group-telegram.com/vallholl/4396
Last Update:
"Староскандинавська або давньоскандинавська мова є етапом розвитку північногерманських діалектів перед їх остаточним розходженням на окремі нордичні мови. Давньоскандинавською мовою розмовляли жителі Скандинавії та їхні заморські поселення. Розповсюдження цієї мови хронологічно збігається з епохою вікінгів."
Носії давньоскандинавської мови проживали на великій території від Вінланду (Америки) до Волги. Староскандинавською мовою була створена багатюща література, що включає «Едду» і саги Сноррі Стурлусона. До XV століття давньоскандинавська мова розвинулася в сучасні мови скандинавської групи (ісландська, фарерська, норвезька, датська і шведська).
Під час епохи вікінгів скандинави та англосакси могли між собою розмовляти на своїх мовах, та розуміти один одного. Давньоанглійська та давньоскандигавська відрізнялись приблизно в такій мірі, як відрізняється українська від білоруської.
До ХІІ століття скандинави використовували рунічну писемність (футарк). На відміну від протоскандинавської, яка використовувала стару абетку (старший футарк) з 24 літер-рун, давньоскандинавська мова використовувала нову абетку (молодший футарк), яка мала лише 16 знаків. Через обмежену кількість літер, деякі руни позначали кілька звуків одночасно.
В українську мову з давньоскандинавської прийшли такі слова, як варяг (væringi), витязь (víkingr), стяг (stǫng), ябеда (embætti), пуд (pund), якір (akkeri), ящик (eski), ярус (jarðhús), через саамське посередництво — акула (hákarl). Також давньоскандинавське походження мають деякі імена: Олег (Helgi) та Ольга (Helga), Ігор (Yngvarr), Гліб (Guðleifr).