Древньояпонський краш у вас вже є, тепер пора і середньовічного японського краша завести! На цю роль чудово підійде один з найвизначнішних японських полководців – “Бог Війни” і “Дракон Ечіґо”, Уесуґі Кеншін.

Як даймьо провінції Ечіґо, він зробив все, аби його землі процвітали: активно спонсорував місцевих виробників, сприяв розвитку торгівлі і прагнув підвищити рівень життя своїх підданих. Попри це, насамперед Уесуґі Кеншіна знали не як адміністратора, а як вмілого генерала, геніального стратега, і воїна, проти якого не було шансів на полі бою. У цьому плані він мав рису, непритаманну іншим даймьо того часу: Кеншіна майже не цікавила експансія власних територій, і він напрочуд рідко займався захопленнями чужих земель. А своє прізвисько, “Бог Війни”, заслужив за те, що дуже ревно поклонявся буддійському богу війни, Бішамонтен; це наштовхнуло людей на думку, що він і сам може бути цим богом.

Дуже підходящий кандидат для середньовічного краша, скажіть? 😍🎀 Мав клепку, добре керував провінцією, міг б і смачного чаю заварити, і бахнути мечем того, хто б намагався завадити вам пити цей чай… 💅🏻 здавалось б, Уесуґі Кеншін – уособлення маскулінності і ідеал самурая. Але насправді ще з 19-20 століття циркулює теорія про те, що Уесуґі Кеншін насправді міг бути жінкою.

Це, звичайно, спекуляція, яку неможливо ніяким чином підтвердити науково, проте багато задокументованих моментів з біографії Бога Війни вказують на те, що це може бути і правдою. Насамперед кидається в очі те, що очевидці описували Кеншіна як людину неймовірної вроди, використовуючи радше фемінні звороти японської: буцімто він мав довге, шовковисте волосся, сяючу шкіру і не носив бороди чи вусів, як це часто робили самураї тих часів. Місцеві ґозе, сліпі жінки, які ходили від хати до хати і розважали люд грою на кото і співами, мали пісню про Кеншіна, в якій був рядок про “силу, яка не зрівняється з жодним чоловіком” (男もおよばぬ怪力無双), а іспанці у своїх листах королю Філіпу ІІ, у яких писали про Уесуґі Каґекацу, сина сестри Кеншіна, називали його tia – “тітка”. Це дуже підозріло, бо Кеншін був єдиним чоловіком, який міг вільно пересуватися у палацах жінок і наложниць шьоґуна. Вподобання генерала також вважались доволі фемінними як для того часу: він був великим прихильником Ґенджі Моноґатарі, класичної новели, яка більше апелювала до жіночої аудиторії, мав “жіночий стиль” каліграфії і письма, і страшне як полюбляв любовні поеми. 🥺

До того всього, все своє життя Кеншін потерпав від напрочуд сильних болей у животі, які турбували його щомісяця в один і той самий період, приблизно у десятих числах. Відомо, що на основі цього він планував свої військові кампанії і уникав будь-яких битв, які припадали б на ці числа. Дивно, що Кеншін відступав навіть тоді, коли на кону стояла успішність тієї чи іншої облави, як-от у випадку з битвою проти клану Ходжьо за замок Одавара. Згідно літописів, Уесуґі вже успішно знищив всю лінію оборони замку, спалив місто в межах його мурів, і мав ось-ось зайти всередину замку щоб покінчити з кланом Ходжьо раз і назавжди, але 11 червня 1561 року раптово і рішуче наказав відступити, покинувши майже захоплений замок і шокованого ворога.
Він не мав біологічних дітей, ніколи не одружувався, не брав наложниць і загалом не мав задокументованих стосунків чи бодай коханців\коханок. Це, звичайно, намагаються виправдати його ревним сповідуванням буддизму, але ж він і так мусив постійно вбивати людей, тому навряд чи саме стосунки сильно зіпсували б йому карму.