🌺30 ТРАВНЯ -ПРАВЕДНОГО ІОНИ ОДЕСЬКОГО

Святий праведний Іона Одеський народився 11 вересня 1855 року в свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Його батько, Мойсей Флорович Отаманський, диякон Різдво-Богородичного храму міста Одеси, помер, коли хлопчикові було три роки. Незабаром померла і його мати Гликерія. Ідучи у Вічність, вона благословила життєвий шлях свого сина, сказавши йому: «Хочу, щоб ти був добрим пастирем». Гірка доля міського сироти лягла важким хрестом на плечі юного Іони. Він змушений був блукати, не знаходячи ночівлі навіть на кладовищі, поки його дядько не змилувався над нещасною напівголодною дитиною і не віддав його до школи, після закінчення якої святий, виконуючи заповіт батьків, вступив до духовного училища.
Закінчивши училище, благочестивий юнак одружився з дівчиною Анастасією. За час спільного життя у них народилося дев’ятеро дітей — троє синів і шість дочок.

У 1884 році отець Іона був висвячений в сан диякона, а через два роки був висвячений в сан священника. Преосвященний єпископ Никанор (Бровкович), котрий рукопокладав святого, говорив людям: «Беріть благословення у отця Іони. Це майбутній добрий пастир, і я відчував на ньому особливу благодать. Душа його горить священним полум’ям…» Восьмирічне пастирське служіння отця Іони в селі Кардашівка принесло плід: двісті сектантів на чолі зі своїм керівником приєдналися до Православної Церкви.

З 1897 року почалося служіння святого в Успенському храмі міста Одеси. Ревний пастир і гарячий молитовник, прикметний праведник швидко заслужив любов і повагу парафіян. У 1901 році святий був призначений настоятелем Свято-Микільського портового храму. Тут він зміг розкрити всю повноту своєї боголюбивої душі. Уставне богослужіння і молитва праведник поєднував з щедрою благодійною діяльністю. З усіх боків поспішали православні паломники до Одеси, щоб випросити молитов і благословення отця Іони, якого називали «Одеським Іоанном Кронштадтським». За своє подвижницьке життя святий удостоївся дару чудотворіння. За його молитвами прозрівали сліпі, зцілювалися безнадійно хворі, в збентежених душах оселявся мир і спокій.

Неспокійне XX століття принесло нові важкі випробування православним вірян. Встановлена у вогні смут і негараздів богоборча радянська влада всіляко заохочувала різноманітні єресі та розколи. У ці важкі роки отець Іона, підіймаючи свій пастирський голос, закликав не піддаватися духу часу і, зберігаючи віру в Бога, залишатися вірними чадами Православної Церкви. Багато сил святий поклав на подолання обновленського і автокефального розколів, які тоді виникли.

Полум’я богоборчої пожежі не минуло і праведника. Під час кампанії з «вилучення церковних цінностей» отець Іона був заарештований. Але народ Божий не дав поглумитися над своїм дорогим батюшкою. Зібралися величезні маси народу, – влада була змушена звільнити святого. Занадто великою була любов простих людей до отця Іони – це утримувало владу від розправи над праведником.
До кінця свого життя отець Іона залишався настоятелем портової Церкви, поки 17 (30) травня 1924 року Господь не закликав його до небесного упокоєння. Незважаючи на старання і заборони безбожників, поховання всіма улюбленого батюшки вилилося у всенародне Торжество Православ’я. Похований був святий поруч з могилами своїх батьків на православному кладовищі, що на Слобідці. Могила праведника користувалася особливим шануванням, біля неї не переставали відбуватися чудеса. 

У 1996 році, 7 вересня, відбулося прославлення праведного Іони Одеського в лику святих, і православна Одеса здобула ще одного предстателя біля Небесного Престолу Господа Слави. Його чесні мощі спочивають в нижньому храмі Успенського Кафедрального собору міста Одеси.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/30-travnya-pravednoho-iony-odeskoho-3/

🌺1 ЧЕРВНЯ – БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА

Роки життя святого князя збіглися з часом поширення християнства на землях Київської Русі. Історія Церкви знає його як молодшого сучасника преподобних Антонія і Феодосія — засновників руського чернецтва. У 1073 році, коли було закладено Велику Успенську церкву — центральний храм Києво-Печерського монастиря — йому виповнилося двадцять років.
Києво-Печерський Патерик, у якому описано заснування печерної обителі і житія перших її насельників, доносить про Мономаха наступне: «Благовірний же князь Володимир Всеволодович Мономах, тоді ще юний, самовидцем був того чудесного дива, коли впав з неба вогонь і вигоріла яма, де потім закладена була основа церкви за розмірами пояса…» Йдеться про той золотий пояс, який був дивовижним чином посланий велінням самої Богородиці на Київську Русь як міра довжини для будівництва Її храму — Великої Успенської церкви.
За свідченням Патерика, були відкриті й пропорції майбутнього собору: «…розміряти поясом тим золотим 20 в ширину, 30 в довжину, а 30 в висоту стіни, з верхом 50». Ця міра стала одним із перших будівельних еталонів на Русі. Сьогодні його довжина становить 108 см.

Автор Патерика, оповідаючи про чудесне знамення, також передає історію про зцілення юного князя від пояса Богородиці. «Всеволод з сином своїм Володимиром приїхав із Переяслава, щоб бачити те велике диво, — згадано в Києво-Печерському збірнику житій. — Тоді Володимир був хворий, і тим золотим поясом опоясали його, і він одразу ж видужав молитвами святих отців наших Антонія і Феодосія».

Святий Володимир тоді княжив у Ростові. Патерик згадує про нього, що він, «взявши розміри тієї божественної церкви Печерської, створив у всьому подібну церкву в місті Ростові такої ж висоти, ширини і довжини». Пізніше, коли Мономах княжив у Смоленську, він також побудував церкву за зразком храму Успіння Києво-Печерського монастиря. Таким чином «христолюбець Володимир» започаткував традицію на Русі освячувати головні церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
Під час князювання святого в Чернігові (після 1078 року) він був знайомий з іншим святим — преподобним Агапітом, лікарем безмездним, Печерським, який зцілив благовірного князя від важкої хвороби. «Зцілений Володимир прийшов дякувати преподобному Агапіту, — передає Патерик, — але той, боячись слави людської, зник. Князь віддав принесені для преподобного Агапіта дари ігумену. Потім, відчуваючи, як сильно він зобов’язаний преподобному Агапіту, наказав боярину віднести золото до його келії. «Сину мій! — сказав преподобний послові. — Я не беру ні з кого за лікування — нема за що: зцілює Христос Господь, а не я». Агапіт просив: «Скажи ж князю, щоб не беріг він скарбів. До чого вони? Хай роздає їх убогим; якщо не послухає мене, то лихо буде йому. Невдячності не любить Господь, Який визволив його від смерті». Патерик робить висновок: «Князь же, не насмілюючись не послухатися святого Агапіта, почав не шкодуючи роздавати від свого майна бідним».

Всупереч жорстокості свого часу, повному жахливих зрад і крові, Мономах у вчинках керувався страхом Божим. Серед іншого, про це свідчить лист святого князю Олегу Святославичу — вбивці свого сина, який захопив ще й юну невістку Мономаха. Благовірний князь пробачає його, що є незвичним для тієї доби. Про той же страх Божий як основу всякого добра Мономах двічі говорить у своєму «Повчанні»: «Перш за все, заради Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своєму…» І ще: «Хворого відвідайте, покійника проведіть, бо всі ми смертні. Не пропустіть людини, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Жінок своїх любіть, але не давайте їм влади над собою. А ось вам і основа всьому: страх Божий майте понад усе».
Мономахове «Повчання» було написано у мирний для князівств Київської Русі час — після криваво-вогненних десятиліть братніх міжусобиць та набігів степовиків. У ньому святий князь зобразив громадянські й моральні ідеали народів Київської Русі.

«Єпископів, попів та ігуменів шануйте, і з любов’ю приймайте від них благословення, і не віддаляйтеся від них, і в міру сил любіть і дбайте про них, щоб отримати за їхні молитви від Бога. Найпаче ж гордості не майте в серці та в розумі, але скажімо: смертні ми, сьогодні живі, а зранку в гробі; все це, що Ти нам дав, не наше, а Твоє, доручив нам це на кілька днів…»

Мономах особливо шанував своїх святих співвітчизників — страстотерпців Бориса і Гліба, братів свого діда Ярослава Мудрого. Ще не будучи великим Київським князем, у 1102 році, він потай від усіх, в тому числі і від великого князя Святополка, прикрасив золотом і кришталем їх срібну раку. А вже у 1115 році, в соту річницю їхньої загибелі, за його князювання у Києві відбулося надзвичайно урочисте перенесення чудотворних мощей страстотерпців до нового храму у Вишгороді, «бо, — як сказано літописцем, — побудували їм церкву кам’яну, на похвалу і на честь, для поховання тіл їхніх».

Володимир-Василій Мономах віддав душу Богові 19 травня 1125 року «на Альті у любій йому церкві, яку великим коштом і працею побудував та пишно оздобив». Похований він був у Софії Київській, поруч з дідом Ярославом Мудрим та братом Ростиславом.
Момент церковної канонізації святого князя Володимира Мономаха історики не можуть однозначно визначити. Однак уже з часів Києво-Печерського Патерика він іменується благовірним, як зазвичай Церква іменує святих князів.

Прославлення Володимира, у Хрещенні Василія, Мономаха в лику святих підтверджене включенням його імені до Собору всіх святих, які в землі Руській просіяли. У свою чергу, Священний Синод Української Православної Церкви на засіданні 10 лютого 2011 року (Журнал № 1) затвердив список Собору Київських святих, внісши до нього ім’я святого благовірного князя Володимира Мономаха (+ 1125).

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/1-chervnya-blahovirnoho-knyazya-volodymyra-monomakha-2/

❗️Прийом керуючого єпархією
2 червня, у понеділок, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен здійснюватиме прийом духовенства та мирян, початок о 10.00.

🌺2 ЧЕРВНЯ -МУЧЕНИКІВ ФАЛАЛЕЯ, ОЛЕКСАНДРА І АСТЕРІЯ

За царювання Нумеріана (283–284) імператор міста Егеї розіслав воїнів розшукувати християн. До нього привели Фалалея, 18-річного білявого юнака. На розпитування правителя святий Фалалей відповідав: “Я християнин, родом з Лівану (Сирія). Батько мій, на ім’я Берукий, був воєначальником, а матір звуть Ромилією. У мене є брат у сані іподиякона. У час гоніння на християн у Лівані я був приведений до правителя Тиверія, але ледве уникнув страти. Тепер стою перед судом, роби зі мною, що хочеш”.
Лютий правитель наказав двом катам Олександру та Астерію просвердлити гомілки мученикові, просмикнути в отвір мотузку і повісити вниз головою. Проте кати з Божого устрою просвердлили обрубок дерева, який повісили замість мученика. Коли правитель побачив, що його обдурили, то наказав жорстоко бити Олександра та Астерія, які сповідали себе християнами та прославили Бога. Імператор наказав негайно відсікти їм голови. Двічі намагався сам виконати страту – просвердлити гомілки святому, але Божа благодать не допускала його, і він у безсиллі наказав утопити святого Фалалея.

Слуги, що повернулися, доповіли правителю про скоєну ними страту, але раптово, коли вони ще не закінчили промову, з’явився святий Фалалей у білому одязі. Всі довго перебували в заціпенінні, нарешті правитель сказав: “Дивіться, цей чарівник зачарував навіть море”. 
Тоді один із наближених, волхв Урвікіан, порадив правителю кинути мученика на поживу звірам, але ні люта ведмедиця, ні голодні лев і левиця не торкнулися святого, смиренно припали до його ніг. Бачачи те, що відбувалося, народ почав голосно кричати: “Великий Бог християнський. Бог Фалалея, помилуй нас!” Натовп схопив Урвікіана і кинув його звірам, які відразу розтерзали волхва. Нарешті правитель наказав убити мечем святого мученика. 

Свідка Христового відвели на місце страти, що називалося Єгеї, де він помолився Богові і схилив голову під меч. Це сталося 284 року. Мощі святого мученика Фалалея знаходяться в храмі святого Агафоніка в Константинополі і творять багато чудес. Святий мученик Фалалей як лікар, який безоплатно лікував хворих, названий Церквою безсрібником і закликається у молитвах над хворими в таїнстві Єлеосвячення та при освяченні води.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/2-chervnya-muchenykiv-falaleya-oleksandra-i-asteriya-2/

🩸40 ВІРЯН РІВНЕНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ СТАЛИ ДОНОРАМИ ДЛЯ ОНКОХВОРИХ ДІТОК

З благословення архієпископа Рівненського і Острозького Пімена соціальний відділ Рівненської єпархії Української Православної Церкви організував чергову акцію зі здачі крові для онкохворих дітей. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ. 

Цього разу до благодійної ініціативи долучилися 40 донорів — священники та парафіяни єпархії. Люди прийшли, щоб поділитися найціннішим — частинкою власного життя.

Отець Петро Перетятко, керівник соціального відділу єпархії, наголосив на важливості таких заходів:

“Сьогодні кров — це реальна потреба. Є групи, які в дефіциті, і часом саме від донорської крові залежить життя дитини. Треба шукати нагоди творити добро, не відкладати це на потім. Кожен може стати причиною чийогось зцілення, надії, порятунку.”

Єпархія й надалі планує підтримувати соціальні ініціативи, допомагаючи тим, хто найбільше потребує любові, уваги і підтримки.

Станьте донором — подаруйте шанс на життя.

На сайті: https://rivne.church.ua/news/40-viryan-rivnenskoyi-yeparkhiyi-staly-donoramy-dlya-onkokhvorykh-ditok/

🌿У ЗДОЛБУНІВСЬКОМУ БЛАГОЧИННІ ВІДБУВСЯ ФЕСТИВАЛЬ НЕДІЛЬНИХ ШКІЛ «ВІД ПАСХИ ДО ВОЗНЕСІННЯ»

1 червня на території Різдво-Богородичного храму в селищі Мізоч відбувся щорічний фестиваль недільних шкіл Здолбунівського благочиння під назвою «Від Пасхи до Вознесіння». Захід зібрав численних гостей і став справжнім святом дитячої творчості, духовної радості та єднання у вірі.

Цьогоріч у фестивалі взяли участь 215 вихованців із 24 недільних шкіл благочиння. Юні учасники з любов’ю та натхненням представили різноманітну програму — духовні піснеспіви, вірші, театральні постановки, сценки з євангельським змістом і творчі номери, присвячені Світлому Христовому Воскресінню та святу Вознесіння Господнього.
На відміну від попередніх років, оцінювання конкурсної програми проводилося без поділу на номінації, і було визначено одного переможця фестивалю. Головний приз — винагороду у розмірі 7 000 гривень — здобула недільна школа Казанського храму міста Здолбунів.

Фестиваль став чудовою нагодою для спільної молитви, обміну досвідом між школами, духовного збагачення та радісного спілкування у Христовій любові.

Організатори щиро дякують усім, хто долучився до підготовки та проведення свята: настоятелям храмів, викладачам, батькам, благодійникам і всім небайдужим, хто вкладає серце у духовне виховання молодого покоління.

Христос посеред нас — і є, і буде!
На сайті: https://rivne.church.ua/news/u-zdolbunivskomu-blahochynni-vidbuvsya-festyval-nedilnykh-shkil-vid-paskhy-do-voznesinnya/

🌺3 ЧЕРВНЯ – РІВНОАПОСТОЛЬНОГО КНЯЗЯ КОСТЯНТИНА ТА МАТЕРІ ЙОГО ЦАРИЦІ ЄЛЕНИ

Святий імператор Костянтин (306-337), який отримав від Церкви іменування “рівноапостольний”, а у всесвітній історії найменований Великим, був сином цезаря Констанція Хлора (305-306), який правив країнами Галлією та Британією. Величезна Римська імперія була на той час розділена на Західну і Східну, на чолі яких знаходилися два самостійні імператори, які мали співправителів, одним з яких у Західній половині і був батько імператора Костянтина. 
Свята цариця Єлена, мати імператора Костянтина, була християнкою. Майбутній правитель усієї Римської імперії – Костянтин – був вихований у повазі до християнської релігії. Батько його не переслідував християн у керованих ним країнах, тоді як у всій решті Римської імперії християни зазнавали жорстоких гонінь з боку імператорів Діоклітіана (284–305), його співправителя Максиміана Галерія (305–311) – на Сході та імператора Максиміана Геркула (284-305) – на Заході. 

Після смерті Констанція Хлора його син Костянтин у 306 році був проголошений військами імператором Галлії та Британії. Насамперед новим імператором було проголошено у підвладних йому ккраїнах свободу сповідання християнської віри. Фанатик язичництва Максиміан Галерій на Сході і жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Костянтина і хотіли його скинути та вбити, але Костянтин випередив їх – в ряді воєн, за допомогою Божою, розбив усіх своїх супротивників. Він благав Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро боротися, і Господь явив йому на небі сяючий знак Хреста з написом “Цим перемагай”. Ставши повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Костянтин видав 313 року Міланський едикт про віротерпимість, а 323 року, коли запанував як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.

Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії древній Рим, який був центром язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, місто Візантію, яке і було перейменовано в Константинополь. Костянтин був переконаний, що лише християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він усіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, дбав про духовенство. 

Глибоко шануючи хрест Господній, імператор бажав знайти й самий Животворячий Хрест, на якому був розіп’ятий Господь наш Ісус Христос. З цією метою він направив до Єрусалиму свою матір – святу царицю Єлену, давши їй великі повноваження та матеріальні засоби. Разом з Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Єлена приступила до пошуків, і Промислом Божим Животворячий Хрест був чудовим чином набутий у 326 році. Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато чого зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані із земним життям Господа та Його Пречистої Матері, від усіляких слідів язичництва, наказала спорудити у цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Костянтин наказав спорудити чудовий храм на славу Воскресіння Христового. Свята Єлена віддала Животворчий Хрест на зберігання Патріарху, частину ж Хреста взяла із собою для вручення імператору. Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню та влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислужувала, свята цариця Єлена повернулася до Константинополя, де незабаром померла у 327 році.

За свої великі заслуги перед Церквою і праці з набуття Животворчого Хреста цариця єлена називається рівноапостольною.
Мирне існування християнської Церкви було порушено виниклими всередині Церкви негараздами і розбратами від єресей, що з’явилися. Ще на початку діяльності імператора Костянтина на Заході виникла брехня донатистів і новаціан, які вимагали повторення хрещення над християнами, які відпали під час гонінь. Ця єресь, відкинута двома помісними соборами, остаточно засуджено Міланським Собором 316 року.

Але особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, що виникла на Сході, який зухвало відкинути Божественну сутність Сина Божого і вчення про Ісуса Христа. За наказом імператора був скликаний в 325 Перший Вселенський Собор у місті Нікеї. 318 єпископів зібралися на цей Собор, його учасниками були єпископи-сповідники під час гонінь та багато інших світильників Церкви, серед яких – святитель Миколай Мирлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена і складений Символ віри, в який був внесений термін “Єдиносущний Отйю”, який назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про Божественність Ісуса Христа, Котрий прийняв людську природу для спокутування всього людського роду.

Можна дивуватися глибокій церковній свідомості і почуттю святого Костянтина, що виділив визначення “Єдиносущий”, яке він чув у дебатах Собору, і запропонував внести це визначення в Символ віри.
Після Нікейського Собору рівноапостольний Костянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер святий Костянтин у день П’ятидесятниці 337 року і був похований у церкві Святих апостолів у заздалегідь приготовленій ним гробниці.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/3-travnya-rivnoapostolnoho-knyazya-kostyantyna-ta-materi-yoho-tsarytsi-yeleny-2/

🙏У ХРАМАХ РІВНЕНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ ЗВЕРШАТЬ МОЛИТВУ ЗА ЗАГИБЛИМИ ДІТЬМИ

З благословення Архієпископа Рівненського і Острозького Пимена, у середу , 4 червня 2025 року, в храмах Рівненської єпархії буде звершено заупокійну літію за невинно вбитими дітьми, життя яких обірвала війна.

Захід відбудеться в межах щорічної акції «Голоси дітей», започаткованої з ініціативи Першої леді України Олени Зеленської. Мета акції — вшанувати пам’ять наймолодших жертв повномасштабної агресії Російської Федерації проти України.

За офіційними даними станом на 14 травня 2025 року, внаслідок збройної агресії загинуло 625 дітей, ще 1947 — зазнали поранень.

Пам’ять кожної дитини — свята.

Ми покликані зберігати її в наших серцях, у молитві та любові, щоби ніколи не втратити здатності співчувати і не мовчати перед лицем зла.

На сайті: https://rivne.church.ua/news/u-khramakh-rivnenskoyi-yeparkhiyi-zvershat-molytvu-za-zahyblymy-ditmy/

🌺4 ЧЕРВНЯ – МУЧЕНИКА ВАСИЛІСКА КОМАНСЬКОГО

Святий мученик Василіск був племінником святого мученика Феодора Тирона (пам’ять 17 лютого) і постраждав з його братами Євтропієм і Клеоником під час гоніння на християн імператора Максиміана Галерія (305–311). Святі мученики Клеоник і Євтропій були розіп’яті на хрестах (пам’ять їхня 3 березня), а мученика Василіска відправили до Команів, де він перебував у в’язниці.

Правитель Агрипа, прибувши до міста Амасія, почав переслідувати християн. Святий Василіск у в’язниці готувався до майбутнього мученицького подвигу. Уві сні йому з’явився Господь, Який обіцяв мученику Свою допомогу і передбачив йому мученицьку кончину в Команах. Святий Василіск просив темничних вартових відпустити його до рідного селища попрощатися з рідними. Його відпустили, бо шанували за святість життя і звершувані чудеса. Прийшовши додому, святий Василіск повідомив рідним, що бачиться з ними востаннє, і переконував їх твердо стояти за віру.

Коли Агрипа дізнався, що святий Василіск відпущений до рідних, то розлютився. Жорстоко покаравши темничних стражів, він послав за мучеником загін воїнів на чолі з жорстоким магістріаном (помічником правителя). Зустрівши святого Василіска, котрий повертався, магістріан одягнув на нього важкі кайдани, а ноги взув у мідні чоботи з вбитими в підошви цвяхами і відправив до Команів.
Дійшовши до одного селища, у спекотний полудень подорожні зупинилися в будинку жінки Трояни.

Воїни пішли в дім відпочити і підкріпитися їжею, а святого мученика Василіска прив’язали до сухого дерева. Стоячи в тяжких кайданах під розпеченим сонцем, святий молився Богу. Раптово почувся Голос з неба: «Не бійся, Я з тобою». Земля захиталася, і зі скелі забило джерело. Магістріан, воїни і Трояна, перелякані землетрусом, вибігли із дому. Вражені чудом, яке сталося, вони звільнили мученика. До святого мученика приходили хворі жителі селища і отримували зцілення за його молитвою.
Коли, нарешті, мученик постав перед Агрипою, той наказав йому принести жертву язичницьким богам. Мученик відповів: «Я щогодини приношу Богові жертву хвали і подяки». Його повели до капища, де на святого Василіска миттєво з неба зійшов вогонь, який спалив капище, а ідолів, котрі стояли в ньому, розтрощив на порох. Тоді Агрипа в безсилій люті наказав відсікти святому Василіску голову, а тіло його кинути в річку.

Смерть мученика настала 308 року.
Християни незабаром викупили святі мощі мученика і вночі таємно поховали на зораному полі. Через деякий час на цьому місці було побудовано церкву в ім’я святого мученика Василіска, куди перенесли мощі. По святим молитвам мученика стали відбуватися зцілення. Святителю Іоанну Златоусту (пам’ять 13 листопада) перед його смертю, яка настала в Команах, явився уві сні святий мученик Василіск і мовив: «Завтра будемо разом».
Про подвиг святого мученика Василіска повідав світові очевидець його страждань святий Євсигній (пам’ять 5 серпня).

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/4-chervnya-muchenyka-vasyliska-komanskoho-2/

🙏У ХРАМАХ РІВНЕНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ МОЛИЛИСЯ ЗА НЕВИННО ВБИТИХ ДІТЕЙ — ЖЕРТВ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ

З благословення архієпископа Рівненського і Острозького Пимена, у храмах усіх благочинь Рівненської єпархії Української Православної Церкви були піднесені особливі молитви за душі дітей, загиблих унаслідок російської збройної агресії проти України. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ. 

4 червня 2025 року молебні  та панахиди були звершені у храмах Радивилівського, двох Корецьких, Острозького, Млинівського, Гощанського та трьох  Рівненських благочинь. 

У цих святинях, об’єднані скорботою, духовенство та віряни підносили до Бога молитви про упокій душ дітей, життя яких обірвала жорстокість війни.

«Нехай Господь прийме ці невинні душі в Своє Царство, де “ні плачу, ні стогону, ні болю вже не буде” (Об. 21:4). Віримо, що кожне дитя, яке страждало від жорстокості цієї війни, тепер “як ангели на небесах” (Мт. 18:10)», — йдеться у зверненні єпархії.

Від початку повномасштабного вторгнення росії кількість постраждалих дітей в Україні невпинно зростає. За офіційними даними, станом на 26 травня 2025 року понад 2590 дітей постраждали, з них 630 загинули, а понад 1960 отримали поранення. Проте ці цифри не є остаточними через складність обліку в умовах активних бойових дій.

«Молимося, щоб Всемогутній дарував родинам загиблих дітей силу перенести це невимовне горе. І нехай Господь покарає винних, бо “справедливість — основа престолу Його” (Пс. 88:15).

Вічна пам’ять невинним жертвам. Царство Небесне!

На сайті: https://rivne.church.ua/news/u-khramakh-rivnenskoyi-yeparkhiyi-molylysya-za-nevynno-vbytykh-ditey-zhertv-rosiyskoyi-ahresiyi/

🌺5 ЧЕРВНЯ – ВШАНУВАННЯ ВІЛІЙСЬКОЇ ІКОНИ БОГОРОДИЦІ “ЗНАМЕННЯ”

Чудотворна Вілійська ікона Божої Матері «Знамення» була явлена 25 травня (6 червня за н.ст.) 1889 року в домі жителя с. Вілія Миколи Остапчука. Перед цією подією невістці селянина Домні тричі снився сон, у якому голос наказував їй побілити будинок до приходу гостей. Жінка виконала вказівку. У четвер перед Трійцею Домна побачила сяйво і виявила у молитовному кутку кімнати маленьку ікону, що вийшла із землі. Ікона була маленькою, мідним образом Богородиці «Знамення» старовинної роботи.

У перші ж дні після явлення стали відбуватися чудесні зцілення й незвичайні події, пов’язані з образом. Близько року в селі тривало слідство з вивчення обставин явлення ікони. Десятки віруючих засвідчили благодатну поміч Божої Матері від Її ікони «Знамення». Рішенням Волинської Духовної Консисторії 26 березня (7 квітня за н.ст) 1891 року ікона була урочисто перенесена до місцевого храму великомучениці Параскеви П’ятниці.

Є запис про чудесне спасіння жителів Вілії у воєнні часи, коли фашисти хотіли спалити людей і зігнали їх у храм, закрили.  За спогадами, люди натхненно молилися біля ікони “Знамення” і сталося диво! Невідомо чому, німці не підпалили церкву і покинули село.

Місцеві жителі також зберігають у пам’яті безліч історій, пов’язаних з допомогою Матінки Божої в одужанні. Так, працівниця музею у Вілії Світлана Шовкун розповіла про свою співробітницю, що стала свідком зцілення сестри біля чудотворного образу.

«Марії Ткач було всього дев’ять років, коли її старша сестра Віра захворіла на водянку, – поділилася історією жінка. – Лікарі розводили руками, і сім’я була змушена забрати дочку додому. Виносили хвору під грушу, тому що вона ходити не могла, тіло розпухло від рідини. І ось хворій дівчинці сниться сон, в якому її сивобородий дідусь пропонує відвідати каплицю з іконою “Знамення”. Вранці сім’я ледве дотягла немічну до ікони, там молилися і плакали, а на наступний день всі здивувалися – вода зійшла, і Віра Ткач ще довго прожила до старості після чудодійного зцілення».

Рішенням Священного Синоду УПЦ день пам’яті чудотворної Вілійської ікони Божої Матері «Знамення» встановлено в четвер перед Трійцею. Саме в цей день понад 130 років тому, за свідченнями, невелика мідна ікона чудесним чином вийшла з-під землі в підлозі сім’ї Остапчуків.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/5-chervnya-vshanuvannya-viliyskoyi-ikony-bohorodytsi-znamennya/

🌿У СЕЛІ ВІЛІЯ ВШАНУВАЛИ ЧУДОТВОРНУ ІКОНУ БОГОРОДИЦІ “ВІЛІЙСЬКА”

У день свята на честь Вілійської ікони Божої Матері, 6 червня 2025 року, у храмі святої великомучениці Параскеви П’ятниці села Вілія Острозького благочиння було звершене святкове архієрейське богослужіння. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Божественну літургію очолив Високопреосвященніший Пимен, архієпископ Рівненський і Острозький. Його Високопреосвященству співслужили: секретар Рівненської єпархії протоієрей Віктор Земляний, благочинний Острозького округу протоієрей Олександр Максимюк, а також духовенство з різних куточків області, яке прибуло, щоб розділити духовну радість свята.
На богослужіння приїхало багато паломників і вірян з різних сіл та міст Рівненщини, щоб вшанувати чудотворний образ Пресвятої Богородиці.

У слові після читання Євангелія архієпископ Пимен розповів про історію ікони та численні випадки заступництва Богородиці. Він наголосив, що Матір Божа через Свої святі ікони завжди чує молитви тих, хто з вірою та любов’ю до Неї звертається. В нинішні нелегкі часи, коли Україна переживає важкі випробування війни, особливо важливо шукати Її небесного покрову.

Святкування традиційно завершилося хресною ходою до місця, де, за переказами, було знайдено чудотворну ікону. Там було звершено молебень і піднесено щиру молитву до Богородиці за мир в Україні.

Історична довідка
Вілійська ікона Божої Матері є однією з шанованих святинь Рівненщини. Ікона неодноразово виявляла свою силу, зокрема під час епідемій і в періоди лихоліть — після молитов перед нею зцілювалися хворі, припинялися стихійні лиха.

Вшановування Вілійської ікони Божої Матері як загальноцерковного свята було встановлено рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви.

На сайті: https://rivne.church.ua/arxijerejske-sluzhinnya/u-seli-viliya-vshanuvaly-chudotvornu-ikonu-bohorodytsi-viliyska/

🌺6 ЧЕРВНЯ -СИМЕОНА СТОВПНИКА, ДИВНОГОРЦЯ

Його слід відрізняти від преподобного Симеона Стовпника († 459 р.; пам’ять 1/14 вересня), який подвизався також на околицях Антіохії Сирійської.
Народився святий у 521 р. в Антіохії Сирійській, був вихований матір’ю у дусі Божому. Мати часто читала молитву до святого Іоанна Предтечі, просила заступництва синові і обіцяла присвятити його Богові. З дитинства хлопчик вірізнявся серед ровесників, дотримувався суворого посту і палко молився. Вже в дитинстві преподобному Симеону кілька разів являвся Господь, передбачаючи йому майбутні подвиги та нагороду за них.
У юності святий пішов на одну пустельну гору, а потім оселився в обителі преподобного Іоанна Стовпника біля Селевкиї Сирійської, де зійшов на стовп. За найсуворіші і надприродні подвиги посту та молитви він удостоївся особливої благодаті Божої – дару зцілення недуг.

На 22-му році життя Симеон, за одкровенням, перейшов на Дивну гору, де заснував монастир. Досягши високого ступеня чернечої досконалості, подвижник здійснив безліч чудес, передбачав таємне, удостоївся видіння Господа та бесіди з Ним.

Так, він передбачив взяття Антіохії Хозроєм I і землетрус у ній, зцілював різні недуги і навіть воскресив мертвих; закликанням його імені звільнялися полонені персами антиохійці; по молитві преподобного протягом трьох років пшениця в монастирській житниці не вичерпувалась, незважаючи на те, що її брали у великій кількості. 
Симеон провів на стовпі 68 років, помер у 596 році.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/6-chervnya-symeona-stovpnyka-dyvnohortsya-2/

🌿ТРОЇЦЬКА БАТЬКІВСЬКА ПОМИНАНАЛЬНА СУБОТА

У переддень Святої Живоначальної Трійці, згідно з правоcлавним богослужбовим уставом, ми маємо батьківську поминальну суботу. Наша молитва за упокій перш за все ґрунтується на усвідомленні безсмертя людської душі і надії на Господнє милосердя.

Оскільки Господь неодноразово через слова Священного Писання зауважує, що Він є Бог не мертвих, а Бог живих. Перед Богом усі живі. Єдине, що апостол Павло зауважує, що людині належить один раз померти, а потім Суд, для того щоб дати відповідь, що зробив у своєму тілі живучи – чи доброго, чи злого. Водночас ми чітко прочитуємо в Священному Писанні слова про те, що Господь прийде судити живих і мертвих. І якраз в надії на той кінцевий Суд, який подекуди в Священному Писанні називається Страшним Судом, ми і надіємося на Господнє милосердя, і тому звершуємо наші молитви за упокій.ю
У Троїцьку батьківську суботу ми згадуємо не тільки наших рідних, а й усіх людей, які жили на землі
Навіть якщо поглянути на богослужбове прохання, яке виголошується в храмі: “Милості Божої, Царства Небесного і оставлення гріхів у Христа Безсмертного Царя і Бога нашого просимо”. Водночас, коли ми заглянемо в слова святоотецької літератури, ми побачимо, що святитель Кирил Ієрусалимський в середині IV століття заважує, що велике благо для душі померлої людини – це молитва людей, яка пов’язана з Євхаристією. Ось тому, згідно з богослужбовим уставом, не тільки за кожним богослужінням поминаються і живі прихожани, і померлі прихожани, але є ще особливі богослужбові дні, присвячені спільній молитві за упокій. Серед них перше місце фактично займає Троїцька батьківська поминальна субота.
Якщо ми подивимося у богослужбові книги цього дня, вони також особливі. Дуже особливий канон богослужбового дня, оскільки він якраз і фактично перелічує всіх тих людей, за кого звершується молитва. Дуже добре, коли є рідні і близькі, які пом’януть своїх дідів, прадідів, батьків, братів, сестер, які вже упокоїлися. Але ж є тисячі мільйонів людей, які помирають не встигнувши пожити, які помирають внаслідок певних складних життєвих обставин і різних катастрофічних подій.

Перед святом Трійці ми згадуємо тих, кому ми завдячуємо своєю вірою
Зрештою, ще одна цікава особливість Троїцької батьківської поминальної суботи – це саме місце її розташування у Богослужбовому календарі. Ми маємо свято Трійці, яке називаємо днем народження Православної Церкви. Так от, навіть суто по звичаю людських традицій ми знаємо, що коли у людини день народження, вона обов’язково згадує своїх батьків. Так от, в переддень Святої Живоначальної Трійці, день народження нашої Церкви, ми обов’язково маємо згадати тих, кому ми завдячуємо нашою вірою. Неділя перед Трійцею присвячена спомину Першого Вселенського собору, а разом з цим і спомину всіх святих отців, яким ми завдячуємо нашою вірою. А безпосередньо перед святом Живоначальної Трійці ми маємо день спомину наших батьків, тобто безпосередньо тих людей, яким ми завдячуємо досвідом нашої віри. Адже кожен з нас мав такий маленький епізод життя, коли ще будучи малою дитиною, лежачи у якомусь теплому ліжечку ми бачили, що дідусь і бабуся, чи тато й мама стояли в куточку біля ікони і читали молитву. Саме тим людям, які вже покинули це життя ми завдячуємо нашою вірою, ми завдячуємо тим, що вони, проживши складне ХХ століття, складне ХІХ століття, зрештою не було легких пір в житті людини, проживши своє складне життя, згідно з словами апостола Павла, віру зберегли і своє життя гідно прожили. І тому якраз в переддень свята Святої Трійці ми приходимо для того щоб пом’янути усіх рідних, близьких, знайомих. І особлива наша молитва за тих, хто не встиг дожити – чиє життя перервалося внаслідок певних обставин. Якщо говорити про сьогодення – особлива молитва за солдатів, за тих людей, які невинно загинули на полі бою, особлива молитва за тих, хто загинув в автокатастрофах, можливо в певних складних обставинах, пожежі чи на роботі.

Наша молитва за упокій базується на любові
Наша молитва огортає усіх тих, хто не встиг прожити своє життя і сказати: “Господи, дякую” і “Господи, прости”.

На цьому і базується наша молитва за упокій – тільки на одному – на любові. І єдине прохання до всіх православних християн – якби ми не тішилися середньостатистичними даними, скільки людина може прожити, кожен наш день дуже цінний. Тому що вчорашні день вже пройшов, завтрашній ще не настав, а тому доки можемо сказати нині, як каже нам апостол Павло, ми повинні звершувати добрі діла і цінувати час, який Господь вділив нам для нашого життя. Тому що рано чи пізно ми також постанемо перед Богом і будемо втішені тим, що своїм прикладом навчили наших дітей, у кого є – внуків, хто дочекався правнуків, для того щоб і вони, пам’ятаючи наш приклад життя, помолилися за нас і попросили милості Божої, Царства Небесного і позбавлення наших гріхів перед Богом. Щоб усі ми із покоління в покоління у Бозі єдналися в велику родину дітей Христових.

Автор: Протоієрей Сергій Ющик

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/troyitska-batkivska-pomynanalna-subota-3/