На цьому моменті, повертаюсь до роботи.
Будьте радісні 🙏☺️😁

І моя особиста банка.

https://send.monobank.ua/jar/31sX7cvcV7

Дякую всім хто закидав на розрахунок. Ви надонатили на ремонт авто. Лишилось ще розвал-сходження і буде знову БГ 🫶🙏

Трошки не влізло.

Шо я вам можу сказати? Війна нікуди не поділась. Новий рік розпочався з виїзду на війну. День народження теж зустрів на війні. Це цікаво. Та другий раз повторювати не хочу. Принаймні треба робити перерви)

Війна в Третій штурмовій все більше нагадує мені хороший бізнес.
Постійна підготовка, допилювання усього, що можливо, робота, аналіз, масштабування і все по колу.

І знову я не вилажу з ноута, організовую, покращую процеси, здаюсь собі надзвичайно тупим і рухаюсь від помилки до помилки аж доки з-за хмар не починають пробиватися гострі промені результату.

Настрій — мандрувати світом з коханою, клацати ноут для максимізації прибутку, та впадати в медитативні стани після кількагодинних сеансів масажів та йоги.

Але поки…

…За вікном нависає непробивна мряка, що намагається втопити мене у глибоководному просторі Сну.
І тільки міцний Шу зубами витягає мене звідти немов я заспане кошеня.

Два дні підготовки і я чутиму чергове «вдалого полювання».
Якщо пощастить, хтось вже не топтатиме рідні болота, а головне — наш чорнозем.

В Тибеті є така прекрасна річ, як Небесне Поховання.
В Україні воно тепер теж є. Але ж нюанс😉

Естетичне.

Мені хочеться блювати від більшості християнських цвинтарів. В особливості "православних". Католицький стиль викликає хоч якісь піднесені почуття (згадую Личаківське): склепи, гарні скульптури, подекуди готика, і навіть вони отримають моє ні.

Ще більш неприємні відчуття в мене викликають християнські православні обряди. Відспівування, сльози, якесь їбанько у чорній рясі. Одразу згадується поховання в моєму селі: то п'яний піп на скутері обклеєному наліпками черепів (в цьому хоч якась іронія була, добре), то такі ж сумні морди родичів і сусідів, що готуються мазнути за вмерлого чарку, то "гробки" з таким же синюшним стилем і цукерками, розкладеними по надгробкам.

А надгробки це взагалі окрема річ. Чорні, полишені смаку, такі, що роблять відразливою будь яке зображення, нанесене на них.

Аби довелось вибирати, я б звісно волів Небесний похорон — аби спеціально навчена людина, порубала те що від мене залишиться, на зручне шмаття і віддала падальникам, як моє останнє підношення істотам цього світу.
Інша відповідно підготовлена людина, зробила б усі необхідні буддійські обряди і відправила б мій потік дхарм у правильному напрямку. Було б чудово.

Якщо я все це переживу, то звісно ж докладусь до того аби в Україні буддійська традиція розвивалась і закріплювалась, настільки аби можна було б влаштувати і відповідне поховання. Якщо ж ні, поховайте мене десь в лісі, не на загальному кладовищі з усією тією православщиною. Якщо я відкрию естафету для першого буддійського кладовища в Україні — естетично красивого хоча б (вірю, що мої одновірці мають ближчий мені художній смак), не кажучи вже про якусь відповідність буддійським традиціям, буду радий.

А щодо кремації чи поховання в землю..Питання важке. Я бачив крематорій у якому спалюють воїнів. Ця споруда віддає збоченою затхлістю модерну, то ж краще вже мене закопайте. Якщо ж можна було б примудритись закинути тіло на якийсь пліт, підпалити його і пустити Десною, аби мої рештки потонули десь в районі Новгород-Сіверська, то теж було б чудово. Проте вважаю більш реалістичним поховання десь у лісі, завдяки буддистам.

Мені іноді мерзенно від того скільки воїнів бажали б бути похованими відповідно до своїх поглядів (здебільшого язичницьких), проте не мають такої можливості. Обов'язково все робиться за мертвонародженою совково-християнською традицією. Навіть законодавчо ми не маємо змоги піти так як хотілося б. Це блядство. І як виживу, я його поборю.

Для воїна життя великою мірою є естетичним актом — звідси шляхетність, честь, доблесть і такі речі як "красивий вчинок" та "красива смерть".
Так з естетики проростає етика. Так легше і приємніше жити сенсами.

Тут досить цікава стаття про суфізм. Я до цієі філософії-світовідчуття ставлюсь зі значною повагою, бачу дуже багато паралелей з буддизмом, хоча є звісно ж непереборні протиріччя між цими двома вченнями.

В цій статті мені особливо імпонує протиставлення містичного та езотеричного, хоча серед натовпу зводити ці речі до синонімічного ряду вже ніби звичайне діло.

Почитайте. Це цікаво. І так, іслам (в своєму суфійському прояві в особливості) це надзвичайно поетично.

Виявляється, в нас перекладено одну зі статей Рене Генона Ісламський езотеризм. Приємного читання!

Зараз буде лонгрід, готуйте сраки когнітивні мʼязи.

Герой нашого часу.

Довго відкладав цей текст але зачепився оком за один пост військового в інсті та вже ж таки вирішив, шо це знак… то ж до суті.

Винесу за дужки з дитинства забезпечене панство і такий матюк як ледве дихаючий середній клас в Україні (і те — винесемо лише умовно і повернемось до них пізніше) та поговоримо про середнього по юрбі індивіда.

Виріс він серед київського лівобережжя, салтівки, молдаванки або ж Орджонікідзе — не важливо. Money talks — єдине, що важливо.
Коли ти зростаєш у малозабезпеченій неповній сімʼї, або ж сімʼї де в баті Raison d'être це пивас під футбольчик або ж «шашличок пад каньячок», то швидко розумієш, що ніхуя хорошого тебе по життю спіткає.

Бухати з 13 років, заряджати банку з 15, бурса, завод, закладки, одружитись по зальоту, діти, шашличок пад каньячок» — вічне повернення, дякую, Фрідріх, і дякую Господу шо не сів.

Але що якщо ти трохи розумніший/ша? Скажімо прочитано півтори книжки, батю давно хочеш нахуярити головою об стіл, та і з батьками жити не комільфо, адже вступити в універ в іншому місті «потрачено», крутитись треба тепер.

І ось тут Україна постає в своїй без перебільшення ктулхіанській потужності…
Офіс, трафік, онлік, секстінг, дейтинг, баїнг, ділінг, геймблінг, беттінг, кардинг, фармінг, арбітраж, майнінг, вебкам, ескорт, бурштин, контрабас, астрологія, нумерологія, гадання, потрібне підкресли.

Деякі з названих речей видозмінились до невпізання або ж стали зовсім не актуальні. Деякі з них можна сказати цілком легалізувались. Але до чого я веду? Аби заробити в цій країні, треба лишень підняти сраку з дивана і бути реалістом. Або ж бути мудилою, простіше кажучи. Я примудрився й з дивану не сильно вставати, в кіберпросторі живемо все ж.

Все це лише частинка технологічних архетипів нової генерації. Хіба раніше цього всього не було? Звісно було. Але не настільки в онлайні, не настільки безпечно, не настільки прибутково, не настільки цікаво. Хоча частина зі сказаного звісно субʼєктивна думка в оцінці градацій.

Ось такі вони наші тіні. Ви ніколи собі не зізнаєтесь, що заздритимете тій пизді з онліка, котра за ніч підняла вашу річну зарплату. Чи сейлзу, котрий зробив те саме, зарядивши по ніздрі і закривши вдало свою холодку — бо просто сьогодні фартануло.

А хтось відкриє свою вебкам-студію на 3 курсі і буде підіймати бабки на білорусках і кацапках, що натиратимуть себе на камеру за оверпрайс, хоча й матимуть з нього крихту (крихту в 7-10 разів більшу за твою середню зп).

Хтось влетить в офіс і маючи вдале поєднання азарту з послідовністю за пару років доросте до Хеда, більше ніколи й ні в чому собі не відмовляючи.

Хтось налагодить нормальний контакт з крішнаїтами і штовхатиме непоганий індійський стаф через бігунків або ж «на яйцях» розсилатиме новою поштою, відправлені з-за кордону «ручки» ТГК, користуючись тими ж оленями і арендованими акаунтами.

Більш розумні вчасно влетять в трафік і майнінг. А просто більш ахуєвші, почнуть продавати свої курси раніше ніж матимуть хоч якийсь результат в бізнесі і вже не важливо навіть трафік, майнінг чи все ж онлік) .. вони матимуть картинку в інсті. І кеш.

Сіренькі маркетологи розправлять крила, як тільки зрозуміють скільки можна підіймати на СММі чергової богині-астрологині або ж блозі 18річного селфмейд мільйонера, що запускає черговий проект, і готовий навчити тебе невігласа за скромний прайс.

Симпатичні дівчатка будуть бігати по хорошим кафе, вдягнені в мерч чергової фріспін-залупи і обіцятимуть тобі бонус за відкриття рахунку. А більш гострі на розум вже запускатимуть геймблу по Першому Тайеру, доки Цукерберг не прикрутить гайки…але шляхи знайдуться завжди…завжди.

Нікуди не поділись безмозкі й морально потворні діти таких самих батьків…корупціонерів, шахраїв, хабарників. Проте ними бути вже не модно.

І отут ключове. Все, що я назвав до цього — нові архетипи. Та ще й цілком бажані. Бути офісником це модно. Лити трафік і підіймати більше за своїх родичів це круто.

Схемки і темки.

Від смішних пацанів в їбучих туфлях під спортивки дійшло до вихолених і нафарбованих носіїв стоун айленду чи луїків з пофарбованим волоссям — ось де ми зараз.
Сьогодення формує молодь. У молоді своє бачення, свої герої.

Звідки це йде? З бідності, хуйового виховання і просто їбанутішої фінансової нерівності в суспільстві.

І це ніби замкнене коло. Коли основна цінність, що тобі прививали в дитинстві це бабки, то годі чекати чогось іншого. А коли тих бабок нема з самого рання, в той час як соцмережі бомблять тебе контентним потоком лухурі лайфу, то годі чекати чогось іншого:)

Постсовок став простором ціннісного вакууму, то ж не дивно, що в нього втягнулося усе означене. Чи є в нас щось інше? Та повно. Але я вже казав, що ми відкинемо середній і вищий клас.
Тільки от всі згадані персонажі і самі стануть частиною цих класів, бо майновий ценз дозволить. І так ми котитимемось до все більшої сраки.

В цьому світі немає ніхуя крім цінностей і символів…намірів, вчинків і мотивацій, якщо більш конкретно. Коли ми втрачаємо ціннісний орієнтир, йому на зміну приходить страшний симулякр споживання. Адже споживання дає змогу пережити втрачене відчуття сакрального. Заповнити цю необхідність хоч чимось. Постійно збільшувати дозу пережитого аж доки не відгорять рецептори.

Коли в твоєму житті немає ні Бога, ні Будди, ні Святої, Могутньої і Соборної від Сяну до Дону, і немає навіть їбаного коммунізму в свєтлам будущєм, то зʼявиться в цьому житті обовʼязково злоїбуча тяга за чимось пройобаним так давно, що ти вже й забув, що його втратив ще твій батя, а ти й в очі не бачив того. От і жертимеш лайно і платитимеш за лайно і робитимеш ти лайно аби тільки пережити хоч щось схоже на те втрачене.

Всі ці речі є наслідком технологій і однієї константи нашої екзистенції — дукхи. Невдоволення, страждання. Життя нерозривно повʼязано зі змінами…зі стражданнями.
Ти нічого з цим не зробиш. Технологіі не причина біди. Вони лише прискорювач сансаричного потоку переживань.

Проте для того аби ти зовсім кукухою не поїхав, і проростає сакральне. І хочеться тоді вже тобі зробити приємні і правильні речі..Не завжди легкі але такі важливі. І починається виховання якостей.. хоробрості, мужності, мудрості, сили, шляхетності, благородності, відданості, самопожертви. І хочеться тобі все це діло десь проявити.

А проявитись чомусь подібному в офісах чи в рекламному кабінеті фейсбуку, досить важко. Зтикнувшись з реальним викликом (котрі нам щедро пропонує життя), ці прекрасні й не дуже люди ламаються і показують свої найгірші сторони. Бо слабкі.

Герої нашого часу викликають у мене багато питань. І все ж часи змінюються…і породжують нових героїв. Хоча за своєю суттю, вони ніякі не нові.
Шанси прожити дійсно достойно є у всіх.
Не важливо вийшов ти з лівобережжя Києва, салтівки, молдаванки чи Орджонікідзе. Щоб стати героєм і пережити сакральне, достатньо взяти в руки зброю і почати захищати щось важливіше за власну сраку, ризикуючи звісно ж собою. Цей перший крок і буде найважливішим. А далі…накопичуйте силу. Бо як казала одна дуже велика людина: «Слабым быть очень хуево. Пиздато быть сильным; если не пробовали, то можете просто мне поверить».

Сподіваюсь минулий пост був тобі корисним. А я на коні. Бо Третя штурмова це ахуєвша кавалерія — всі красиві і завжди на коні. То ж читай пост ще раз, надихайся і тягни до нас усі свої цивільні скілзи аби ми могли ще ефективніше вбивати підарів.

Війна або вбʼє тебе нахуй або ж зробить прекрасною особистістю, дивлячись на яку, Сенека та Платон поважно ахуєватимуть з того світу, поплескуючи в долоньки — чого я тобі і бажаю. А оскільки фінал чекає на всіх, при будь-яких умовах, то залітай все ж до нас.
«На всю котлету з сотим плечем і без стоп-лоса», як кажуть у вузьких колах спекулянтів. Воно того варте.

Всі обговорюють ситуацію з вбитим працівником ТЦК. Військові ахуєвають від деяких цивілів в коментарях і від їх ставлення до війни в цілому.

А я не ахуєваю. В принципових моментах, люди давно поділились у мене на 2 типи. Різного роду уйобки, яких я спостерігаю як у віртуальному, так і в реальному просторі, практично не викликають у мене зайвих емоцій. Їхнє життя для мене варте не більше ніж життя окупанта.

Карма розставить усе як треба. Якщо ми проїбемо (а багато хто не розуміє наскільки це імовірно), то всі ці виблядки отримають своє від русні. Якщо ми виграємо, —отримають від нас:) хоча й в іншій формі.

В моїй же реальності, я або виживу як воїн з усіма привілеями і особистісними якостями, загартованими війною, або ж красиво помру. А помруть усі і я не втомлюсь про це нагадувати.

Тому шакаляча радість хохлів від убивства військового мене не дивує. Вона лише підтверджує другосортність добрячого такого шматка населення. І це насправді окей.

Світ котиться в неймовірну сраку, бо заслуговує на це. Індивідуальне звільнення від усього цього є можливим — абсолютний рівень є абсолютний рівень. Але на відносному рівні ми котимось до кінця багатьох культур ба навіть цивілізацій.

Дивитись на це холоднокровно —просто ахуєнне відчуття. Як і дивитись на плазування багатьох індивідів від нездатності знайти щось більше за власне жадання.

Але так само приємно споглядати й пробудження Духу в значної маси населення..не побоюсь цього слова — нації, українства.

І в цьому ключова різниця: я живу серед проявлених Будд і Бодхісаттв і проникаюсь їхніми діяннями. Я бачу їх нестримність, мудрість і співчуття. Я бачу як на перший погляд звичайні люди, роблять героїчні речі. І роблять їх настільки потужно, що для них це норма…

Живі Боги дивуються тому як корчаться від власної злості і кволості гади, дивуються тому як ці гади хапаються за своє пусте життя, в якому немає місця шляхетності, благородству і красі.

Я дивлюсь як світ гине і сміюсь, бо бачу в цьому лиш плин чергового циклу; і чим швидше нас поглине найчорніша ніч, тим швидше настане нове народження…Чогось набагато красивішого і сильного. Чогось все ще настільки віддаленого, що думка про нього ніби згадка улюбленої казки зі щасливим кінцем — омріяної і неможливої для мене, обмеженого цією інкарнацією.

Я палаю вдячністю до Всесвіту, котрий поставив мене поряд з надзвичайними людьми… вони самі все ще не більше ніж зухвала усмішка на обличчі майбутнього Божественного.

Ми приречені до краху але не перестанемо світити.
І від нашого світла й буде зачата нова Весна. Така далека і тепла.
Зло пожиратиме й перетравлюватиме саме себе, щоб статися добривом нової пори.

І як же прекрасно продовжувати світити навіть серед пекла киплячої крові і жовчі.
Якщо можна світити навіть тут, то наскільки солодким є смак Нірвани?

Це риторичне для мене. Продовжуйте боротись і рятувати, не дивлячись ні на що.

Переламуйте злу кістки з посмішкою і співчуттям. Радійте, що вас оточують такі ж сильні і відважні як ви. Живіть.