Маючи підписку на libraria, замість думскролінгу намагаюсь (за наявності вільного часу) щось блессьорчити. Шукаю ось приклади української дореволюційної кінокритики.
Знайшов, що Андрій Ніковський під псевдонімом "Ан. Василько" одним з перших на сторінках газети "Рада" публікував розгорнуті тексти про кіно. Він критикував тогочасний кінорепертуар і перших кінозірок, говорив про вплив кінематографу загалом і його значення для українського культурного життя зокрема.
Зі статті "Кінематограф" Андрія Ніковського, яка у двох частинах була опублікована у грудні 1913 року в газеті "Раді", № 283, 288:
"Навіть такі солідні фірми, як „Нордиск", „Бр. Пате", „Гомон", „Чинес" несуть деморалізацію в маси, показуючи життя виключно заможніх, великопанських верств, екзотичні почуття, гру пристрасте, конячий, хоч і великопанський, флірт та иншу рафіновану дурницю. Одначе публика завжди наповнює всі, скільки їх єсть, залі кінематографів, не перестає ходити і ходити очевидно вже ніколи не перестане. Причина ясна: кінематограф дешевий, кінематограф швидкий, показує де-що з теперішньої найновішої матеріяльної культури і винаходів, менше всього він трівожить думку, а зате допомагає думці заспокоїтися".
Знайдені повні тексти Ніковського у коментарях.
Знайшов, що Андрій Ніковський під псевдонімом "Ан. Василько" одним з перших на сторінках газети "Рада" публікував розгорнуті тексти про кіно. Він критикував тогочасний кінорепертуар і перших кінозірок, говорив про вплив кінематографу загалом і його значення для українського культурного життя зокрема.
Зі статті "Кінематограф" Андрія Ніковського, яка у двох частинах була опублікована у грудні 1913 року в газеті "Раді", № 283, 288:
"Навіть такі солідні фірми, як „Нордиск", „Бр. Пате", „Гомон", „Чинес" несуть деморалізацію в маси, показуючи життя виключно заможніх, великопанських верств, екзотичні почуття, гру пристрасте, конячий, хоч і великопанський, флірт та иншу рафіновану дурницю. Одначе публика завжди наповнює всі, скільки їх єсть, залі кінематографів, не перестає ходити і ходити очевидно вже ніколи не перестане. Причина ясна: кінематограф дешевий, кінематограф швидкий, показує де-що з теперішньої найновішої матеріяльної культури і винаходів, менше всього він трівожить думку, а зате допомагає думці заспокоїтися".
Знайдені повні тексти Ніковського у коментарях.
libraria.ua
Головна - LIBRARIA - Цифровий архів періодики
Home page
Назви фільмів на київських афішах 1910-их:
Під зрадливим небом (хвилююча драма), Елексір для волосся (смішне), Под хлороформом (дуже захоплююча драма), Злодій з чотирьма ногами (регіт без перерви).
Взагалі за вайбом київських ілюзіонів сюди.
Під зрадливим небом (хвилююча драма), Елексір для волосся (смішне), Под хлороформом (дуже захоплююча драма), Злодій з чотирьма ногами (регіт без перерви).
Взагалі за вайбом київських ілюзіонів сюди.
У статті "Кінематограф" Андрія Ніковського у газеті "Рада", яку наводив вище, згадується приїзд зірки німого кіно (і можливо взагалі першої кінозірки) Макса Ліндера у Київ у грудні 1913 року:
"До Київа приїхав Макс Ліндер, найпопулярніша в світі людина. Не може бути сумніву, що й у Київі, як у Петербурзі та Москві, він матиме величезний успіх і на його гастролі посунуть масами кияне. Грішний чоловік, завжди я з задоволенням дивлюся на Макса Ліндера в кінематографі, бо він уміє розвеселити людину. Але на живого Макса Ліндера дивитися не піду і ніякого успіху йому живому не бажаю, бо йому місце тільки на екрані і ціна йому тільки 20 коп."
Після тріумфу у Петербурзі і Москві очікувалося, що гастролі "короля сміху" супроводжуватимуть натовпи і київської публіки, але та зустріла коміка, як заповідав критик Ніковський.
Харківська газета "Утро" вийшла зі знущальним дописом про цю оказію:
"Отже, Макс Ліндер, звеличений у столицях, зазнав катастрофи в провінції. У Києві «не оцінили» «велику» людину, «короля бідняків», за визначенням В. Дорошевича, який присвятив герою кінематографа захоплений гімн:
— Дорогу королю!
«Короля бідняків», «демократичного» артиста спіткало в Києві розчарування: публіка, ці провінціали, не полізли натовпом у цирк Нірро-Palace, не захотіли платити шалених грошей — вище «шаляпінських»! — за задоволення побачити «живого», «справжнього», непідробного Макса Ліндера — і гастроль довелося скасувати.
Вчора у київських газетах надруковано повідомлення про «загальнодоступну гастролю всесвітньовідомого живого Макса Ліндера», ціни знижено до 50 к., і «престиж» живого гастролера вже підірвано. Від четвертого квитка знизитися до 50 коп., — майже до кінематографічної ціни — це вже провал...
Очевидно, або провінція стільки відстала, що не зуміла зрозуміти геніального артиста, або наші столиці — і особливо «матушка Москва» — занадто перебільшили незліченні заслуги Макса перед мистецтвом.
І натовпу на київському вокзалі — цих дурних фізіономій, що зараз демонструються в кінематографі, — не було. І Макса Першого на руках не носили студенти і курсистки...
Кажуть, у Києві були для зустрічі найняті... безробітні... Що ж! Добре, що дали заробити нужденним...".
Повний текст статті російською у газеті "Утро" №2170 від 15.12.1913 у коментарях.
"До Київа приїхав Макс Ліндер, найпопулярніша в світі людина. Не може бути сумніву, що й у Київі, як у Петербурзі та Москві, він матиме величезний успіх і на його гастролі посунуть масами кияне. Грішний чоловік, завжди я з задоволенням дивлюся на Макса Ліндера в кінематографі, бо він уміє розвеселити людину. Але на живого Макса Ліндера дивитися не піду і ніякого успіху йому живому не бажаю, бо йому місце тільки на екрані і ціна йому тільки 20 коп."
Після тріумфу у Петербурзі і Москві очікувалося, що гастролі "короля сміху" супроводжуватимуть натовпи і київської публіки, але та зустріла коміка, як заповідав критик Ніковський.
Харківська газета "Утро" вийшла зі знущальним дописом про цю оказію:
"Отже, Макс Ліндер, звеличений у столицях, зазнав катастрофи в провінції. У Києві «не оцінили» «велику» людину, «короля бідняків», за визначенням В. Дорошевича, який присвятив герою кінематографа захоплений гімн:
— Дорогу королю!
«Короля бідняків», «демократичного» артиста спіткало в Києві розчарування: публіка, ці провінціали, не полізли натовпом у цирк Нірро-Palace, не захотіли платити шалених грошей — вище «шаляпінських»! — за задоволення побачити «живого», «справжнього», непідробного Макса Ліндера — і гастроль довелося скасувати.
Вчора у київських газетах надруковано повідомлення про «загальнодоступну гастролю всесвітньовідомого живого Макса Ліндера», ціни знижено до 50 к., і «престиж» живого гастролера вже підірвано. Від четвертого квитка знизитися до 50 коп., — майже до кінематографічної ціни — це вже провал...
Очевидно, або провінція стільки відстала, що не зуміла зрозуміти геніального артиста, або наші столиці — і особливо «матушка Москва» — занадто перебільшили незліченні заслуги Макса перед мистецтвом.
І натовпу на київському вокзалі — цих дурних фізіономій, що зараз демонструються в кінематографі, — не було. І Макса Першого на руках не носили студенти і курсистки...
Кажуть, у Києві були для зустрічі найняті... безробітні... Що ж! Добре, що дали заробити нужденним...".
Повний текст статті російською у газеті "Утро" №2170 від 15.12.1913 у коментарях.
Telegram
Канал імені Леоніда Осики
Маючи підписку на libraria, замість думскролінгу намагаюсь (за наявності вільного часу) щось блессьорчити. Шукаю ось приклади української дореволюційної кінокритики.
Знайшов, що Андрій Ніковський під псевдонімом "Ан. Василько" одним з перших на сторінках…
Знайшов, що Андрій Ніковський під псевдонімом "Ан. Василько" одним з перших на сторінках…
Леонід Осика, Антоніна Лефтій і маленька героїня на зйомках "Тієї, що входить в море".
Текст про фільм (нагадаю, що це була лише дипломна робота Осики) вийшов у 1965 році на сторінках головного радянського кіножурналу "Советский экран".
У збірному матеріалі "На суше и на море" розповідали про зйомки дитячих(!!!) фільмів на Кіностудії ім. Довженка. Писали, що "Та, що входить в море" знімалась поблизу Кароліно-Бугазу. Цитували Осику:
"Поезію пояснювати складно. Її потрібно просто розуміти".
Трохи пізніше, вже на обговоренні фільму в Держкіно УРСР, Осика був (очевидно мав бути) конкретнішим:
"Якщо порівняти фільм із театром, то це швидше за все балет. Про що фільм? Про красу, про яку ми всі забули, про гармонію тіла, гармонію природи. Якщо говорити про тему – це тема материнства. Експозиція, пляж, на мій погляд, аж надто гарно зняті оператором".
Конкретнішим і скромним. Він не претендував на новаторство, хоча фільм був прийнятий Держкіном як "фільм-пошук" і "фільм-експеримент".
Текст про фільм (нагадаю, що це була лише дипломна робота Осики) вийшов у 1965 році на сторінках головного радянського кіножурналу "Советский экран".
У збірному матеріалі "На суше и на море" розповідали про зйомки дитячих(!!!) фільмів на Кіностудії ім. Довженка. Писали, що "Та, що входить в море" знімалась поблизу Кароліно-Бугазу. Цитували Осику:
"Поезію пояснювати складно. Її потрібно просто розуміти".
Трохи пізніше, вже на обговоренні фільму в Держкіно УРСР, Осика був (очевидно мав бути) конкретнішим:
"Якщо порівняти фільм із театром, то це швидше за все балет. Про що фільм? Про красу, про яку ми всі забули, про гармонію тіла, гармонію природи. Якщо говорити про тему – це тема материнства. Експозиція, пляж, на мій погляд, аж надто гарно зняті оператором".
Конкретнішим і скромним. Він не претендував на новаторство, хоча фільм був прийнятий Держкіном як "фільм-пошук" і "фільм-експеримент".
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
"Ту, що входить в море" обов'язково треба дивитись в парі з "Київськими фресками".
Юність, простір і стихія Осики з легкістю перетікають у камерні колажні нашаровування Параджанова. "Море" і "Фрески" начебто ведуть діалог, закінчуючи за іншого речення своєю власною кіномовою.
Юність, простір і стихія Осики з легкістю перетікають у камерні колажні нашаровування Параджанова. "Море" і "Фрески" начебто ведуть діалог, закінчуючи за іншого речення своєю власною кіномовою.
Сценарії "Моря" і "Фресок" на студії обговорювались майже одночасно. Менший тиск і увага до роботи дипломанта дозволили Осиці одразу приступити до зйомок. Восени 1965 року "Та, що входить в море" була вже готова, а "Київські фрески" продовжували поневірятись кабінетами кіностудії і Держкіно.
На початку 1966 року Осика брав участь у обговоренні чергового варіанту сценарію "Фресок". Параджанову з текстом тоді допомагав Павло Загребельний.
З протоколу засідання сценарно-редакційної колегії, 5 лютого 1966 року:
Осика: Не можу не дорікнути авторам за діалог. Він здався мені спрощеним, нецікавим; усі персонажі розмовляють якоюсь однаковою невиразною мовою. Крім того, якщо діалог постійно нав'язливо буду роз'яснювати візуальний ряд, то фільм від цього тільки програє.
Здається, у цьому зауваженні (цікаво, як його сприймали діди від 25-річного вискочки) Осика передбачив усі свої режисерські проблеми у майбутньому. Чим більш розмовний у Осики виходив фільм, тим слабше це виходило зв'язати і тримати докупи.
На початку 1966 року Осика брав участь у обговоренні чергового варіанту сценарію "Фресок". Параджанову з текстом тоді допомагав Павло Загребельний.
З протоколу засідання сценарно-редакційної колегії, 5 лютого 1966 року:
Осика: Не можу не дорікнути авторам за діалог. Він здався мені спрощеним, нецікавим; усі персонажі розмовляють якоюсь однаковою невиразною мовою. Крім того, якщо діалог постійно нав'язливо буду роз'яснювати візуальний ряд, то фільм від цього тільки програє.
Здається, у цьому зауваженні (цікаво, як його сприймали діди від 25-річного вискочки) Осика передбачив усі свої режисерські проблеми у майбутньому. Чим більш розмовний у Осики виходив фільм, тим слабше це виходило зв'язати і тримати докупи.
Моєму батальйону треба допомога. Долучайтесь до збору і поширення за можливості.
Forwarded from 🌻Довженко-Центр : Dovzhenko Centre🌻
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Друзі, потрібна ваша допомога!
Батальйон ФОРПОСТ бригади БУРЕВІЙ НГУ, де проходить службу наш колега, продовжує збір на ремонтну майстерню (мобільне СТО на колесах).
Деталі в інстаграмі батальйону.
🔗Посилання на банку
💳Номер картки банки
4441 1111 2167 4190
Батальйон ФОРПОСТ бригади БУРЕВІЙ НГУ, де проходить службу наш колега, продовжує збір на ремонтну майстерню (мобільне СТО на колесах).
Деталі в інстаграмі батальйону.
🔗Посилання на банку
💳Номер картки банки
4441 1111 2167 4190
Незвично хороші новини у такі темні часи.
Втраченого українського кіно стає все менше завдяки новим сенсаційним знахідкам молодих кінознавців Карпенка-Карого, Аліка і Володі (нагорода Спілки кінокритиків «За досягнення» цього року має бути їхня).
Читайте про фільми за посиланням вище, а я тут порадію передачі цих скарбів Довженко-Центру і навіть трохи запишаюсь особистій залученості до цієї історичної події.
Втраченого українського кіно стає все менше завдяки новим сенсаційним знахідкам молодих кінознавців Карпенка-Карого, Аліка і Володі (нагорода Спілки кінокритиків «За досягнення» цього року має бути їхня).
Читайте про фільми за посиланням вище, а я тут порадію передачі цих скарбів Довженко-Центру і навіть трохи запишаюсь особистій залученості до цієї історичної події.
Dovzhenko Centre
Колекція Довженко-Центру знову поповнилася сенсаційними знахідками - Dovzhenko Centre
Кінознавці Володимир Прилуцький та Алік Дарман, студенти КНУТКіТ імені І.К. Карпенка-Карого, які у грудні 2024 знайшли і передали у Фільмофонд
Кому не терпиться, можна знайти у мережі оцифровану Госфільмофондом версію «Трипільської трагедії». Тільки обирайте німий варіант з інтертитрами на 60 хв, а не перемонтоване невідомо ким жахіття з українською народною музикою.
Історичного ж повернення «Секрету рапіду» треба ще трохи почекати. Цікаво, яке місце в українському кіноканоні займе Павло Долина після оцифрування свого першого фільму ever? На Одеській кінофабриці його цінували досить високо і не хотіли відпускати до Києва, де власне «Секрети рапіду» і були зняті. Інтрига!
Кадри та інтертитри з госфільмондівської «Трипільської трагедії» (1926).
Історичного ж повернення «Секрету рапіду» треба ще трохи почекати. Цікаво, яке місце в українському кіноканоні займе Павло Долина після оцифрування свого першого фільму ever? На Одеській кінофабриці його цінували досить високо і не хотіли відпускати до Києва, де власне «Секрети рапіду» і були зняті. Інтрига!
Кадри та інтертитри з госфільмондівської «Трипільської трагедії» (1926).