А я все одно тебе сильно люблю,
Навіть якщо з мене вийняти душу.
Я завинила. І чорний блюз
Знов у мені цілу прірву порушив.

Ти не тутешній. Та, зрозумій,
Я не про місто, якого немає.
Я теж не тутешня. Я порухом вій
Вирій пісень у душі викликаю.

Слово покотиться. Зірветься слід.
Я — божевільна, я вільна від Слова.
Хто надкусив заборонений плід —
Яблуко, паданку, присмак любові?

Я все одно тебе сильно люблю!
В цьому немає гріха і провини,
Тільки сумний не тутешній блюз —
І голос людини, чи Боголюдини?

Всі наші демони, блискавки, гнів —
Все це як попіл легке і стерильне.
Тільки оця незвичайна любов
Буде лунати і не загине.

Тільки вона більша прірви і слів,
Тільки у ній ці страждання змістовні.
Бог забуває про кару і гнів —
І віднаходиться Богом любові.

#вірші