The beginning of Saint Peter and Paul's Fast
🗓
Starting Monday, Orthodox Christians begin the Fast of the Holy Apostles Peter and Paul.
🍏
This fast has no fixed duration: it always begins on the Monday after All Saints’ Sunday (the first Sunday after the outpouring of the Holy Spirit) and ends on 12 July, the Feast of Saints Peter and Paul
📖
Saints Peter and Paul are considered the ‘pillars of the Orthodox Church’, two men from different backgrounds but united in their mission to proclaim the Gospel of Christ.

____
✍Wordlist
• fast - пост
• duration - продолжительность
• outpouring - излияние
• Holy Spirit - Святой Дух
• pillars of the church - столпы церкви

#богослужебныетексты
#полезности
⚡️
Последование о усопших младенцах не принявших Святое Крещение. Текст утвержден к богослужебному использованию в июле 2018 года. Данное последование может быть полезным в пастырской практике священникам для молитвенного утешения скорбящих родителей.

Нет сильнее молитвы, чем молитва матери. Ангелы склоняются перед слезами матери, молящейся за своего ребенка. Сколько детей спасено от гибели, от погибели вечной только потому, что за них молилась мать, не опуская рук даже тогда, когда все уже потеряли надежду.

Святитель Лука (Войно-Ясенецкий)

#цитаты

Основатели Александр-Невского братства. Слева направо: иеромонах Лев, иеромонах Гурий, иеромонах Иннокентий (Тихонов) [прославленный Церковью как священномученик Иннокентий, Архиепископ Винницкий]. 1916.

В 1943 году в Виннице проходили раскопки могил жертв репрессий, в которых принимала участие международная комиссия. Было найдено 9432 тела, из которых 679 человек смогли идентифицировать по документам, обнаруженных при телах, и каким-то вещам и приметам, которые узнавали их родные и близкие, – рассказывает руководитель исторического отдела Винницкой епархии иерей Назарий Давидовский. – В отчете международной комиссии 1944 года представлен список опознанных людей. Номер 599 – Тихонов Борис Дмитриевич – мирское имя владыки Иннокентия. И указан г. Хмельник, где проживал владыка, потому что в Виннице тогда не было возможности совершать служения. Тело владыки опознано по протоколу обыска и выписке найденных вещей.

Святитель Митрофан, патріарх Константинопольський, був сучасником святого Константина Великого (306–337). Батько ж його, Дометій, був рідним братом римського імператора Проба (276–282). Зрозумівши хибність язичницької віри, Дометій увірував у Христа.

Під час жорстоких переслідувань християн у Римі святий Дометій з двома своїми синами, Пробом і Митрофаном, віддалився до міста Візантія, де став навчатися закону Господнього у єпископа Тита (242–272), мужа святого життя. Бачачи палке бажання Дометія потрудитися для Господа, єпископ Тит висвятив його на пресвітера. Після смерті Тита на єпископський престол був зведений Дометій (272–303), а згодом на нього були зведені його сини, Проб (303–315) і, в 316 році, Митрофан.

Прибуши одного разу до Візантія, імператор Константин Великий був захоплений красою і зручним розташуванням міста. Побачивши святість життя й мудрість святого Митрофана, імператор взяв його з собою до Рима. Невдовзі ж Константин Великий переніс столицю із Рима до Візантія і перевів туди святителя Митрофана.

У 325 році для подолання єресі Арія в Нікеї зібрався Перший Вселенський Собор. Константин Великий випросив у святих отців Собору титул патріарха для святителя Митрофана. Таким чином, святитель став першим патріархом Константинопольським.

Сам він, будучи тоді вже глибоким старцем, не міг бути присутнім на Соборі, а послав замість себе хор’єпископа (вікарія) Олександра. Після завершення Собору імператор разом з отцями Собору навістив хворого патріарха. На прохання правителя імперії той назвав свого гідного наступника — єпископа Олександра, передрікши, що після Олександра патіарший престол посяде Павло, на той час чтець, а патріарху Александрійському Олександру передбачив, що його наступником буде архідиякон Афанасій.

Святитель Митрофан мирно преставився до Бога в 326 році, у віці ста сімнадцяти років. Мощі його спочивають в Константинополі, у храмі, спорудженому на його пам’ять.

Коротко та наглядно про релігійну свободу в Україні. Чернівці. 17.06.2025.

⚡️Православні віряни Чернівців змогли потрапити до Свято-Духівського кафедрального собору.

17 червня 2025 року в ході спроби захоплення Свято-Духівського собору УПЦ у Чернівцях прихильниками ПЦУ постраждав митрополит Чернівецький і Буковинський Мелетій та інші віруючі Чернівецької єпархії. Попри це віряни Української Православної Церкви зуміли відстояти свою святиню. Про це повідомляється на сторінці «Вірні Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ» у Facebook, передає Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

Як повідомляють у Чернівецькій єпархії, митрополиту Мелетію залили очі сльозогінним газом, після чого він не міг тривалий час самостійно рухатися. Також з місця подій повідомляють про те, що постраждали інші православні віряни Буковини. П’ятеро осіб наразі звернулися за допомогою до швидкої.

Нагадаємо, 16 лютого 4 506 парафіян собору на честь Сходження Святого Духа міста Чернівці висловилися з приводу спроб перевести їхню святиню у ПЦУ та проголосували за те, щоби залишитися в лоні Української Православної Церкви на чолі з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм. Попри це відбулася незаконна перереєстрація собору на ім’я Бодоряка Ярослава, який очолює ПЦУ у Чернівцях. Сьогодні, 17 червня, представники ПЦУ вирішили провести свій перший обряд у Свято-Духівському соборі і задля цього було залучено молодиків, котрі вчинили жорстоке насильство над священниками та парафіянами Української Православної Церкви.

Дізнавшись про події у головному храмі Чернівців, тисячі парафіян собору прибули до святині та змогли відстояти своє право молитися у ній.

Особи, котрі намагалися вчинити акт рейдерства, були вимушені залишити храмове приміщення.

«Злодій приходить, щоб грабувати, вбивати й руйнувати»
(Ін. 10:10)

А йде саме так, як на відео

Можешь ли ты услышать тишину,
Когда находишься в оковах боли,
Не быть печалью связанным в плену,
Стремясь расправить крылья своей воли?

Можешь ли слышать тишину,
Ведь так она многообразна?
Надежды дар — её величину
И знать,что всё,что есть,то не напрасно?

Отчаяния сумрак светом озарить тюрьму...
Другого боль облЕгчить...
Можешь ли ты услышать тишину
И истово Христу поверить?

©️протоиерей Димитрий Гарчук
18.06.2017
#стихи
#poetry

🌿 Про прорив інформаційної блокади.

Від початку війни Українська Православна Церква опинилася за межами інформаційного простору країни. Якщо про неї й згадують, то майже виключно у негативному ключі — упереджено, агресивно, з викривленням суті. І можна було б з обуренням махати кулаками: «Як так?!», «Чому мовчать про правду?».

Але є в українському народі мудрість, яка звучить так:
«Немає лиха без добра».


Бо саме ця блокада і це викривлення правди змусили Церкву знайти інший шлях до людей. Вона вийшла з тиші, з глибини храму — в публічний простір, який раніше був ніби закритий або ж недосяжний.

Тепер тисячі вірян, які ще вчора ставилися скептично до соцмереж, — сьогодні самі стали інформаційним фронтом Української Православної Церкви. Вони активно репостять, коментують, роз’яснюють, захищають. Кожен акаунт став місійним, кожна сторінка — голосом Церкви.

Вчорашні події у Чернівцях — яскраве тому підтвердження.
Коли почалося силове захоплення Кафедрального собору, коли 50 молодиків увірвалися до храму, віряни по всій країні згуртувалися не лише фізично, а й інформаційно. Вони стежили за подіями, поширювали правду, підтримували одне одного і громаду, яка відстояла свою святиню.

⸻

Мораль усього цього проста і сильна:

Те, чим хотіли ослабити, — укріпило.
Те, чим хотіли мовчання — дало голос.
Те, що мало стати кінцем, стало новим початком.

І сьогодні вже не лише священники, а простий вірянин — батько, мати, бабуся, студент — став тим, хто говорить Правду, хто не боїться називати речі своїми іменами.

Церкву не загнати в глухий кут. Вона — як вода: знайде шлях навіть крізь камінь. Бо з нею Христос.

І нехай це «Слава Богу!» сьогодні розіллється над усією Україною.
Нехай воно звучить у кожному місті й селі, у кожному домі, де є молитва, у кожному серці, яке вірить.

Щоб слава Господня покривала наш край,
щоб мир Божий сходив на наших дітей,
щоб у кожному куточку України відчувалася Його любов,
а не страх, Його правда, а не насилля.

Слава Богу — за кожну відстояну святиню.
Слава Богу — за кожне серце, що не здалося.
Слава Богу — і нехай ця слава буде вічною!