Героїня Моніки Вітті у "Червоній пустелі" (1964) Мікеланджело Антоніоні панічно кружляє на тлі безіменної картини італійського абстракціоніста Джанні Дова, яку він написав у 1961 році.

———

Наскрізна тема полотен Дова — відстеження процесу вторгнення штучного в природу, яке призводить до утворення гібридних сполучень механічного та органічного, де перше наділене невпинною тенденцією до витіснення другого. Контури на картині окреслюють непіддавані розпізнаванню конфігурації, що нагадують чи то тваринні тіла, чи то конструкти складного механізму.

Після спостереження за монотонною роботою фабрики стан героїні Моніки Вітті сягає точки незворотності — вона наче відстежує у злагодженій машинній роботі глобальну тенденцію до механізації, що розпосюджена не лише у сфері виробництва, а і у сфері соціальної взаємодії.

Існування Вітті вписане не лише у спорожнілі індустріальні пейзажі, а заодне у вимір суто функціональних соціальних звʼязків, що позбавлені низки необхідних гуманних ознак, першочергово — відкритості до порозуміння. Власне, вимір комунікації стає подібним до фабричного механізму.

Відповідний дисбаланс сил живого та штучного задає тло всієї історії, тож цікаво, що одну з кімнат декорує картина, яка у своєму екстракті є концептуально суголосною цьому тлу. Виходить, що у одній мінімалістичній за своїми елементами сцені Антоніоні виводить центрального персонажа (Вітті) та поданий у компактному варіанті (на полотні) ідейний сеттінг усієї кінокартини.

Продовжуємо тему кіно та літератури!

Учора було 134 роки з дня народження Павла Тичини. Тривалий час дослідники ніяк не дотикалися до зв’язку геніального поета з кінематографом — переважно через те, що таких перетинів було справді мало. Відтак, винятковою стала стаття Леоніда Череватенка «Тичинине кіно» для «Новин кіноекрана» (№1, 1991).

Кінорежисер Євген Ульшин прийшов до редакції часопису з унікальним матеріалом. Це були його студентські записи, на яких він у 1963 році розписав режисерську експлікацію екранізації поеми Тичини «На майдані коло церкви...» Ульшин навчався в університеті Карпенка-Карого у майстерні Тимофія Левчука, хоча пари через зайнятість режисера-посадовця переважно проводив Абрам Народицький.

Експлікація була одним із навчальних завдань. Оцінивши роботи всіх студентів, серед яких були, зокрема, і Роман Балаян, Володимир Андрощук, Юлій Слупський, Анатолій Кирик, Юрій Тупицький, Левчук відібрав Євгена Ульшина.

Він вирішив показати експлікацію самому Тичині — за чотири роки до його смерті, вже хворому та у поважному віці. Але поет не лише прочитав роботу і подякував молодому режисерові. Він повернув документ із сімома дбало розписаними листами з кільканадцятьма правками до всіх кадрів, заувагами стосовно того, як би насправді мала виглядати екранізація «На майдані коло церкви...»; того, що молодий режисер зрозумів правильно, а що ні, і чому їм усім курсом треба ознайомлюватися з сербським епосом, аби «ясніше сказать».

Ці записи Тичини — дуже багате джерело для вивчення його творчості. Митець коментував: «Це вже “водичка”, а не героїка», «“Голосить жінка!” Хорошенькеє дєло! Так це ж вона весь фільм зіпсує», «А що ж! Нехай біжить! Чудесно буде!» «??Музика?? закінчується?? Е, ні! Це зовсім, зовсім невірно! Режисер молодий випустив із своєї уваги той факт, що у приспіві матерів (“Та світи ж ти їм дорогу”) звучать такі три слова як “Ясен місяць угорі”. Отже, музика не повинна закінчуватись, а тільки переміститись у верхній регістр. Угорі, десь аж коло місяця звучати».

Зауважується і горезвісна «зрадянізація» колись такого своєрідного автора: зокрема, Тичина добивається «діатонічного» вирішення (характерно, що описує це саме музичним терміном), тобто позбавленого будь-яких півтонів і психологічних акцентів: «Але ж у творі, який передає піднесення всенародне після В.Ж. революції не потрібні зламані в характерах матерів риси».

Вирізняється й такий «діалог»:

Студент: Вийшов і зупинився на східцях піп.
Тичина: Повторюю ще раз: у вірші всього тільки двічі згадується церква, а тут, бач, і пішло, і пішло. А навіщо воно нам й для чого? Зайве, зайве, зайве. Цей піп нам тільки заважає!
Студент: В його постаті гідність і величчя.
Тичина: Ого! Чого б ще він захотів!

«Задум цей так і не був реалізований. Хоча збиралися поставити це на телебаченні. Але потім з’явилися інші плани, інші теми» — відзначав Євген Ульшин. «От нібито малесенький, коротесенький віршик, а скільки нових думок, нових спостережень викликав у Тичини цей, такий відомий йому текст! (...) Вважаю, він міг би працювати в кіно. Як сценарист і як режисер. Щодо цього я нітрохи не сумніваюсь. Не кажу — редактором! Але ніхто не здогадався (...) І то гірка для нас усіх втрата»

#Кіноперіодика

Повна стаття в коментарях