Promising Young Criticess

Forwarded from Закадровий текст

«Носферату» Роберта Еґґерса вийшов у прокат. Той випадок, коли очікування справдилися.

🧛‍♂️ Це моторошний готичний горор, створений з повагою до двох попередніх фільмів («Носферату. Симфонія жаху» та «Носферату — привід ночі»). Якщо ви їх бачили, то це додасть до перегляду, але якщо ні — ви нічого не втратите у плані атмосфери та історії.

🧛‍♂️ Сюжет тут залишився канонічним. Щойно одружений Томас Гаттер вирушає у Трансильванію, щоб продати занедбаний замок таємничому графу. Граф виявляється вампіром і запримітив собі наречену героя чи то як чергову жертву, чи то як супутницю потойбічного життя. Тож, тільки-но угода підписана, він розгортає свій план з усунення конкурента та переїзду до цивілізації.

🧛‍♂️ «Носферату» можна сприймати як метафору смертельних хвороб та зла. У 2025-му році це відчуття стає дуже гострим і мені особисто тут вбачається попередження про темряву, що суне на нас та ціну її ігнорування. А архаїчність цього зла лише додає думок про те, що з часом ми мало чому навчилися і знову і знову боремося з симптомами замість причин.

🧛‍♂️ Залишаючись вірним основам, Еґґерс багато в чому переосмислює здобутки попередників: його Орлок більше схожий на зотлілого угорського вельможу (часто вважається, що Дракула родом саме з Угорщини), ніж на погану антисемітську карикатуру, він говорить старим румунським діалектом (для цього запросили Флоріна Лазареску, сценариста фільму Aferim!), а психічні стани героїв у рази реалістичніші.

🧛‍♂️ Роберт Еґґерс та його оператор Ярін Блашке створили унікальний візуальний стиль фільму, що нагадує суміш старих дагеротипів та гравюр, Веса Андерсона і німого кіно. На відміну від Мурнау та Герцога, тут не знаходять світло у темряві кадру, а поглинають темрявою те світло, яке і так ледве пробивається.

🧛‍♂️ Герої фільму затиснуті рамками звуженого кадру, але і всередині нього їх часто «стискають» стіни будинків, дверні отвори та низькі стелі. Все це «тисне» і на нас — у хорошому сенсі, якщо казати про перегляд. Тож, якщо скримери та трошки реалістичної фізіології вам ок — дуже раджу пережити цей досвід у кіно.

www.group-telegram.com/es/PYCriticess.com/2745

385 viewsJan 2 at 13:49

«Носферату» Роберта Еґґерса вийшов у прокат. Той випадок, коли очікування справдилися.

🧛‍♂️ Це моторошний готичний горор, створений з повагою до двох попередніх фільмів («Носферату. Симфонія жаху» та «Носферату — привід ночі»). Якщо ви їх бачили, то це додасть до перегляду, але якщо ні — ви нічого не втратите у плані атмосфери та історії.

🧛‍♂️ Сюжет тут залишився канонічним. Щойно одружений Томас Гаттер вирушає у Трансильванію, щоб продати занедбаний замок таємничому графу. Граф виявляється вампіром і запримітив собі наречену героя чи то як чергову жертву, чи то як супутницю потойбічного життя. Тож, тільки-но угода підписана, він розгортає свій план з усунення конкурента та переїзду до цивілізації.

🧛‍♂️ «Носферату» можна сприймати як метафору смертельних хвороб та зла. У 2025-му році це відчуття стає дуже гострим і мені особисто тут вбачається попередження про темряву, що суне на нас та ціну її ігнорування. А архаїчність цього зла лише додає думок про те, що з часом ми мало чому навчилися і знову і знову боремося з симптомами замість причин.

🧛‍♂️ Залишаючись вірним основам, Еґґерс багато в чому переосмислює здобутки попередників: його Орлок більше схожий на зотлілого угорського вельможу (часто вважається, що Дракула родом саме з Угорщини), ніж на погану антисемітську карикатуру, він говорить старим румунським діалектом (для цього запросили Флоріна Лазареску, сценариста фільму Aferim!), а психічні стани героїв у рази реалістичніші.

🧛‍♂️ Роберт Еґґерс та його оператор Ярін Блашке створили унікальний візуальний стиль фільму, що нагадує суміш старих дагеротипів та гравюр, Веса Андерсона і німого кіно. На відміну від Мурнау та Герцога, тут не знаходять світло у темряві кадру, а поглинають темрявою те світло, яке і так ледве пробивається.

🧛‍♂️ Герої фільму затиснуті рамками звуженого кадру, але і всередині нього їх часто «стискають» стіни будинків, дверні отвори та низькі стелі. Все це «тисне» і на нас — у хорошому сенсі, якщо казати про перегляд. Тож, якщо скримери та трошки реалістичної фізіології вам ок — дуже раджу пережити цей досвід у кіно.

BY Promising Young Criticess