Почнемо з теми повернення, хоча визначити де знайомство, а де знайоме, іноді складно, але часу обмаль, нариси і так втрачають актуальність занадто швидко (не те що харчі та медикаменти у давно покинутих людьми кімнатах). Іноді, неможливо знайти точне місце, де колись проходило дитинство. Ансамбль наслідків тримає картинку докупи, але повністю пережити знову не є можливим. Ступаючи між рідними стінами, боятимемося одразу звертатися до нового, повертаючи дивною водою барви квітам (механічно зумовлено). Тільки тепер, стоячи на початках, вже ми маємо збирати анекдоти для новачків (крім нас нікого немає, без нас мовчання й забуття). Нехай бджоли більше не гудуть, але всюди в кінці часів звуки намагаються нагадати про нашу вразливість. Стогін вітру, зойк детектору, шум вентиляторів ноутбуку, тваринне завивання вдалечі, черга з куль, блискавка, крик, ось вона — Чорнобильдорфська опера. Перепрошую, не той відгук. Втім цікаво, як часто у минулорічній музиці виринають слова про дім. Чи вимушені ми залишатись на помежів’ї вічно? Де знайти ту довіру, що могла би притомити той меланхолійний відчай, який з'їдає відчуття руху? Катастрофи дають шанс на переродження, примушуючи формувати нові звички. Залишаючи свій відбиток на ненароджених, оповідають про помилки привидів. Те піднесене захоплення, з яким зустрічаємося на краю перед неосяжними силами, вивільняє від жаху. Тож нехай локальна зміна огорне випромінюванням всіх інших — ніщо не мусить залишатися у тіні! Перехідний стан за визначенням нестабільний, а спавн нескінченних монолітівців у кишку тільки посилює ностальгію. Маємо достойного послідовника — нехай цілі ще не пророблені, а континуум покритий розривами. Життя не за день виникло — все ще буде, лиш був би час. Свобода ще розквітне на радіоактивних руїнах криголаму. Навіть холодна вода вознесення, для когось може бути спасінням, не кажучи вже про підкорення щастя “тут і тепер”. Але порожнини не загоюються, тож прагнемо захистити, щоб потім все одно відпустити, сісти біля багаття й зосередитись на людях довкола. На жаль, за екраном все розгортається одночасно, тож вивільнення власного бажаного трикратно ускладнюється. Але й у грі не завадило би сповільнити час. Тоді, колись вкотре почуємо плач за Землею, але можливо, дощу вже не буде
Почнемо з теми повернення, хоча визначити де знайомство, а де знайоме, іноді складно, але часу обмаль, нариси і так втрачають актуальність занадто швидко (не те що харчі та медикаменти у давно покинутих людьми кімнатах). Іноді, неможливо знайти точне місце, де колись проходило дитинство. Ансамбль наслідків тримає картинку докупи, але повністю пережити знову не є можливим. Ступаючи між рідними стінами, боятимемося одразу звертатися до нового, повертаючи дивною водою барви квітам (механічно зумовлено). Тільки тепер, стоячи на початках, вже ми маємо збирати анекдоти для новачків (крім нас нікого немає, без нас мовчання й забуття). Нехай бджоли більше не гудуть, але всюди в кінці часів звуки намагаються нагадати про нашу вразливість. Стогін вітру, зойк детектору, шум вентиляторів ноутбуку, тваринне завивання вдалечі, черга з куль, блискавка, крик, ось вона — Чорнобильдорфська опера. Перепрошую, не той відгук. Втім цікаво, як часто у минулорічній музиці виринають слова про дім. Чи вимушені ми залишатись на помежів’ї вічно? Де знайти ту довіру, що могла би притомити той меланхолійний відчай, який з'їдає відчуття руху? Катастрофи дають шанс на переродження, примушуючи формувати нові звички. Залишаючи свій відбиток на ненароджених, оповідають про помилки привидів. Те піднесене захоплення, з яким зустрічаємося на краю перед неосяжними силами, вивільняє від жаху. Тож нехай локальна зміна огорне випромінюванням всіх інших — ніщо не мусить залишатися у тіні! Перехідний стан за визначенням нестабільний, а спавн нескінченних монолітівців у кишку тільки посилює ностальгію. Маємо достойного послідовника — нехай цілі ще не пророблені, а континуум покритий розривами. Життя не за день виникло — все ще буде, лиш був би час. Свобода ще розквітне на радіоактивних руїнах криголаму. Навіть холодна вода вознесення, для когось може бути спасінням, не кажучи вже про підкорення щастя “тут і тепер”. Але порожнини не загоюються, тож прагнемо захистити, щоб потім все одно відпустити, сісти біля багаття й зосередитись на людях довкола. На жаль, за екраном все розгортається одночасно, тож вивільнення власного бажаного трикратно ускладнюється. Але й у грі не завадило би сповільнити час. Тоді, колись вкотре почуємо плач за Землею, але можливо, дощу вже не буде
BY АЦ "Щастя"
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
However, the perpetrators of such frauds are now adopting new methods and technologies to defraud the investors. In 2014, Pavel Durov fled the country after allies of the Kremlin took control of the social networking site most know just as VK. Russia's intelligence agency had asked Durov to turn over the data of anti-Kremlin protesters. Durov refused to do so. So, uh, whenever I hear about Telegram, it’s always in relation to something bad. What gives? In a statement, the regulator said the search and seizure operation was carried out against seven individuals and one corporate entity at multiple locations in Ahmedabad and Bhavnagar in Gujarat, Neemuch in Madhya Pradesh, Delhi, and Mumbai. The company maintains that it cannot act against individual or group chats, which are “private amongst their participants,” but it will respond to requests in relation to sticker sets, channels and bots which are publicly available. During the invasion of Ukraine, Pavel Durov has wrestled with this issue a lot more prominently than he has before. Channels like Donbass Insider and Bellum Acta, as reported by Foreign Policy, started pumping out pro-Russian propaganda as the invasion began. So much so that the Ukrainian National Security and Defense Council issued a statement labeling which accounts are Russian-backed. Ukrainian officials, in potential violation of the Geneva Convention, have shared imagery of dead and captured Russian soldiers on the platform.
from es
