смерть-читачка, кімната з чудовим краєвидом і суниці в часослові з 1480-х років. подивіться, яка в нижнього покійника лопата гарна (про такі лопати колись уже розповідав у коментарях підписник).

#всітамбудемо #куточокбібліофіла

якщо ви найближчого вівторка в києві, то зазирніть на ще одну подію до (моїх) домініканців — щось вони почали роботи багато цікавого про культуру, треба ходити, щоб не втрачали ентузіазму :)

цього разу говоритимуть про український національний міф у мистецтві та про те, як він працює в європейському культурному контексті. на розмову покликали олеся саніна (режисера «мамая», «поводиря» й «довбуша») й ірину плехову (культурну менеджерку, директорку кінотеатру «ліра» й кураторку програм «гогольфесту»). обіцяють ексклюзив про зйомки «довбуша» і (тут мені стає особливо прикро, що я це пропускаю) розповідь про київський кобзарський цех.

відео з розмови колись теж буде, але коли — то зовсім окреме питання, тож приходьте на живу зустріч. тим більше, що вхід вільний і навіть без реєстрації.

вівторок, 24 червня, 19:00, вулиця деревлянська, 13. (лисик теж радить).

адам і єва із рукопису 1420-х років завели красивого змієлеопарда, бо який же ж рай без котиків. тільки треба буде якось у правильний момент сказати богові, що цей леопард собі на дряпку вибрав дерево пізнання, і без того трохи хирляве.

#райськанасолода #голілюди

коли кручик не намагається вполювати всіх комах на балконі, він старанно допомагає мені готувати завтрашній довгочит про смерть від драми. знає, що людисько саме не впорається.

#котофабрика

в «історії бельгійського і французького театру» фредеріка фабера, написаній у хіх столітті, є сюжет про нестандартну сценографію однієї драми, яку 1549 року зіграли в містечку турне для принца філіпа іі, сина карла v габсбурга. (так, це вже не сильно середньовіччя, але страшне, то най буде).

перед приїздом принца (який того року заскочив у турне всього на дві доби) місто старанно оздобили — в архівах навіть збереглися свідчення про конкурс на найкраще прикрашений квартал. а щоб додатково розважити філіпа (або щоб натякнути на політичну ситуацію, бо карл v захопив місто неповні три десятиліття до того, тож принц навряд чи був сильно популярним персонажем), містяни вирішили поставити вуличну драму про юдит і олоферна.

якщо цей біблійний сюжет вам раніше не траплявся, то зовсім коротко: олоферн був ассирійським полководцем, який тримав в облозі юдейське місто бетулію, далі плануючи йти на єрусалим; юдит — вродливою вдовою з бетулії, яка прийшла до ассирійців із обіцянкою завести їх у місто, а коли олоферн якогось вечора наказав привести її до себе в намет, зачекала, поки він напився до відключки, відрізала йому голову й із цим трофеєм повернулася додому; після цього юдеї розбили ассирійців, а європейське мистецтво отримало вкрай популярний образ юдит із головою олоферна (його ви й бачите на оцій мініатюрі з 1110-х років).

організатори вистави подбали, аби їхня версія історії добре запам’яталася гостеві — і запропонували одну з головних ролей у ній чоловікові, засудженому до страти за єресь і вбиства. загалом його планували четвертувати, але у відплату за виконання ролі олоферна йому пообіцяли легшу смерть — від меча. чоловік був не проти — імовірно, пише фабер, він сподівався, що виконавиця ролі юдит не зможе отак узяти й відрубати йому голову; але про це подумали також постановники, які знайшли юнака, засудженого до вигнання з міста, і йому теж запропонували альтернативне покарання: якщо він зіграє юдит і насправжки відрубає голову олофернові, то зможе лишитися в турне як вільний повноправний громадянин.

погодилися обоє.

фабер пише: «і коли філіп підходив до місця, де відбувалася вистава, удавана юдит дістала гострий меч і, взявши за волосся олоферна, що вдавав, наче спить, завдала йому одного удару з такою силою і майстерністю, що голова одразу відділилася від тіла. із шиї олоферна забив фонтан крові, який публіка зустріла хто оплесками, а хто обуреними вигуками. тільки юний принц із незворушною цікавістю спостерігав за конвульсіями обезголовленого тіла, а потім сказав супутникам: “хороший удар”».

є, щоправда, чимала імовірність, що то все вигадки. до нас, звісно, дійшли не всі міські архіви турне й точно менше, ніж мав до своїх послуг фабер у 1870-х роках, але згадки про візит філіпа в збережених документах є, а про цю постановку — нема. ба більше, у двох тогочасних описах філіпової мандрівки — іспанською мовою і французькою — про виставу теж не сказано ні слова (може, вона не вразила не тільки принца, а і його хроністів?). джоді ендерс, за книжкою якої я це все цитую, припускає, що розповіді про криваву п’єсу могли бути просто фікційним штрихом до портрету філіпа, який загалом мав репутацію жорстокого і злостивого вельможі. у кожному разі, вони таки лишилися в історії культури — принаймні в статусі міської легенди.

#мертвілюди #старозавітне #міськебуття

єдиноріг із бараном із гебрайського манускрипту 1582 року вибралися на природу відпочити після довгого тижня, а там — папараці якісь із перами й пергаментом. ні хвилини спокою не дають бідним тваринам.

#бестіарії

сторінка із заплаканою божою мамою на тлі інструментів страстей христових із рукопису 1470-х років, по-перше, цікава самими інструментами: видно, що художник (або замовник) прагнув розмаїття, тому до переліку потрапили і руки, що били христа, і писки, що його лаяли; несподівано, що в одній із комірок зображені кружечки гостій — попри всі криваві легенди пізньосередньовічної євхаристійної побожності, причастя як саме інструмент страстей мені, здається, раніше не траплялося. із другого боку, може бути, що то не теологічна позиція, а звичайна робоча халепа: художник намалював забагато комірок, то йому довелося вигадувати, що б там іще зобразити. (у коментах мудрі люди підказують, що це тридцять срібняків. тоді взагалі без контроверсій).

а по-друге, ви тільки подивіться на цього мальовничого біса, якого божа мама якраз топче. схоже, вона йому обіцяла повідламувати роги — і вже виконала половину плану. у сараки аж вуха трубочками поскручувалися, але з виразу обличчя здається, що він не зовсім і проти.

#гарнеякбожамама #біси

цієї середи в польському містечку старий сонч, яке отримало міські права 1257 року і в якому нині мешкає майже дев’ять тисяч осіб, почнеться один із найстаріших у європі фестивалів давньої музики «omnia beneficia». п’ять днів, шість концертів, хронологія музики — від хі до хіх століття; і багато державної підтримки, тому абонемент на весь фестиваль простим слухачам обійдеться у приблизно 170 гривень. (не знаю, щоправда, скільки в цей період коштують довколишні готелі й квартири).

якщо вам здається, що я це пишу трохи заздрісно, то насправді ні — мені просто жаба в око потрапила. тим більше, що, по-перше, зараз від мене туди їхати пів години громадським транспортом, тож навіть жаба в цій ситуації не особиста, а така глобально історична; а по-друге, у нас тепер у києві є власний молодий (заснований 2023 року), але вже дуже крутий фестиваль давньої музики «kyiv baroque fest», який почали робити фантастичні люди з «open opera ukraine» у співпраці з національною філармонією, і цього листопада я знов планую на нього приїхати (бо минулого було чудово).

але то буде аж у листопаді, а цього тижня програма така:
• середа — бароко: генріх шютц і дітріх букстегуде;
• четвер — нідерландська ренесансна поліфонія: якоб обрехт; співатиме «cappella pratensis»;
• п’ятниця — камерний польський романтизм;
• субота — середньовічна музика на честь болеслава хороброго, коронованого 1025 року, і святого войцеха; співатиме «ensemble peregrina»;
• неділя — по-перше, барокова музика, яку гратимуть на відновленому 2024 року органі 1679-го; по-друге, класика хіх століття: франц бервальд і людвіг ван бетховен.

теоретично в усього цього мають бути прямі трансляції на радіо / ютубі, то можу викладати тут посилання на окремі концерти, якщо таки знайду, де їх видають (маякуйте єдинорожками, коли вам таке треба).

біси насолоджуються хорошою погодою в рукописі з початку xv століття. бо озера сірки й лави — це, звісно, добре, але й у нормальній воді скупатися часом хочеться.

#біси