«Андрієш» (1954), реж. Сергій Параджанов і Яків Базелян
ЩО В ОНЛАЙН-КІНОТЕАТРІ ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРУ ДИВЛЯТЬСЯ НАЙБІЛЬШЕ?
«Довженко-Центр. Онлайн» існує вже два тижні — ми вирішили підбити проміжні підсумки й поглянути, що саме на старті нашого проєкту вас цікавило найбільше.
Із майже потрійним відривом за кількістю переглядів попереду — «Сьомий маршрут» (1997) Михайла Іллєнка. Цей призабутий фільм був відсканований нами у 2024 році й став народним улюбленцем на Київкінофесті. Після цього, як і раніше, подивитися стрічку в хорошій якості було неможливо. Тож уже за такий короткий термін «Сьомий маршрут» став першим фільмом, що подолав позначку у сто переглядів.
Завдяки зізнанню Роберта Еґґерса у впливі «Вечора на Івана Купала» на «Носферату», фільм швидко піднявся в рейтингу до третьої позиції.
Сьоме місце за кількістю переглядів розділили відразу чотири фільми.
Подробиці про фільми та їх позиції на фото.
Заходьте в онлайн-кінотеатр і відкривайте собі нові сторінки українського кіно🤍
«Довженко-Центр. Онлайн» існує вже два тижні — ми вирішили підбити проміжні підсумки й поглянути, що саме на старті нашого проєкту вас цікавило найбільше.
Із майже потрійним відривом за кількістю переглядів попереду — «Сьомий маршрут» (1997) Михайла Іллєнка. Цей призабутий фільм був відсканований нами у 2024 році й став народним улюбленцем на Київкінофесті. Після цього, як і раніше, подивитися стрічку в хорошій якості було неможливо. Тож уже за такий короткий термін «Сьомий маршрут» став першим фільмом, що подолав позначку у сто переглядів.
Завдяки зізнанню Роберта Еґґерса у впливі «Вечора на Івана Купала» на «Носферату», фільм швидко піднявся в рейтингу до третьої позиції.
Сьоме місце за кількістю переглядів розділили відразу чотири фільми.
Подробиці про фільми та їх позиції на фото.
Заходьте в онлайн-кінотеатр і відкривайте собі нові сторінки українського кіно🤍
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
ДРАМАТУРГІЯ КОЛЬОРУ І РУХУ «ВЕЧОРА НА ІВАНА КУПАЛА»
У 2002 році журнал «Кіно-Театр» опублікував розгорнутий текст оператора Вадима Іллєнка щодо роботи над фільмом «Вечір на Івана Купала».
На прикладі окремих сцен автор статті у деталях розповідав про драматургію кольору і руху одного з найважливіших фільмів українського поетичного кіно:
«Одна з найскладніших акторських сцен фільму — сцена, в якій Петро божеволіє. Ми назвали її «Торо-Торо». У цій сцені ми намагалися зображальними засобами передати галюцинації людини, яка втрачає розум. Для цього в павільйоні були прокладені операторські рейки спіральної форми й уже навколо цих рейок, повторюючи їхній вигин, ми вибудували декорацію — стіни Петрової хати, які в кінці рейок непомітно переходили в декорацію лісу.
Фантасмагоричність обстановки посилювалась іще тим, що в міру панорамування по стінах хати вони починали неприродно світитися, оскільки були виготовлені з напівпрозорого матеріалу і, за бажанням оператора, могли підсвічуватися на просвіт.
Протягом проїзду — панорами — стіни підсвічувались все яскравіше, фарби розпису стін ставали все більш зловісними, самі стіни немов розчинялися в буянні барв. Останню емоційну крапку в цій незвичайній світлопанорамі поставив моторошний лісок, який ніби зрісся з однією із стін хати».
#Кіноперіодика
Читайте повний текст статті у коментарях і дивіться «Вечір на Івана Купала» на ДЦ.Онлайн за посиланням
У 2002 році журнал «Кіно-Театр» опублікував розгорнутий текст оператора Вадима Іллєнка щодо роботи над фільмом «Вечір на Івана Купала».
На прикладі окремих сцен автор статті у деталях розповідав про драматургію кольору і руху одного з найважливіших фільмів українського поетичного кіно:
«Одна з найскладніших акторських сцен фільму — сцена, в якій Петро божеволіє. Ми назвали її «Торо-Торо». У цій сцені ми намагалися зображальними засобами передати галюцинації людини, яка втрачає розум. Для цього в павільйоні були прокладені операторські рейки спіральної форми й уже навколо цих рейок, повторюючи їхній вигин, ми вибудували декорацію — стіни Петрової хати, які в кінці рейок непомітно переходили в декорацію лісу.
Фантасмагоричність обстановки посилювалась іще тим, що в міру панорамування по стінах хати вони починали неприродно світитися, оскільки були виготовлені з напівпрозорого матеріалу і, за бажанням оператора, могли підсвічуватися на просвіт.
Протягом проїзду — панорами — стіни підсвічувались все яскравіше, фарби розпису стін ставали все більш зловісними, самі стіни немов розчинялися в буянні барв. Останню емоційну крапку в цій незвичайній світлопанорамі поставив моторошний лісок, який ніби зрісся з однією із стін хати».
#Кіноперіодика
Читайте повний текст статті у коментарях і дивіться «Вечір на Івана Купала» на ДЦ.Онлайн за посиланням
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Українці. Віра. Надія. Любов (1991), реж. Володимир Шмотолоха
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Жодне мистецтво не було настільки взаємопов'язаним із українським кіно, як була і є література.
Вона надихала кінематографістів, ставала часом єдиною платформою для втілення авторського художнього бачення в умовах цензури та напівсвободи.
ДЦ.Онлайн представляє колекцію «Літературний кіноканон» із екранізацій української класики.
Коцюбинський Параджанова і Донського, Стефаник Осики, Гоголь Іллєнка та Івченка — перевідкрийте для себе вже знайомі тексти в новому, часто зовсім несподіваному прочитанні
Вона надихала кінематографістів, ставала часом єдиною платформою для втілення авторського художнього бачення в умовах цензури та напівсвободи.
ДЦ.Онлайн представляє колекцію «Літературний кіноканон» із екранізацій української класики.
Коцюбинський Параджанова і Донського, Стефаник Осики, Гоголь Іллєнка та Івченка — перевідкрийте для себе вже знайомі тексти в новому, часто зовсім несподіваному прочитанні
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
АБЕТКА КІНОМИСТЕЦТВА ТРИВАЄ
Наступна лекція дитячої програми для дітей 10-11 років — у цю суботу о 12:00. Цього разу в програмі перестрілки, переслідування і Техаська посуха — принаймні, на екрані: темою лекції будуть «Жанри кіно. Вестерн, пригодницький фільм, бойовик».
Дізнаємося, що саме цікавить людей у такого роду кіно, чим воно тримає увагу; поговоримо про характерні ознаки і структуру, що об'єднує. Ця лекція є частиною нашого спільного дослідження кінематографічних жанрів, але відвідати її, як завжди, можуть і діти, котрим досі не пощастило побувати на «Абетці...»
Радимо запланувати собі й наступну дитячу програму, що відбудеться 8 лютого, а також обирати собі зручні дати в нашому календарі.
Реєстрація обов'язкова.
Чекаємо на вас!
Фрагмент: Посилка для Маргарет Тетчер (1990), реж. Вадим Кастеллі
Наступна лекція дитячої програми для дітей 10-11 років — у цю суботу о 12:00. Цього разу в програмі перестрілки, переслідування і Техаська посуха — принаймні, на екрані: темою лекції будуть «Жанри кіно. Вестерн, пригодницький фільм, бойовик».
Дізнаємося, що саме цікавить людей у такого роду кіно, чим воно тримає увагу; поговоримо про характерні ознаки і структуру, що об'єднує. Ця лекція є частиною нашого спільного дослідження кінематографічних жанрів, але відвідати її, як завжди, можуть і діти, котрим досі не пощастило побувати на «Абетці...»
Радимо запланувати собі й наступну дитячу програму, що відбудеться 8 лютого, а також обирати собі зручні дати в нашому календарі.
Реєстрація обов'язкова.
Чекаємо на вас!
Фрагмент: Посилка для Маргарет Тетчер (1990), реж. Вадим Кастеллі
Продовжуємо тему кіно та літератури!
Учора було 134 роки з дня народження Павла Тичини. Тривалий час дослідники ніяк не дотикалися до зв’язку геніального поета з кінематографом — переважно через те, що таких перетинів було справді мало. Відтак, винятковою стала стаття Леоніда Череватенка «Тичинине кіно» для «Новин кіноекрана» (№1, 1991).
Кінорежисер Євген Ульшин прийшов до редакції часопису з унікальним матеріалом. Це були його студентські записи, на яких він у 1963 році розписав режисерську експлікацію екранізації поеми Тичини «На майдані коло церкви...» Ульшин навчався в університеті Карпенка-Карого у майстерні Тимофія Левчука, хоча пари через зайнятість режисера-посадовця переважно проводив Абрам Народицький.
Експлікація була одним із навчальних завдань. Оцінивши роботи всіх студентів, серед яких були, зокрема, і Роман Балаян, Володимир Андрощук, Юлій Слупський, Анатолій Кирик, Юрій Тупицький, Левчук відібрав Євгена Ульшина.
Він вирішив показати експлікацію самому Тичині — за чотири роки до його смерті, вже хворому та у поважному віці. Але поет не лише прочитав роботу і подякував молодому режисерові. Він повернув документ із сімома дбало розписаними листами з кільканадцятьма правками до всіх кадрів, заувагами стосовно того, як би насправді мала виглядати екранізація «На майдані коло церкви...»; того, що молодий режисер зрозумів правильно, а що ні, і чому їм усім курсом треба ознайомлюватися з сербським епосом, аби «ясніше сказать».
Ці записи Тичини — дуже багате джерело для вивчення його творчості. Митець коментував: «Це вже “водичка”, а не героїка», «“Голосить жінка!” Хорошенькеє дєло! Так це ж вона весь фільм зіпсує», «А що ж! Нехай біжить! Чудесно буде!» «??Музика?? закінчується?? Е, ні! Це зовсім, зовсім невірно! Режисер молодий випустив із своєї уваги той факт, що у приспіві матерів (“Та світи ж ти їм дорогу”) звучать такі три слова як “Ясен місяць угорі”. Отже, музика не повинна закінчуватись, а тільки переміститись у верхній регістр. Угорі, десь аж коло місяця звучати».
Зауважується і горезвісна «зрадянізація» колись такого своєрідного автора: зокрема, Тичина добивається «діатонічного» вирішення (характерно, що описує це саме музичним терміном), тобто позбавленого будь-яких півтонів і психологічних акцентів: «Але ж у творі, який передає піднесення всенародне після В.Ж. революції не потрібні зламані в характерах матерів риси».
Вирізняється й такий «діалог»:
Студент: Вийшов і зупинився на східцях піп.
Тичина: Повторюю ще раз: у вірші всього тільки двічі згадується церква, а тут, бач, і пішло, і пішло. А навіщо воно нам й для чого? Зайве, зайве, зайве. Цей піп нам тільки заважає!
Студент: В його постаті гідність і величчя.
Тичина: Ого! Чого б ще він захотів!
«Задум цей так і не був реалізований. Хоча збиралися поставити це на телебаченні. Але потім з’явилися інші плани, інші теми» — відзначав Євген Ульшин. «От нібито малесенький, коротесенький віршик, а скільки нових думок, нових спостережень викликав у Тичини цей, такий відомий йому текст! (...) Вважаю, він міг би працювати в кіно. Як сценарист і як режисер. Щодо цього я нітрохи не сумніваюсь. Не кажу — редактором! Але ніхто не здогадався (...) І то гірка для нас усіх втрата»
#Кіноперіодика
Повна стаття в коментарях
Учора було 134 роки з дня народження Павла Тичини. Тривалий час дослідники ніяк не дотикалися до зв’язку геніального поета з кінематографом — переважно через те, що таких перетинів було справді мало. Відтак, винятковою стала стаття Леоніда Череватенка «Тичинине кіно» для «Новин кіноекрана» (№1, 1991).
Кінорежисер Євген Ульшин прийшов до редакції часопису з унікальним матеріалом. Це були його студентські записи, на яких він у 1963 році розписав режисерську експлікацію екранізації поеми Тичини «На майдані коло церкви...» Ульшин навчався в університеті Карпенка-Карого у майстерні Тимофія Левчука, хоча пари через зайнятість режисера-посадовця переважно проводив Абрам Народицький.
Експлікація була одним із навчальних завдань. Оцінивши роботи всіх студентів, серед яких були, зокрема, і Роман Балаян, Володимир Андрощук, Юлій Слупський, Анатолій Кирик, Юрій Тупицький, Левчук відібрав Євгена Ульшина.
Він вирішив показати експлікацію самому Тичині — за чотири роки до його смерті, вже хворому та у поважному віці. Але поет не лише прочитав роботу і подякував молодому режисерові. Він повернув документ із сімома дбало розписаними листами з кільканадцятьма правками до всіх кадрів, заувагами стосовно того, як би насправді мала виглядати екранізація «На майдані коло церкви...»; того, що молодий режисер зрозумів правильно, а що ні, і чому їм усім курсом треба ознайомлюватися з сербським епосом, аби «ясніше сказать».
Ці записи Тичини — дуже багате джерело для вивчення його творчості. Митець коментував: «Це вже “водичка”, а не героїка», «“Голосить жінка!” Хорошенькеє дєло! Так це ж вона весь фільм зіпсує», «А що ж! Нехай біжить! Чудесно буде!» «??Музика?? закінчується?? Е, ні! Це зовсім, зовсім невірно! Режисер молодий випустив із своєї уваги той факт, що у приспіві матерів (“Та світи ж ти їм дорогу”) звучать такі три слова як “Ясен місяць угорі”. Отже, музика не повинна закінчуватись, а тільки переміститись у верхній регістр. Угорі, десь аж коло місяця звучати».
Зауважується і горезвісна «зрадянізація» колись такого своєрідного автора: зокрема, Тичина добивається «діатонічного» вирішення (характерно, що описує це саме музичним терміном), тобто позбавленого будь-яких півтонів і психологічних акцентів: «Але ж у творі, який передає піднесення всенародне після В.Ж. революції не потрібні зламані в характерах матерів риси».
Вирізняється й такий «діалог»:
Студент: Вийшов і зупинився на східцях піп.
Тичина: Повторюю ще раз: у вірші всього тільки двічі згадується церква, а тут, бач, і пішло, і пішло. А навіщо воно нам й для чого? Зайве, зайве, зайве. Цей піп нам тільки заважає!
Студент: В його постаті гідність і величчя.
Тичина: Ого! Чого б ще він захотів!
«Задум цей так і не був реалізований. Хоча збиралися поставити це на телебаченні. Але потім з’явилися інші плани, інші теми» — відзначав Євген Ульшин. «От нібито малесенький, коротесенький віршик, а скільки нових думок, нових спостережень викликав у Тичини цей, такий відомий йому текст! (...) Вважаю, він міг би працювати в кіно. Як сценарист і як режисер. Щодо цього я нітрохи не сумніваюсь. Не кажу — редактором! Але ніхто не здогадався (...) І то гірка для нас усіх втрата»
#Кіноперіодика
Повна стаття в коментарях