💪РІВНЕНСЬКА ЄПАРХІЯ УПЦ ПЕРЕДАЛА ЧОТИРИ АКУМУЛЯТОРИ ДЛЯ ПОТРЕБ ЗСУ

Рівненська єпархія передала українським воїнам чотири акумулятори, необхідні для виконання бойових завдань у зимовий період. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ. 

З настанням холодів потреба у надійному енергозабезпеченні для наших захисників стає ще більш актуальною. Завдяки зібраним під час традиційного благодійного ярмарку “Під Покровом Богородиці” коштам, з благословіння архієпископа Рівненського і Острозького Пимена, соціальним відділом єпархії були придбані високоякісні акумуляторні батареї.

Захисники висловили щиру подяку архієпископу Пимену та вірянам Рівненської єпархії за підтримку. Воїни підкреслили, що кожна добра справа та молитва допомагають їм вистояти та наближають нашу спільну перемогу.

Рівненська єпархія УПЦ продовжує молитися за мир в Україні та підтримувати наших воїнів у їхній жертовній боротьбі за свободу та незалежність країни.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/14/rivnenska-yeparkhiya-upts-peredala-chotyry-akumulyatory-dlya-potreb-zsu/

🛑Не молитва, а шоу… тепер у Трапезному храмі Києво - Печерської Лаври все, тільки не Богослужіння.

Зйомки кулінарного шоу у Трапезному храмі, які провів Євген Клопотенко, є болісним викликом для вірян та духовенства Української Православної Церкви. Храм — це місце, освячене для молитви, покаяння та духовного зростання, а не простір для гастрономічних експериментів чи розважальних заходів.

Така ситуація виглядає як зневага до релігійної традиції та святинь. Храми, навіть трапезні, мають глибоке духовне значення, яке не можна ігнорувати чи переосмислювати для світських потреб. Використання сакрального простору у такий спосіб сприймається як недбале ставлення до віри, що ображає почуття віруючих.

Для християн важливо, щоб святині залишалися місцями благоговіння та молитви, а їхнє сакральне призначення — недоторканим. Подібні дії ставлять під сумнів повагу до віри та її місця в житті суспільства.

🌿15 ГРУДНЯ -ПРОРОКА АВАКУМА


15 грудня Церква святкує пам’ять пророка Авакума. Того самого Авакума, про якого співається у Пасхальному каноні: «На Божественній варті, богонатхненний Авакум…». Ми поступово наближаємося до Різдва Христового і в православному календарі все частіше можна побачити імена старозавітних пророків, пророцтва яких, тією чи іншою мірою, говорять про Спасителя, що прийде у світ.

Пророк Авакум, відомості, які нам відомі про самого пророка, вкрай обмежені, але деякі факти можна все ж таки витягти з аналізу самого тексту книги пророка Авакума. Отже, за походженням пророк Авакум був із коліна Левіна і явно мав відношення до храмового богослужіння, а тому проповідував у юдейському царстві. Як це часто буває, з характеру промов, що викривають нечестя сучасників пророка, можна визначити час його служіння.

За словами пророка, за гріхи юдеїв Бог, як знаряддя Свого покарання, обіцяє послати халдеїв. Виходячи з цього факту, дослідники вважають, що Авакум жив за нечестивого царя Йоакима, який прийняв на себе управління державою після благочестивого Іосії. Сам же Іосія загинув у битві з фараоном Нехо II у битві біля знаменитого пагорба Меггіддо (звідки й пішла грецька назва Армаггедон, яку апостол Іоанн використовує в Апокаліпсисі (Об’явл. 16, 16)). Сталося це у 609 році. Таким чином цар Іоаким спочатку був данником Єгипту, а після нападу Навуходоносора – Вавилона.

«Пограбування і насильство переді мною, і повстає ворожнеча, і підіймається розбрат. Від цього закон втратив чинність, і суду правильного немає: оскільки безбожний долає праведного, то й суд відбувається хибний». (Авв. 1, 3-4)

Перший і початок другого розділу книги Авакума є діалогом пророка і Бога, де той скаржиться на пороки свого народу, далі розкривається тема причин зла і страждань. Перші запитання пророка зберегли свою актуальність і сьогодні, оскільки він нарікає на те, що безбожніше утискують праведних. Більше того, вони ще й живуть непогано, на відміну від тих, хто зберігає вірність Богу: 
«Рабство і насильство переді мною, і повстає ворожнеча, і піднімається розбрат. Від цього закон втратив чинність, і суду правильного немає: оскільки безбожний долає праведного, то й суд відбувається хибний» (Авв. 1, 3-4).

Найбільше Авакума, як людину благочестиву, непокоїть той факт, що Навуходоносор розорить храм та познущається з нього. Блаженний Ієронім Стридонський вказує, що пророк, у своїх душевних муках, ще не знає, що золото очищається вогнем, адже приблизно через століття нам стане відомо, що і три юнаки вийшли з печі набагато чистішими, ніж вони були до цього (Дан. 3, 94).

Нехай і побічно, але дивно, що тема причин страждань і зла торкається Старого Завіту у викладеному ключі. Ми ж пам’ятаємо, скільки душевних мук і мук переніс праведний Іов, який не розуміє причини своїх бід. Для нього це була спокуса, пройшовши через яку він піднявся над собою.

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/14/15-hrudnya-proroka-avakuma-2/

🤗АРХІЄРЕЙ МОЛИВСЯ РАЗОМ З ВІРЯНАМИ У ЯКИХ ВІДІБРАЛИ ХРАМ

Архієпископ Пимен звершив богослужіння у пристосованому для молитви приміщенні с. Перенятин та нагородив протоієрея Владислава Басюка. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

15 грудня 2024 року, у неділю 25- ту після Пʼятидесятниці та у день пам’яті пророка Авакума,  архієпископ Рівненський і Острозький Пимен звершив Божественну літургію у  пристосованому для молитви приміщенні села Перенятин Радивилівського благочиння. 
Після захоплення храму місцева громада молиться у пристосованому будинку, проте це не зламало її віри та прагнення зберігати духовне життя.

Під час богослужіння архієрей нагородив настоятеля парафії, протоієрея Владислава Басюка, хрестом із прикрасами. Отець Владислав, який раніше перебував під окупацією на Херсонщині, показав приклад стійкості та вірності Церкві навіть у найскладніших обставинах.
Після Літургії  владика Пимен звернувся до вірян із проповіддю, у якій зазначив:

«Хтось вибирає хрест, а хтось хліб. Ви вибрали хрест, який веде до Царства Божого».
Архієрей закликав громаду до подальшої молитви, єдності та непохитної віри, яка є шляхом до спасіння.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/15/arkhiyerey-molyvsya-razom-z-viryanamy-u-yakykh-vidibraly-khram/

🌿16 ГРУДНЯ – ПРЕПОДОБНОГО ІОАННА МОВЧАЛЬНИКА

Преподобний Іоанн Мовчальник (затворник) народився близько 454 року в місті Нікополі Вірменському в сім’ї воєначальника Енкратія та Євфимії. Хлопчик рано почав вивчати Святе Письмо і всім серцем полюбив усамітнення та молитву.

На частину маєтку, що дісталася після смерті батьків, юнак Іоанн побудував церкву в Ім’я Пресвятої Богородиці. З 18 років Іоанн разом із десятьма ченцями жив при церкві в пості, молитві та помірності. На прохання громадян міста Колонії митрополит Севастійський висвятив 28-річного Іванна на єпископа Колонійської Церкви. Прийнявши церковне правління, преподобний не змінив строго аскетичного життя. Під впливом святителя жили по-християнськи його близькі – брат Пергамій (наближений імператорів Зенона та Анастасія) та племінник Феодор (наближений імператора Юстиніана).

На десятому році єпископства Іоанна владу у Вірменії прийняв Пазинік, чоловік сестри святителя Марії. Новий правитель став владно втручатися у духовні та церковні справи. У Церкві почалися негаразди. Тоді святий Іоанн вирушив до Константинополя і через архієпископа Євфимія просив імператора Зенона захистити Вірменську Церкву від грубих посягань.

Засмучений мирською лайкою, Іоанн таємно залишив єпископію і відплив до Єрусалиму. Зі сльозами благав він Бога вказати місце, де йому жити і врятуватися. Явилася яскрава зірка, яка привела Іоанна до Лаври преподобного Сави. Іоанн, який приховав свою єпископську гідність, був прийнятий до братії простим послушником. За дорученням святого ігумена Сави (пам’ять 5 грудня) преподобний Іоан понад 4 роки виконував найважчі роботи на будівництві будинку і монастиря для ченців. Бачачи смиренність і працьовитість Іоанна, святий Сава вважав його гідним висвячення пресвітера. Святителю довелося відкрити таємницю патріарху Єрусалимському Іллі (494–517). З благословення першоієрарха Єрусалимської Церкви преподобний Іоанн прийняв обітницю мовчання. Незабаром Господь відкрив таємницю Іоанна святому Саві. Чотири роки провів преподобний Іоанн у келії, нікого не приймаючи і не виходячи навіть до церкви.

Бажаючи ще більшої усамітнення і суто утримання, преподобний Іоан залишив Лавру та пішов у пустелю, де провів понад дев’ять років, харчуючись травами. Тут він пережив спустошливий набіг сарацинів і не загинув тільки тому, що Господь послав йому захисника – лютого лева, побачивши якого вороги, які не раз хотіли вбити преподобного, в страху розбігалися. Переказ розповідає про багато чудес, явлених молитвою святого Іоанна під час його життя в пустелі.
Коли святий ігумен Сава, який надовго йшов до Скіфополя, повернувся, він умовив преподобного Іоана залишити пустелю і знову оселитися в обителі. Після цього Господь чудесним чином відкрив усім насельникам Лаври, що Іоанн єпископ.

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/15/16-hrudnya-prepodobnoho-ioanna-movchalnyka-2/

🌿17 ГРУДНЯ – ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ ВАРВАРИ. РОЗПОВІДЬ ПРО ТЕ, ЯК ВАРВАРА УВІРУВАЛА

Свята великомучениця Варвара народилася в сім’ї знатного язичника по імені Діоскор. Бажаючи зберегти свою неймовірно красиву дочку в чистоті і цнотливості, Діоскор побудував високу вежу, де і поселив Варвару.

Живучи у вежі, Варвара дивилась на красу земного світу, і її душу наповнювали захоплення і трепет перед тією силою, що створила небо і землю. Вона запитувала своїх служниць: «Хто створив це?» Ті відповідали: «Боги, ідоли, які стоять в будинку твого батька».
Чуючи це, Варвара дивувалася: «Як же ідоли, зроблені руками людськими, могли створити світ?»
Розмірковуючи так, вона поступово дійшла до думок про Єдиного Бога, Творця всього видимого і невидимого. Незабаром вона познайомилася з християнами, які повідали їй Євангеліє.

Ми не знаємо, хто були ці люди – можливо, хтось із її слуг. Серце Варвари, вже підготовлене до Євангелія вірою в Єдиного Творця, гаряче відгукнулося на Благу Звістку – і дівчина стала християнкою.

Одного разу Діоскор почав будувати лазню. Оглядаючи її, Варвара наказала будівельникам зробити три вікна і накреслила на мармурових плитах купольні хрести. Діоскор, дізнавшись про це, зажадав від дочки пояснень. Та відповіла, що три вікна символізують Святу Трійцю. Відповідь потрясла язичника і дико розлютила. Він жорстоко побив дочку і привіз її на суд до місцевого правителя.

Варвару виставили оголеною перед натовпом, потім віддали на жорстокі тортури. Її тіло шкребли сирими бичачими шкірками і розтирали рани власяницею. Вночі Варварі явився Христос та зцілив її. Вранці тортури продовжилися. Підвісивши дівчину, мучителі стругали її боки залізними кігтями, палили все тіло палаючими свічками, били молотом по голові. Потім правитель велів відрізати їй груди.

Закривавлену, але не зламану мученицю зрештою стратив її власний батько, відрубавши доньці голову. Незабаром сам Діоскор загинув від удару блискавки.
Згідно з однією з найпоширеніших версій житія Варвари її смерть настала в 306 році.

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/16/17-hrudnya-velykomuchenytsi-varvary-rozpovid-pro-te-yak-varvara-uviruvala-2/

🌿18 ГРУДНЯ – САВИ ОСВЯЩЕННОГО

Преподобний Сава, засновник одного з найбільших монастирів у Палестині, народився у 439 році в селі Муталаска поблизу Кесарії Кападокійської.

Преподобний Сава Освященного народився у V столітті, у Каппадокії у благочестивій християнській родині Іоанна та Софії. Його батько був воєначальником. Виїхавши у справах служби до Олександрії, він узяв із собою дружину, а п’ятирічного сина залишив під опікою дядька.

Коли хлопчику йшов восьмий рік, він вступив до монастиря святої Флавіани, що знаходився поблизу. Обдарована дитина незабаром навчилася читати і добре вивчила Святе Письмо. Даремно батьки вмовляли святого Саву повернутися у світ і одружитися, він обрав інший шлях.
У 17 років він прийняв чернечий постриг і так досяг успіху в пості та молитвах, за що був удостоєний дару чудотворень. Провівши десять років у обителі Флавіани, преподобний вирушив до Єрусалиму, а звідти до обителі преподобного Євфимія Великого. Але преподобний Євфимій направив святого Саву до авви Феоктиста, настоятеля прилеглого монастиря зі суворим уставом.
У тій обителі пробув преподобний Сава послушником до 30-річного віку. Після смерті старця Феоктиста, його наступник благословив преподобного Саву зачинитися в печері. Святий Сава трудився в печері протягом 5 років.

Преподобний Євфимій уважно стежив за життям юного ченця і, бачачи, як він духовно зріс, став брати його з собою в пустелю Рув біля Мертвого моря. Вони виходили 14 січня і перебували там до Тижня Ваїй.
Коли преподобний Євфимій відійшов до Господа, святий Сава пішов із Лаври і оселився в печері біля обителі преподобного Ґерасима Йорданського. Через кілька років до преподобного Сави почали збиратися учні – всі, хто хотів чернечого життя. Так з’явилася Велика Лавра. За вказівкою згори – через вогняний стовп – ченці влаштували у печері церкву.

Преподобний Сава заснував ще кілька обителів. Багато чудес були явлені за молитвами преподобного Сави: серед Лаври забило джерело, під час посухи пролився рясний дощ, відбувалися зцілення хворих і біснуватих.
Преподобний Сава написав перший статут церковних служб, так званий Єрусалимський, прийнятий усіма Палестинськими монастирями. Святий мирно переставився до Бога у 532 році.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/17/18-hrudnya-savy-osvyashchennoho/

☦️У ГОЩАНСЬКОМУ ЖІНОЧОМУ МОНАСТИРІ ЗВЕРШЕНО ПОСТРИГ У ВЕЛИКУ СХИМУ ТА ІНОЧЕСТВО


17 грудня 2024 року, в день пам’яті святої великомучениці Варвари, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен звершив постриг у велику схиму та іночеський постриг у Покровському Гощанському жіночому монастирі.

Постриг прийняли:
 • Послушниця Ірина (Семенчук) — отримала ім’я Іларія на честь мучениці Іларії Римської.
 • Послушниця Людмила (Осіпчук) — отримала ім’я Февронія на честь княгині Февронії Муромської.
У велику схиму пострижені:
 • Монахиня Емілія — отримала ім’я Євдокія на честь преподобномучениці Євдокії, ігумені Іліопольської.
 • Монахиня Глафіра — отримала ім’я Глікерія на честь мучениці Глікерії Адріанопольської.
 • Монахиня Олександра — отримала ім’я Параскева на честь великомучениці Параскеви П’ятниці.

У своєму слові владика Пимен побажав новопостриженим сестрам міцності духу, ревності у молитві та сил для несення обраного шляху, зазначивши:
“Чернецтво — це подвиг любові до Бога. Ваша посвята є свідченням того, що ви повністю віддаєте себе на служіння Господу. Нехай ваш шлях буде сповнений благодаті, а серця — миру й радості в Господі.”

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/18/u-hoshchanskomu-zhinochomu-monastyri-zversheno-postryh-u-velyku-skhymu-ta-inochestvo/

🌺19 ГРУДНЯ – СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ, АРХІЄПИСКОПА МИР ЛІКІЙСЬКОГО ЧУДОТВОРЦЯ. ЖИТТЯ СВЯТОГО. ІСТОРІЇ ЙОГО ЧУДЕС

Св. Миколай Мирлікійський Чудотворець народився близько 260 р. у лікійському місті Патара. У стародавніх життєписах його зазвичай плутали з Миколою Пінарським (Сіонським) через схожі подробиці життєписів святих: обидва родом з Лікії, архієпископи, шановані святителі. Ці збіги призвели до помилки, що існувала багато століть, адже в історії церкви був лише один святитель Микола Чудотворець.
За національністю святитель Микола найбільше був близький до асимільованих лікійців – так називається народність, яка населяла південний захід Малої Азії до І ст., розмовляла своєю мовою та мала власну писемність. Ассимільовані лікійці були частково греками, частково персами.

Відомо, дядько святителя Миколи, єпископ Микола Патарський, поставив його в читця, а потім звів у сан священника, зробивши його своїм помічником і доручивши йому говорити повчання пастві.
Початок священного служіння святителя Миколи відносять до правління римських імператорів Діоклетіана та Максиміана. У 303 році Діоклетіан видав едикт, який узаконив систематичне переслідування християн по всій імперії. У важкий для Церкви Христової час гоніння архіпастир Лікійської Церкви з безстрашністю підтримував у вірі свою паству, голосно і відкрито проповідуючи Боже ім’я. За це він зазнав переслідування і разом з багатьма іншими християнами був ув’язнений. Тут він провів чимало часу, терпляче переносячи голод, спрагу і тісноту, не допускаючи навіть думки про зречення Ісуса Христа. У в’язниці святитель не переставав піклуватися про ув’язнених разом з ним християн.

Завдяки його керівництву, багато ув’язнених були твердими в Христовій вірі до кінця. 
Святитель Миколай «мученик готовністю своєю» був збережений під час Діоклетіанового гоніння, тому що його життя ще потрібне було для подальшого прославлення імені Божого.
Після смерті гонителя християн, імператора Галерія християнські громади стали розвиватися. Св. Миколай боровся з язичництвом, зокрема йому приписують руйнацію храму Артеміди Елевтери у Мирі. До цього періоду належить єпископство свт. Миколи в Мирі (Мир Лікійські). Міра (грец. Μύρα) – місто в конфедерації стародавньої Лікії, яке розташовувалося біля моря, на річці Андрак, біля гирла якої була гавань Андріаке. Тут архієпископ Миколай проповідував аж до самої смерті.

Він також ревно захищав християнську віру від єресей, насамперед аріанства. Згідно з пізнім переказом, свт. Микола навіть дав ляпас своєму опоненту Арію. Проте доказів боротьби Миколи та Арія, суду над Миколою немає у житії написаному Симеоном Метафрастом у X столітті, але у ньому наголошується, що св. Миколай був на Нікейському соборі і «рішуче повстав проти єресі Арія». У православному літописі життя святого опис ляпаса з’являється лише наприкінці XVII століття, митрополит Димитрій Ростовський описав це у тексті Мінеї 6 грудня.
Свт. Миколай відомий як захисник обвинувачених, який часто рятує їх від долі невинно засуджених, молитовник за моряків та інших мандрівників. Так, згідно з життям, він врятував трьох константинопольських воєначальників або стратилатів (воєвод). Стратилат (грец. στρατηλάτης) – грецький термін, що позначає воєначальника, пізніше став також почесним титулом у Візантійській імперії.
Свт. Микола мирно помер 335 р. (у деяких джерелах смерть святителя датована 345 р.), доживши до старості. Мощі святого перебували у Мир Лікійських, але більша їх частина була викрадена жителями італійського міста Бар у 1087 р., які розраховували, що їх ніхто не звинуватить у викраденні святині у східних християн, оскільки Мири заполонили турки. Фрагменти мощів, що залишилися, жителі Мир переховали, але в 1099–1101 роках. вони були викрадені венеціанцями та доставлені до Венеції.

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/18/19-hrudnya-svyatytelya-mykolaya-arkhiyepyskopa-myr-likiyskoho-chudotvortsya-zhyttya-svyatoho-istoriyi-yoho-chudes-2/

🌺Святкові вітання линуть від дітей школи Закону Божого при храмі святого благовірного кн. Олександра Невського м. Радивилів