я сидів у кав'ярні,
читав напівзбірку віршів
і боявся,
що дівчина з сусіднього столика,
що допиває обліпиховий чай,
читає мої думки:
як би я не хотів приховати,
як би не плутався у віршованих літерах,
як би не маскував течії слів у своїй голові,
вона пробігалася кожним словечком
і розуміла,
що насправді я думаю про неї:
як вона сидить за сусіднім столиком
і одна за одною
перехоплює
кожну думку
у моїй голові.

17.12.22

іноді я такий холодний,
що навіть самому стає страшно,
і замість рухатися: танцювати чи бігати,
терти руки чи дмухати,
я чекаю чогось справді теплого,
як от лист від найкращої подруги,
що наповнений щирістю та любов'ю,
примітками та листівкою,

і від щастя випадає усе волосся,
і розлітається сніжинками по околицях,
а зранку я дивитимуся у вікно,
як двірники збиратимуть його у лопати
і розкидатимуть на пожовклу траву,

колись із нього виросте плід –
дерево,
на гілля якого всідатимуться ворони,
і одна, найсміливіша, настільки западе мені до душі,
що я напишу про це своїй подрузі:
щиро та з любов'ю,
з примітками та світлиною
птаха за моїм вікном.

18.12.22