Справедливість не є предметом переговорів, маркетингу чи особистого розвитку. Справедливість — це базова вимога. Людина має усвідомити, що тварини — особистості, побачити їх як таких, якими вони є, й негайно відмовитися від їхнього використання. Не тому, що це приносить вигоду, а тому що інакше — несправедливо. Справедливість до тварин — не опція, не етап розвитку, не подвиг. Це мінімум. Прийняття цього мінімуму не робить людину героєм — це просто повернення до норми. Це просто припинення великої несправедливості.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Як ти можеш казати, що ти за справедливість, якщо твоя справедливість — умовна?
Вона з'являється лише тоді, коли зручно, і зникає, коли йдеться не про тебе.
Як ти можеш казати, що ти за їхню емансипацію, якщо твої дії — за себе?
Ти розглядаєш припинення використання тварин як опцію, а не як обов’язок.
Як ти можеш казати, що борешся за їхнє визволення, коли твої заклики — не про звільнення з рабства, а про комфортніші клітки?
Коли ти говориш про любов і співчуття, але уникаєш вимоги припинити експлуатацію?
Коли твої посили спотворюють суть веганства, замінюючи чіткий принцип припинення експлуатації розмовами про довкілля, здоров’я гнобителя та його вигоди?
Коли твої посили — це спосіб замилити очі, щоб уникнути прямого засудження використання тварин?
Зверхність не викорінити зверхністю.
Об'єктивацію не викорінити об'єктивацією.
Приниження не викорінити приниженням.
Меседжі, сфокусовані на перевагах для гнобителів, лише далі підтримують гнобительський статус-кво, знецінюють жертв і зводять дискусії про жертв до умов їхнього рабства — калькуляції, як зменшити негативний вплив рабства на екологію тощо.
Це доходить до того, що людство намагається винайти більш сталі для екології методи рабства — наприклад, шукає рішення, як зробити так, щоб жертви не виділяли забагато метану, але при цьому продовжувати їх використання. Такі стартапи вже існують.
Допоки ми далі зверхньо говоримо про жертв і уникаємо некомфортних, але необхідних розмов — доти суспільство не буде сприймати їх серйозно.
Вона з'являється лише тоді, коли зручно, і зникає, коли йдеться не про тебе.
Як ти можеш казати, що ти за їхню емансипацію, якщо твої дії — за себе?
Ти розглядаєш припинення використання тварин як опцію, а не як обов’язок.
Як ти можеш казати, що борешся за їхнє визволення, коли твої заклики — не про звільнення з рабства, а про комфортніші клітки?
Коли ти говориш про любов і співчуття, але уникаєш вимоги припинити експлуатацію?
Коли твої посили спотворюють суть веганства, замінюючи чіткий принцип припинення експлуатації розмовами про довкілля, здоров’я гнобителя та його вигоди?
Коли твої посили — це спосіб замилити очі, щоб уникнути прямого засудження використання тварин?
Зверхність не викорінити зверхністю.
Об'єктивацію не викорінити об'єктивацією.
Приниження не викорінити приниженням.
Меседжі, сфокусовані на перевагах для гнобителів, лише далі підтримують гнобительський статус-кво, знецінюють жертв і зводять дискусії про жертв до умов їхнього рабства — калькуляції, як зменшити негативний вплив рабства на екологію тощо.
Це доходить до того, що людство намагається винайти більш сталі для екології методи рабства — наприклад, шукає рішення, як зробити так, щоб жертви не виділяли забагато метану, але при цьому продовжувати їх використання. Такі стартапи вже існують.
Допоки ми далі зверхньо говоримо про жертв і уникаємо некомфортних, але необхідних розмов — доти суспільство не буде сприймати їх серйозно.
Визнання проблеми починається з називання речей своїми іменами. За кожним актом використання тварин, який у суспільстві нормалізовано називати «виробництвом», «господарством», «природним порядком», «збиранням урожаю» та іншими евфемізмами, стоять реальні жертви.
Чи приємна ця правда? Звісно, ні. Для нас — колишніх гнобителів, рабовласників тварин — ця правда колись також не була комфортною. Але саме вона є рушієм змін. Саме вона руйнує упередженість, об’єктивацію та зверхність до інших тварин і спонукає ставати веганами.
Чи приємна ця правда? Звісно, ні. Для нас — колишніх гнобителів, рабовласників тварин — ця правда колись також не була комфортною. Але саме вона є рушієм змін. Саме вона руйнує упередженість, об’єктивацію та зверхність до інших тварин і спонукає ставати веганами.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Моральний обов’язок — це не доброчесність. Це базовий мінімум.
Ми не маємо чим пишатися, якщо просто перестали розглядати тварин як ресурс для власної вигоди.
Припинення експлуатації тварин — не подвиг. Це відмова від ролі господаря над ними.
Ми не герої — ми всього лиш колишні експлуататори, які нарешті зрозуміли: жодна тварина не існує, щоб служити нам.
Це не причина для гордості. Це мінімум, який ми мали б усвідомити давно.
Як можна пишатися тим, що перестав об'єктивувати, експлуатувати, гнобити?
Це не шляхетність.
Це кінець участі в рабстві — звичному, законному, але ніколи не справедливому.
Подача веганства як вищої етики доброти й милосердя знижує його терміновість і позбавляє моральної сутности.
Це створює враження, що відкинути товарний статус тварин — це щось на рівні:
«Напоїти птахів у спекотну погоду» — що, безумовно, є добрим вчинком, але не є моральним імперативом.
Ми не даємо тваринам щось, будучи веганами.
Ми просто припиняємо брати те, що нам ніколи не належало.
Ми не маємо чим пишатися, якщо просто перестали розглядати тварин як ресурс для власної вигоди.
Припинення експлуатації тварин — не подвиг. Це відмова від ролі господаря над ними.
Ми не герої — ми всього лиш колишні експлуататори, які нарешті зрозуміли: жодна тварина не існує, щоб служити нам.
Це не причина для гордості. Це мінімум, який ми мали б усвідомити давно.
Як можна пишатися тим, що перестав об'єктивувати, експлуатувати, гнобити?
Це не шляхетність.
Це кінець участі в рабстві — звичному, законному, але ніколи не справедливому.
Подача веганства як вищої етики доброти й милосердя знижує його терміновість і позбавляє моральної сутности.
Це створює враження, що відкинути товарний статус тварин — це щось на рівні:
«Напоїти птахів у спекотну погоду» — що, безумовно, є добрим вчинком, але не є моральним імперативом.
Ми не даємо тваринам щось, будучи веганами.
Ми просто припиняємо брати те, що нам ніколи не належало.
Визволення не починається з підрахунку. Воно починається з моральної позиції. Як і в історичних рухах проти рабства чи дискримінації — не існує «трохи справедливості». Існує або свобода, або її відсутність. Тільки правда приводить до свободи. Тільки правильна причина веде до справжніх змін. Правильна причина — це правда. А правда полягає в тому, що тварини не є нашими слугами чи речами. Вони не існують для нас. І ми не маємо морального права використовувати їх — ані для їжі, ані для розваг, ані для дослідів, ані для будь-якої іншої мети.