
— Хоч би зарплату не затримали. Бо героєм без грошей бути зовсім сумно…

Всі мовчки закивали, а над ними знову загуло небо.

Одного зимового ранку, коли сніг валив як срака в прірву, Іван вийшов на вулицю і вирішив, що цей сніг йому до пизди не потрібен.

Іван, як справжній український герой, взяв лопату і почав розчищати доріжку. Але кожен раз, коли він відкидав сніг, той, як на зло, падав назад, ніби кажучи: “Хуй тобі, Іван, а не чиста доріжка!”

Зрештою, Іван, втомлений і злий, крикнув до неба: “Та вже досить цієї хуйні, сніг, іди нахуй!” Але сніг, як завжди, тільки сміявся над ним, додаючи ще більше білих пластівців на його голову.

І тоді Іван, усвідомивши абсурдність ситуації, просто ліг у сніг, дивлячись на небо і кажучи: “Ну що ж, якщо ти так хочеш, давай, засип мене, блядь, до весни!”

Піду почитаю в інтернеті думки експертів стосовно перемовин рф і США