​​Працюючи над новою статтею ознайомився з книгою Джонатана Боффа про німецького воєначальника принца Руппрехта - "Haig's Enemy: Crown Prince Rupprecht and Germany's War on the Western Front", і ось над чим задумався.

В роки Першої світової принц Руппрехт Баварський командував німецькою групою армій, яка відповідала за північний сектор Західного фронту. Саме Руппрехт керував оборонними діями німецької сторони в битві на Соммі, Третій битві на Іпрі та битві при Камбре. В кожній з цих операцій з обох сторін брали участь мільйони людей, їх втрати рахувались в сотнях тисяч, їх підтримував вогонь тисяч гармат, які випускали мільйони боєприпасів. Масштаб особистості, на якій зав'язано управління такою кількістю людей та ресурсів важко збагнути з першого разу. Один тільки штаб принца Руппрехта займав половину історичного центру міста Монс. Фактично, на плечі Руппрехта лягала відповідальність за життя всього військового покоління Німеччини, адже майже всі людські резерви країни йшли на поповнення втрат у гіпербитвах Західного фронту.

Але, незважаючи на об'єктивно велику роль, яку людина відіграла в історії, їй майже не знайшлось місця в літературі. Фактично, книга Боффа - єдина загальнодоступна біографія цього воєначальника, яка і то була написана в контексті спроби британців дати оцінку власному минулому.

З цього випадкового прикладу слідує, що наше уявлення про минуле дуже обмежене, недалеке і завжди таким буде. З того, що пише Джон Бофф, можна зробити висновок, що принц Руппрехт був максимально близьким до архетипу ідеального німецького військового, за яким полює читацька уява в історії 20 століття - принц Руппрехт був наскільки це можливо компетентним у військовій справі та вимагав від своїх підлеглих поважати населення та культурну спадщину окупованої країни, забороняючи руйнувати вогнем артилерії старовинні собори та замки. Незважаючи на це, Руппрехт і близько не настільки ж відомий як умовні Роммель чи Гудеріан. Можливо, для піару його імені ніколи не було політичної необхідності.

Ну і головне, приклад принца Руппрехта вчергове свідчить про марність людських діянь - попри висоти, на яких він опинився за життя, та зіграну роль в історії, на виході лишилась тільки віддалена пам'ять серед своєї дворянської родини та одна єдина біографічна книга, яку ніхто не буде читати. Можливо, у Всесвіту якісь інші критерії вагомості людських досягнень.

#ПСВ #історія

Если вам нужен образ будущего, вообразите сапог, топчущий лицо человека — вечно. И помните, что это — навечно.

//Джордж Оруэлл, "1984"//

#книги

They Shall Not Grow Old

"Вони ніколи не постаріють". Документальний фільм Пітера Джексона про британських солдат Першої світової війни, в якому додали кольору та озвучки до реальної кінохроніки.

Один з найбільш достойних прикладів фільмів про війну, коли навіть близько нема сенсу писати вигадані сюжети. Замість них - пряма мова учасників подій. З одного боку, збереження пам'яті про війну, в якій воювали мільйони, з іншого - дуже влучний спосіб нагадати, що на столітніх чорно-білих фотографіях були люди, такі самі як ми.

https://youtu.be/IrabKK9Bhds?si=6R6Bxnfa1IPMoMig

#ПСВ #кіно

Після вивчення місцевості на ділянці фронту під Іпром в 1916 році, штабні фахівці Британського танкового корпусу зробили висновок, що у разі початку тут великого наступу через руйнування місцевої дренажної системи, всі поля перетворяться на непролазне болото.

31 липня 1917 року, після апокаліптичної артпідготовки трьох тисяч гармат, які використали 4 500 000 снарядів, розпочався великий наступ британської армії, відомий як Третя Битва на Іпрі або Битва за Пашендейл.

Моя нова стаття про цю подію.

#статті #ПСВ

Мемуари розповідають про життя живих. Про мертвих розповідають лише їх епітафії.

#ПСВ

Очікування: вивчаєш історію по книжках, щоб розуміти як працює світ.

Реальність: живеш життя і розумієш, як насправді було в минулому.

#головне

Подивився цікаву документалку про Естонську війну за Незалежність 1918-1920 з анімованими картами і мені сподобалось.

По-перше, завжди радіє серце, коли якась воююча сила здобуває перемогу над червоними. Конкретно естонська війна була дуже динамічною і складною, естонська армія та всі її союзники заслуговують поваги за таку боротьбу.

По-друге, майже всі війни на території колишньої Російської імперії мають в собі приклад ресурсного відношення союзничків до країн-мінорів, які намагаються відстояти себе. Так, в критичний момент війни з більшовиками, німецький фрайкор, представлений у вигляді Залізної дивізії генерала фон дер Гольца, здійснив збройний заколот з метою повалення уряду Латвії. У свій час балтійський фрайкор, який утворився з числа колишніх німецьких військових та місцевих загонів з числа німецьких колоністів, дав поштовх спротиву більшовикам у всьому регіоні. Коли фронт проти червоних тримали вже армії Латвії та Естонії, фрайкор підняв зброю проти балтійських держав з метою їх демонтажу і створення нової держави для балтійських німців. Спільними зусиллями естонської та латвійської армії німці були розбиті, але неприємні враження від події залишились і в майбутньому теж зіграли свою роль.

Можливо, для когось це відео стане поштовхом до інтересу по історії країн Балтії 1918-1940. Вона не є надто розкрученою, але в ній є велика кількість сюжетів, над якими є сенс задуматись.

https://youtu.be/HBA0xDHZjko?si=vJe_Kpl1uomodB03

#історія

"- Як ви гадаєте, Швейку, ця війна ще довго триватиме?

- П'ятнадцять років, - відповів Швейк. - Це очевидна річ, бо вже одного разу була Тридцятилітня війна, але тепер ми вдвічі мудріші, ніж раніше, отже, тридцять поділити на два - буде п'ятнадцять.

- Денщик нашого капітана, - озвався Юрайда, - розповідав, буцімто він чув, що ми дійдемо до кордону Галичини й далі вже не рушимо ані кроку. Після цього росіяни почнуть переговори про мир.

- Заради такого не варто було й воювати, - сказав твердо Швейк. - Коли вже війна, то хай і буде війна. Щодо мене, то я рішуче заперечую проти миру, аж поки не будемо в Москві й у Петрограді. Інакше яка з цього користь? Іде світова війна, а ми будемо тільки хвостами метляти біля кордонів."

//Ярослав Гашек, "Пригоди бравого вояка Швейка"//

#книги

​​В роки Другої світової американська армія розгорнула велику кількість військових баз на островах Меланезії. Для місцевого населення деяких островів, чий цивілізаційний рівень був близьким до кам'яного віку, перебування на їх землі іноземців було порівняно з візитом небесних богів, які лякали своїми технологіями та вражали рівнем достатку та щедрості - американські бази отримували десятки тон вантажів з постачанням, частина яких у вигляді подачок діставалась і аборигенам, які за рахунок цього добре жили.

Після того, як війна закінчилась і бази згорнули, магічне мислення аборигенів підказало їм, що для того, щоб створити собі такий же рівень життя, як у небожителів, треба скопіювати всі їх атрибути. Впродовж багатьох років аборигени будували з дерева та соломи фігури літаків та радарних станцій, ходили строєм на американський манер та навіть створили культи релігійного поклоніння візитерам з іншої цивілізації, щоб точно їм сподобатись.

Випадків, коли копіювання всього побаченого з лайна та палок дало аборигенам якісь матеріальні зміни, на даний момент не сталось.

#крінж

​​Нема таких питань, на які б не давали відповідь мудрі слова товариша Мао.

"Наша стратегия состоит в том, чтобы одному биться против десяти, наша тактика - в том, чтобы десяти биться против одного. Это - один из основных законов, обеспечивающих нам победу над врагом."

"Враг сам по себе не исчезнет".

"Китайский народ, переживающий революционный подъем, должен помнить своих друзей и в то же время крепко помнить своих врагов и друзей своих врагов."

"Следует выступать против переоценки сил врага. Так, например, боязнь перед американским империализмом, боязнь перенесения военных действий на территорию гоминьдановских районов, боязнь ликвидации компрадорско-феодального строя, осуществления раздела помещичьих земель и конфискации бюрократического капитала, боязнь длительной войны и т.п. - все это является неправильным."

"Однако в каждом частном случае, в каждом конкретном вопросе борьбы (будь то военная, политическая, экономическая или идеологическая борьба) ни в коем случае нельзя пренебрегать врагом, наоборот, нужно относиться к нему со всей серьезностью и сосредоточивать все силы в битве с ним, и только таким образом можно одержать победу."

"Реакционеры всех мастей стремятся уничтожить революцию путем убийств, они считают, что чем больше будет убито людей, тем меньшими будут силы революции. Однако, в противоположность таким реакционным, субъективистским желаниям, фактом является то, что чем больше реакционеры убивают людей, тем больше силы революции, тем ближе к гибели реакция. Это - непреодолимый закон."

"Атомная бомба - это бумажный тигр, которым американские реакционеры запугивают людей, с виду он кажется страшным, а на самом деле вовсе не страшен. Конечно, атомная бомба - это оружие массового истребления, однако исход войны решает народ, а не один-два новых вида оружия."

"Американский империализм кажется громадой, но фактически является бумажным тигром и делает предсмертные потуги. Кто же кого, в конце концов, боится сейчас в мире? Не вьетнамский народ, лаосский народ, камбоджийский народ, палестинский и другие арабские народы или другие народы мира боятся американского империализма, а американский империализм боится народов различных стран мира - он впадает в панику от легкого дуновения ветра."

"Слабая страна может победить сильную страну, и малая страна может победить большую страну. Народ малой страны, безусловно, может разгромить агрессию большой страны, если он смело поднимается на борьбу, смело берется за оружие, берет в свои руки судьбу своей страны. Таков закон истории."

//Мао Цзедун, "Красная книжица"//

І в чому він не правий?

#база

"Велика мета - досягнення миру - могла бути здійснена лише енергійним веденням війни".

//Еріх Людендорф, "Мої спогади 1914-18"//

#книги

​​"Экономически слабая страна должна остерегаться стремлений сильных экономически союзников закабалить ее. Между тем, современные формы оказания экономической поддержки благоприятствуют этому стремлению. Несомненно, для успеха действий коалиции требуется наиболее полное использование всех сил, в том числе и экономических: а последнее требует обобществления в союзе экономической базы, объединения в один котел финансовых средств.

Более богатое капиталами государство должно поддерживать более бедного союзника. Более крупные экономические жертвы богатого государства оправдываются в большинстве случаев и тем, что оно экономически более заинтересовано в результате войны. Еще в эпоху наполеоновских войн Австрия, Россия, Пруссия, Швеция торговались с Англией, обещая выставить против Наполеона известное количество солдат и требуя за каждый месяц войны определенную субсидию. Размер платы, которую давала Англия на каждого солдата, зависел от большей или меньшей возможности данного государства уклониться от войны. В 1813 году выгоднее всех выторговала субсидию Швеция, затем Россия, и самую скромную — Пруссия. Эти формы субсидии, установившиеся еще на заре капитализма, стали неудобными после введения всеобщей воинской повинности; современная идеология противится торговле кровью своих граждан в неприкрытой
форме. Поэтому теперь, на место субсидий, явились займы союзникам, с весьма условной отдачей. Однако, нахождение долговых обязательств в руках экономически сильного союзника, даже если по ним ничего не удастся получить, является известным средством давления, кабалы, осложнений. Старый способ был лучше и откровеннее.

Нижеследующие соображения, казалось бы, говорят о желательности крайнего миролюбия для малых государств, судьба которых во время войны — отрекаться от своих интересов и всякой самостоятельности, и идти на буксире великих держав, брать на себя неблагодарную роль их послушного орудия. Впрочем, история никого еще ничему не научила. Малое государство представляет ценность для ведения войны только в том случае, если оно безотговорочно подчиняет свою армию командованию великой державы. Исключением может явиться лишь необходимость в территории малого государства для маневра вооруженных сил великой державы или необходимость использования принадлежащих ему портов, особенно в колониях, для базирования на них флота. Вообще же маленький союзник, действующий самостоятельно и преследующий своей армией особые цели, грозит принести больше минусов, чем плюсов. Принимая на себя руководство его вооруженными силами, командование великой державы обязано рассматривать интересы его, как свои собственные, и не проводить различия в защите территории — своей и маленького союзника. Если же малое государство стремится на войне
осуществлять свои особые цели и сохраняет руководство своей армией в своих руках, то на такое малое государство следует смотреть не как на союзника, а как на попутчика, по отношению к которому не следует брать никаких военных обязательств."

//Александр Свечин, "Стратегия", 1927//

#книги

Війна це надовго.

"Подавляющее большинство военных и экономистов перед мировой войной жестоко ошиблось, полагая, что она протянется около 3 и не более 12 месяцев; только Мольтке старший и Китченер не впали в это заблуждение. Ошибка лежала в плоскости применения формальной логики: исключительно дорогая и разорительная война должна скоро кончиться. Диалектика же истории гласит, что если война так разорительна и поглощает столько средств, то, при известной длительности, разорение одной стороны и выдержка другой, последний пуд хлеба явятся средством победы; именно дороговизна войны и ее разлагающее действие на государственность и осмысливает войну на измор."

//Александр Свечин, "Сокрушение и измор"//

#війна #книги