🌿19 ЧЕРВНЯ – ПРЕПОДОБНОГО ВІСАРІОНА ЄГИПЕТСЬКОГО, ПУСТЕЛЬНИКА

Преподобний Віссаріон, чудотворець Єгипетський, за походженням єгиптянин, ще в молодості хрестився і вів строге життя, намагаючись зберегти дану йому при Хрещенні благодать.
Бажаючи дізнатися ближче монаше життя, він вирушив у подорож святими місцями, був у Єрусалимі, відвідав преподобного Герасима (пам’ять 4 березня) в Йорданській пустелі, бачив інших пустельників, навчаючись всіх правил чернечого життя. Після повернення він прийняв постриг і став учнем преподобного Ісидора Пелусіота (пам’ять 4 лютого). 

Святий Віссаріон прийняв на себе обітницю безмовності, їв їжу один раз в тиждень, а іноді залишався без їжі та пиття по 40 днів. Був випадок, коли преподобний, занурившись у молитву, стояв нерухомо 40 днів та 40 ночей без їжі та сну.

Від Бога преподобний Віссаріон отримав дар чудотворень: коли його учневі в дорозі нестерпно захотілося пити, він насолодив гірку воду; за його молитвою Господь посилав на землю дощ, він міг наче суходолом переходити річки; одним словом виганяв бісів, але робив це приховано, щоб уникнути слави. Смиренність його була така велика, що, коли одного разу священник велів одному з насельників скиту, що впав у гріх, вийти з храму, разом із ним вийшов і преподобний зі словами: “і я грішний”. 

Спав преподобний Віссаріон тільки стоячи чи сидячи. Більшу частину життя святий провів просто неба в молитовному усамітненні. Мирно відійшов до Господа, досягнувши глибокої старості.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/19-chervnya-prepodobnoho-visariona-yehypetskoho-pustelnyka-3/

🌿20 ЧЕРВНЯ -МУЧЕНИКА ФЕОДОТА АНКІРСЬКОГО І СЕМИ ДІВ МУЧЕНИЦЬ

Святий мученик Феодот і святі мучениці сім дів – Текуса, Фаїна, Клавдія, Матрона, Іулія, Олександра та Єфрасія – жили у 2-й половині III століття у місті Анкірі, Галатійській області, і мученицько померли за Христа на початку IV століття. 
Святий Феодот був “корчемником”, мав свій готель, був одружений. Вже тоді він досяг високої духовної досконалості: дотримувався чистоти та цнотливості, виховував у собі помірність, підкорював тіло і дух, вправляючись у пості та молитві. Своїми розмовами він приводив юдеїв та язичників до християнської віри, а грішників – до каяття та виправлення. Святий Феодот прийняв від Господа дар зцілень і лікував хворих, покладаючи на них руки.

Під час гоніння християн імператорлм Діоклітіаном(284-305) у місто Анкіру був призначений відомий своєю жорстокістю правитель Феотекн. Багато християн бігли з міста, залишаючи свої будинки та майно. Феотекн сповістив усіх християн, що вони зобов’язані принести жертву ідолам, у разі відмови будуть віддані на муки і смерть. Язичники наводили християн на муки, а майно їх розкрадали.

У країні настав голод. У ці суворі дні святий Феодот у своєму готелі давав притулок християнам, що залишилися без даху над головою, живив їх, приховував тих, хто зазнавав переслідувань, зі своїх запасів давав у розорені церкви все необхідне для здійснення Божественної літургії. Він безстрашно проникав у в’язниці, допомагаючи невинно засудженим, переконуючи бути до кінця вірними Христу Спасителеві. Феодот не боявся ховати останки святих мучеників, таємно виносячи їх чи викуповуючи за гроші у воїнів. Коли в Анкірі християнські церкви були розорені та закриті, Божественну літургію почали здійснювати у його готелі. Усвідомлюючи, що він теж має понести мученицький подвиг, святий Феодот у розмові зі священником Фронтоном це передбачив.

Тоді смерть за Христа прийняли сім святих дів, з яких старша, свята Текуса, була тіткою святого Феодота. Святі діви – Текуса, Фаїна, Клавдія, Матрона, Іулія, Олександра та Єфрасія з юних років присвятили себе Богу, жили в постійних молитвах, пості, помірності, добрих справах і вже досягли старечого віку. Віддані на суд як християнки, святі діви мужньо сповідали перед Феотекном свою віру в Христа і були катованами, але залишилися непохитними. Тоді правитель віддав їх безсоромним юнакам на осквернення. 

Святі діви палко молилися, просячи у Бога допомоги. Свята Текуса впала до ніг юнаків, знявши головне покривало, показала їм свою сиву голову. Юнаки схаменулися, самі заплакали і пішли геть. Тоді правитель наказав, щоб святі взяли участь у святкуванні “обмивання ідолів”, як це робили язичницькі жриці, але святі діви знову відмовилися. За це їх засудили до смерті. Кожній на шию був прив’язаний важкий камінь, і всі сім святих дів були втоплені в озері. 
Наступної ночі свята Текуса з’явилася уві сні святому Феодоту, просячи дістати тіла їх і поховати по-християнськи. Святий Феодот, взявши із собою свого друга Поліхронію та інших християн, попрямував до озера. Було темно, і шлях вказувала лампада, що горіла.
Тим часом перед вартою, поставленою язичниками на березі озера, з’явився святий мученик Сосандр. Залякана варта звернулася до втечі. Вітер відігнав воду на інший бік озера. Християни підійшли до тіл святих мучениць і відвезли їх до церкви, де й поховали. 

Дізнавшись про викрадення тіл святих мучениць, правитель розлютився, наказав хапати без розбору всіх християн і віддавати їх на муки. Було схоплено і Поліхронію. Не витримавши катувань, він вказав на святого Феодота як винуватця викрадення тіл. Святий Феодот почав готуватися до смерті за Христа; піднісши разом з усіма християнами старанні молитви, він заповів віддати його тіло священникові Фронтону. 
Святий постав перед судом. Йому показали різні знаряддя мук і разом з тим обіцяли великі почесті та багатство, якщо він зречеться Христа. Святий Феодот прославив Господа Ісуса Христа, сповідав свою віру в Нього. Розлючені язичники віддали святого на тривалі катуванням, але сила Божа підтримала святого мученика.

Він залишився живим і був відведений у в’язницю. Наступного ранку правитель знову наказав катувати святого, але невдовзі зрозумів, що похитнути його мужність неможливо. Тоді він наказав відсікти голову мученикові. Страта відбулася, але буря, що піднялася, завадила воїнам спалити тіло мученика. Воїни, сидячи в наметі, залишилися стерегти тіло. У цей час священник Фронтон проходив близькою дорогою, ведучи осла з поклажею вина зі свого виноградника. Біля місця, де лежало тіло святого Феодота, осел раптом упав. Воїни допомогли підняти його і розповіли Фронтону, що стережуть тіло страченого християнина Феодота. Священник зрозумів, що Господь привів його сюди. Він поклав святі останки на осла і привіз їх на місце, вказане святим Феодотом для свого поховання. Згодом він спорудив на цьому місці церкву. Святий Феодот прийняв смерть за Христа 7 червня 303 чи 304 року, а згадується його пам’ять 18 травня, у день смерті святих дів.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/20-chervnya-muchenyka-feodota-ankirskoho-i-semy-div-muchenyts-2/

🔹З благословення архієпископа Пимена — 22 червня поїздка на Козацькі Могили

З благословення архієпископа Рівненського і Острозького Пимена планується щорічна поїздка на Поле Берестецької битви — святе місце, відоме як Козацькі Могили, де спочивають православні козаки, які віддали своє життя за віру та Батьківщину.

Ця благочестива традиція триває вже багато років. Архієпископ Пимен разом із духовенством, монахами та мирянами звершують молитву на місці великої жертовності й звитяги — на братських могилах воїнів, що загинули у битві 1651 року.

Під час поїздки буде звершено заупокійну літію за православних козаків, а також особлива молитва за воїнів сучасної України, які поклали своє життя у новітній російсько-українській війні.

🚌 Виїзд — о 17.00від Георгіївського подвір’я м. Рівне
💰 Вартість поїздки — 300 грн
📞 Попередній запис — за телефоном 0967671938

Запрошуємо всіх небайдужих долучитися до спільної поїздки й молитви. Вшануймо наших героїв молитвою — за віру, за народ, за Україну.

🌿21 ЧЕРВНЯ – ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ФЕОДОРА СТРАТИЛАТА

Святий великомученик Феодор Стратилат був відданий мученицькій смерті в 319 році після Різдва Христового. У дослівному перекладі з грецької слово “стратилат” означає “високий воїн”, у літературному перекладі – “воєвода”, “воєначальник”.
Походив святий Феодор із міста Євхаїти, нині Марсіан на півночі Малоазіатського нагір’я в Туреччині. Блага звістка святого Євангелія в ці місця принесена ще в апостольські часи.

Святий Феодор був наділений від Господа багатьма даруваннями. Він вирізнявся природною красою, великодушним серцем, глибоким знанням християнських істин, мудрістю та красномовством. Хоробрість святого воїна стала багатьом відома після того, як він за допомогою Божої вбив величезного змія, який жив у прірві на околицях міста Євхаїти. Змій пожирав безліч людей і тварин, тримаючи в страху всю округу. Святий Феодор, нікому нічого не кажучи, взявши з собою свою зброю і маючи на грудях хрест, рушив у дорогу.

Доїхавши до поля поблизу прірви, де мешкав змій, воїн Христовий зліз з коня і ліг відпочити. У цих місцях проживала якась благочестива жінка на ім’я Євсевія. Вона була похила літами. За кілька років перед цим вона випросила тіло святого мученика Феодора Тирона, яке не згоріло на багатті під час страти, поховала його біля свого будинку і щороку святкувала його пам’ять у день 17 лютого (2 березня). Благочестива Євсевія, побачивши сплячого воїна Христового Феодора Стратилата, розбудила його і намагалася переконати піти з цих місць, щоб не постраждати від змія. Мужній воїн Христовий Феодор відповів їй: «Відійди і стань подалі від цього місця, і ти побачиш силу Христа». Жінка відійшла і почала молитися до Спасителя про дарування перемоги сміливому воїну. Звернувся з молитвою до Господа і святий Феодор: «Господи Ісусе Христе, Ти допомагав мені в битвах і давав перемогу на супротивних, Ти і нині Той же, Господи Христе Боже, пошли мені перемогу з висоти Твоєї святої». Святий Феодор переміг чудовисько, прославивши серед людей ім’я Христове.

За відвагу святого Феодора було призначено воєначальником у місті Гераклеї поблизу Чорного моря, неподалік Євхаїт. Тут святий Феодор поєднував відповідальне військове служіння з апостольською проповіддю Євангелія серед підлеглих йому язичників. Його гаряча віра, підкріплена особистим християнським прикладом, відвертала багатьох від згубних звичок. Через війну майже всі жителі Гераклеї прийняли християнство.

У цей час почалися жорстокі переслідування християн. Імператор Лікіній (307-324), який умертвив сорок мучеників Севастійських, обрушив свої гоніння не на простий народ, а на освічених поборників християнства, в яких бачив серйозну загрозу для язичництва, що відмирало. Почувши про хороброго воєначальника, імператор захотів його побачити і послав за ним своїх наближених. Святий Феодор прийняв послів із честю, але не хотів залишати свого міста. Передбачаючи наміри імператора, мученик Христов хотів постраждати у своєму місті, тому він відповів імператору, що не може зараз покинути Гераклію і просить його завітати до нього.

Напередодні прибуття нечестивого правителя святий Феодор отримав чудове видіння. Під час молитви він раптом побачив себе в храмі, дах якого відкрився, над храмом засяяло небесне світло і пролунав голос: «Дерзай, Феодор, Я з тобою!». Укріплений видінням, святий мученик звернувся до Господа з гарячою молитвою, просячи Його зміцнити свої сили для майбутнього подвигу.
Імператор приїхав, захопивши із собою золотих та срібних ідолів. Він прихильно поставився до святого Феодора, хвалив його за добре управління містом і наказав йому принести перед народом жертви ідолам. Святий просив імператора залишити ідолів на ніч у своєму домі. Імператор погодився.

Заволодівши бовванами, святий Феодор розбив їх на багато частин і роздав шматочки золота та срібла жебракам. Так він осоромив суєтну віру в бездушних ідолів і на уламках язичництва утверджував закони християнського милосердя.
Мученик Христовий за наказом імператора був схоплений і підданий жорстоким та витонченим тортурам.

Мучили, били його воловими жилами та олов’яними прутами, терзали його тіло цвяхами і палили вогнем. Все це святий мученик переносив з великим терпінням і лише повторював: “Слава Тобі, Боже наш! ” Після мук святого кинули у в’язницю, і п’ять днів протримали там без їжі та води, а потім змученого святого прибили до хреста і залишили на ніч. Мучители сподівалися, що він помре вночі на хресті, але Господь вирішив прославити Свого святого перед усіма мешканцями Гераклії.
Мученик Христовий добровільно віддав себе до рук катувальників. Ідучи на страту, святий одним словом відчиняв двері в’язниць і звільняв в’язнів. Жителі Гераклії, що торкалися його одягу, зцілювалися від хвороб, звільнялися від бісів. Перед тим, як віддати себе в руки ката, мученик Феодор заповідав поховати своє тіло в Євхаїтах у маєтку батьків. Своєму слузі Уару наказав записати всі муки, яким він був підданий, для настанови майбутніх поколінь християн. Потім мученик довго молився і, нарешті, промовивши слово «амінь», схилив під меч свою чесну і святу главу. Страта відбулася 8 (21) лютого 319 року в суботу, о третій годині дня.
Народ виявив великі почесті святим останкам мученика. 8(21) червня того ж року вони були урочисто перенесені до Євхаїтів. Під час перенесення тіла святого, вже в самому місті відбувалися численні чудеса на славу Христа Бога.
Святий великомученик Феодор Стратилат, вірний до смерті Господу Ісусу Христу, безстрашний і жертовний воєначальник, хоробрий солдат, з давніх-давен шанується як покровитель православного воїнства.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/21-chervnya-velykomuchenyka-feodora-stratylata-3/

🇺🇦У ХРАМІ СЕЛА КОЛОДЕНКА ВІДСПІВАЛИ ПОЛЕГЛОГО ВОЇНА СЕРГІЯ ПІСОЦЬКОГО

20 червня 2025 року у Свято-Троїцькому храмі села Колоденка звершено чин відспівування воїна Сергія Юрійовича Пісоцького, який загинув, боронячи Україну. Про це повідомляє Рівненська єпархія Української Православної Церкви.

Богослужіння очолив благочинний Рівненського південного округу протоієрей Валерій Капітанюку співслужінні десяти священнослужителів Рівненської єпархії Української Православної Церкви. Після відспівування захисника з почестями поховали на місцевому кладовищі.

Сергій Пісоцький понад півтора року вважався безвісти зниклим. Востаннє він виходив на зв’язок 9 січня 2024 року. Рідні до останнього сподівалися, що він живий — можливо, перебуває в полоні.

Згодом стало відомо, що воїн загинув поблизу села Роботине на Запорізькому напрямку під час мінометного обстрілу з боку російських окупаційних військ.
Мати загиблого, пані Марія, неодноразово з болем промовляла: «Хоч би Господь дав звістку про сина, щоб знати, де його могила, щоб було куди приходити…» І Господь почув її молитву — сина знайшли, і тепер є місце, де можна схилити коліна і молитися за його душу.

Нехай Милосердний Господь упокоїть душу новопреставленого воїна Сергія у Царстві Небесному, де немає ні болю, ні журби, а тільки вічна радість і мир.
Вічна пам’ять герою!

На сайті: https://rivne.church.ua/news/u-khrami-sela-kolodenka-vidspivaly-polehloho-voyina-serhiya-pisotskoho/

❌НА РІВНЕНЩИНІ ЗАСУДИЛИ ЧОЛОВІКА ЗА ЗАКЛИКИ ДО ЗАСУДЖЕННЯ ДІЙ ПЦУ

◾️На Рівненщині засудили чоловіка за критику злочинів ПЦУ.
Предметом переслідування православного християнина стали, цитуємо, «заклики до засудження дій Епіфанія» та «вживання пропаганди винятковості УПЦ».

Роману Блищику інкримінували ч.1 ст.161 ККУ — розпалення міжрелігійної ненависті.
14 грудня він поширив один допис із заголовком «СБУ и ГПУ подтвердили, что УПЦ - не «московская церковь».
А в квітні поширив допис «Якщо ПЦУ історична справжня Церква в Україні, то чому вона захоплює храми і монастирі?». Абсолютно логічне питання, до речі.

У цьому слідство знаходить «приниження релігійних переконань ПЦУ». Цікаво в чому полягають ці релігійні переконання? В захопленні храмів і монастирів?

За критику багаточисельних злочинів активістів ПЦУ людину переслідували та залякали. Чоловік був змушений піти на угоду з прокурором та був засуджений за цією статтею

Суддя фактично присудила штраф за заклики до засудження дій бойовиків і терористів

📌ПРОПОВІДЬ У 2 -ГУ НЕДІЛЮ ПІСЛЯ П‘ЯТИДЕСЯТНИЦІ, ВСІХ СВЯТИХ ЗЕМЛІ РУСЬКОЇ

Сьогодні ми побожно шануємо всіх святих, яких прославила за їх віру і благочестя наша Церква. Славимо їх пам’ять, щоб і нам успадкувати вічне блаженство.
Що ми бачимо у святих угодниках Божих? Перш всього, ми бачимо в них світло Христове. З того часу, як „темрява безбожності минула і засяяло правдиве світло Христової науки (1 Ін. 2,8), з того часу, як Бог „покликав людей з темряви в чудове Своє світло ” (1 Пет. 2,9), на землі появилась нова і небачена до цього спілка людей, про яких святий апостол справедливо говорить, що вони є „сини світла і сини дня ” (1 Фес. 5,5).

         Ці „сини світла ” часто, не маючи земного багатства, були багаті вірою, бо благодать Божа була тою силою, яка зміцнювала їх у подвигах земного життя. Якими ж чеснотами сяють для нас святі угодники Божі землі нашої, наші великі і славні  предки?
Про блаженну княгиню Ольгу (10ст.) після її хрещення Константинопольський Патріарх говорив: „Блаженна ти у роді твоєму, бо вподобала світло християнської віри і позбулась язичницької темряви.
Благословлятимуть тебе сини руські аж до останнього роду ”.

Прп. Антонію Печерському (11 ст.), який прийняв чернечий постриг на святій Афонській горі, ігумен сказав: „Вернись на Русь і будеш там на утвердження багатьох і
благословення святої Гори буде над тобою ”. Антоній не мав ні золота, ні срібла, але сльозами, постом і молитвами заснував славетний Києво-Печерський монастир, звідки і поширилось чернецтво на всю нашу землю.
 Прп. Феодосій Печерський (11 ст.) вславився своєю особистою працею на будівництві великої Печерської церкви, подібної до небес, постійним піклуванням про братію монастиря та про добробут кожної людини, яка приходила до нього за допомогою. Він захистив нещасну вдову від неправедного судді, турбувався про спасіння кожного з братії. Як ігумен обителі, він всім показував приклади працелюбності, смирення і лагідності, перебуваючи у постійному молитовному єднанні з Богом. 

Прп. Нестор Літописець (12 ст.) залишив нам описи про початок Русі, її хрещення й поширення віри Христової, про життя ченців Києво-Печерського монастиря та їх подвиги, про перших святих угодників, прославлених у нашій Православній Церкві. 
Св. Михаїл Чернігівський (13 ст.) засвідчив свою тверду віру у Христа Спасителя мужнім сповідуванням її в столиці татарського ханства. 

Св. Макарій, митрополит Київський (15 ст.), відправляючи Божественну Літургію у селі Скригосові, довідався, що до села наближається загін кримських татар, які мають намір захопити у полон і продати у неволю всіх людей, що зібралися на богослужіння. „Рятуйтеся діти! – вигукнув святитель до народу. – А мені не можна. Я віддаю себе на волю Божу. ” Люди сховалися у лісі, а святителя Макарія татари вбили перед святим престолом.
Старозавітний мудрець говорить, що „нема нічого нового під сонцем ” (Еккл. 1, 9). І дійсно, мучеництво і подвижництво, початок якому було покладено у перші століття християнства, продовжувалось і в більш спокійні часи.

Прикладом цьому служить мужнє сповідання християнської віри великомучеником Іоанном Сочавським, який постраждав у Білгород-Дністровську у 15 ст. 
Але особливим чином мучеництво і сповідання віри продовжилось уже у наші, зовсім недалекі від нас часи. У 20-му столітті наша Церква і наш православний народ переніс неймовірні гоніння, які підняли на віру Христову богоборці. Багато тисяч вірних чад Церкви: ієрархів, священнослужителів, монахів, мирян прославили Господа мученицькою кончиною, покірливим перенесенням страждань і позбавлень у таборах, тюрмах і засланнях. Подібно до святих апостолів вони на  шляху віри  перетерпіли всі скорботи і мученицьку смерть за Христа, показавши „себе як служителі Божі, у великому терпінні, в бідах і нестатках, у тісних обставинах, під ударами, в темницях, у вигнаннях, в трудах, у неспанні, в постах, у чистоті, в розсудливості, у великодушності, в доброті, в Дусі Святому, в нелицемірній любові, в слові істини, у силі Божій зі зброєю правди в правій і лівій руці ” (2 Кор. 6, 4-7).

Святі новомученики засвідчили свою віру, надію і любов до Христа і Його святої Церкви до останньої каплі крові, залишивши нам істинну прихильність до Святої Тройці. Вони стали служителями Животворящого Духа і явили духовну силу Церкви у випробовуваннях, які так потрясли народ, що і до теперішнього часу ми відчуваємо на собі гніт войовничого атеїзму.

Першим новомучеником нашої землі став митрополит Київський і Галицький Володимир (Богоявленський). Він з духовним величчям і євангельською простотою утвердив у своєму архіпастирському служінні єдність праведного життя і мученицької кончини. Але масовий  і запеклийхарактер гонінь починається з 1918 р. і своєї кульмінації досяг у 1937-1938 роках. Так, у 1937 р. було заарештовано 136.900 православних священнослужителів і церковних людей, і з них розстріляно 85.300. У 1938 р. заарештовано 28.300 і розстріляно – 21.500. 
Крім цього, безбожна влада своєю диявольською силою заставила відпасти від Церкви мільйони людей і стала виховувати їх у дусі осоружності  і ворожості до Бога. Виник духовний вакуум, який весь час наростав і врешті-решт, не витримавши цього духовного насилля, безліч людей почали відчувати потребу морально піднятися і освятитися, знайти віру і відродитися у благодаті та істині. І таку віру, шукаючій душі, дають приклади самовідданого сповідництва наших співвітчизників, які жили декілька десятиліть тому і які добре запам’ятали заповіт святого апостола Петра, який написав: „Улюблені! вогняної спокуси, що посилається вам для випробовування, не цурайтеся, … оскільки ви берете участь у стражданнях Христових …  Якщо лихословлять вас за ім’я Христове, то ви блаженні, бо Дух слави і Дух Божий спочиває на вас ” (1 Пет. 4,12-14). 

Страшні гоніння, які пережили віруючі, не змогли зломити людського духу. І тепер Церква, надихнувшись подвигами новомучеників і сповідників, відроджується і відновлюється, подібно до євангельського зерна, яке згнивши, сприймає воскресіння і нове життя (Ін. 12,24). Нині з цього благодатного зерна виростає щедра нива духовного обновлення народу. З попелу руїн піднімаються храми, відроджуються монастирі, сотнями будуються нові храми. Але головним надбанням подвигу мучеників і сповідників є самі люди, які за їхнім прикладом віри і любові до Бога приходять нині у храми, щоб стати нездоланним стрижнем Церкви. Вогонь репресій не тільки не зміг знищити на нашій землі православну віру, але, навпаки, явився тим світочем, завдяки якому запалали серця мільйонів людей, а сподівання на Єдиного Бога у них стало твердим і непохитним, бо Христос переміг смерть і всім дарував надію воскресіння. 

Подвиг новомучеників і сповідників приводить у лоно Церкви не тільки молодих людей, але й людей похилого віку, які у ті тяжкі часи, хоч і жили рядом з ними, але були духовно сліпими і не бачили Істини. Тепер і вони, набравшись сил від своїх сучасників, самі приходять до Бога і сповідують їх подвиги.
Будемо, дорогі, у нашому житті слідувати важкому, але праведному путі наших подвижників: рівноапостолів і святителів, мучеників і священномучеників, преподобних і праведних, пам’ять яких ми сьогодні благочестиво вшановуємо. Будемо бадьоро, зі смиренням нести свій життєвий хрест з твердою вірою в те, що якщо з нами Бог, то хто проти нас?„Як сонце ясне, як яскрава ранішня зоряниця, засяяла велична пам’ять святих, що в землі нашій просіяли …, зогріваючи серця наші до наслідування життя їх побожного та до щирості у вірі”.  Амінь. 

На сайті: https://rivne.church.ua/propovidi/propovid-u-2-hu-nedilyu-pislya-p-yatydesyatnytsi-vsikh-svyatykh-zemli-ruskoyi-2/

🌿22 ЧЕРВНЯ -СВЯТИТЕЛЯ КИРИЛА АЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО

Владика Кирил походив зі знатної й благочестивої християнської сім’ї. Він вивчив світські науки, у тому числі філософію, але найбільше прагнув надбати знання Святого Письма та істин християнської віри.
В юності Кирил вступив до скиту святого Макарія в Нітрійській горах, де пробув шість років. Патріарх Олександрійський Феофіл (385–412 рр.) висвятив його в сан диякона, зарахував до кліру і, побачивши його обдарованість, доручив виголошувати проповіді. По смерті Феофіла Кирил одностайно був обраний на патріарший престол Олександрійської Церкви. Дбав про утвердження своєї пастви у благочесті. Його непохитна твердість у захисті віри особливо виявилися в боротьбі з Несторієм.

На III Вселенському Соборі, скликаному у 431 р. в місті Ефесі, святитель Кирило був головою. 
Радикалізм і категоричність Кирила легко пояснюється його способом життя і ворожістю до всього нехристиянського нітрійських монахів, у яких він виховувався сім років. Посеред безживної пустелі, у печерах, що залишилися від фараонівських содових копалень, які були перетворені на чернечі келії, провів своє отроцтво Кирил. Втім, якраз його максималізм і допоміг в обґрунтуванні боголюдської природи Ісуса. У його роботах синтезовано христологічні ідеї Афанасія Олександрійського й антіохійської школи. У дискусії з антіохійцями йому вдалося знайти порозуміння в основному богословському питанні про незлитність і неподільність Божественної і людської природи Христа.

За темпераментом Кирил Олександрійський був людиною сильною та енергійною. І на єпископській кафедрі він проявляв себе як владний, імпульсивний чоловік. Боровся з єрессю новаціан, що відмовилися повертати у лоно Християнської Церкви тих, хто покинув її у часи гонінь. Він, користуючись підтримкою олександрійської бідноти і нітрійських монахів, закрив усі новаціанські храми, позабирав усе їхнє церковне начиння. Дуже жорсткий він був і до юдеїв.
Помер святитель Кирил 444 року, залишивши багато творінь. Особливо слід відзначити тлумачення на Євангелія від Луки, від Івана, Послання апостола Павла до Коринфян та Євреїв, а також апологію на захист християнства проти імператора Юліана Відступника (361–363). Величезне значення мають п’ять книг проти Несторія, праця про Пресвяту Трійцю під назвою “Скарб”, написаний проти Арія та Євномія, і два догматичні твори про Пресвяту Трійцю, що відрізняються точністю викладу православного вчення про Походження Святого Духа. Твір проти антропоморфізму написаний святителем Кирилом для деяких єгиптян, які через незнання представляли Бога в людському образі. Серед творінь святителя Кирила є і “Бесіди”, серед яких особливо зворушливо і повчально “Слово про кінець душі”, вміщене в слов’янській “Послєдованіє Псалтирі”.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/22-chervnya-svyatytelya-kyryla-aleksandriyskoho-2/

❗️ПРИЙОМ КЕРУЮЧОГО ЄПАРХІЄЮ
23 червня, у понеділок, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен здійснюватиме прийом духовенства та мирян, початок о 10:00

🌿23 ЧЕРВНЯ -ПРЕПОДОБНОГО СИЛУАНА, СХИМНИКА ПЕЧЕРСЬКОГО

Преподобний Силуан схимник ревно дбав про чистоту душевну і тілесну. Щоб набути її, він дотримувався великої помірності в їжі і питті. До постницького життя він додавав постійні нічні бдіння і молитви. Набуття духовних дарів відповідало його подвигам духовним. Спершу благодать Божа щедро наповнювала його серце і все єство його, а потім, подібно благовонному аромату, виливалася від нього і на інших. Повчальне слово його багатьох наставило на шлях благочестя. А дар прозорливості і прозріння духовного світу показував в ньому угодника Божого.

Видане владикою Модестом старовинне монастирське рукописне сказання говорить: «Преподобний Силуан схимник за святе своє житіє і велику чистоту удостоївся дару чудотворіння, серед яких і наступне: злочинців, які прийшли красти в монастирський сад, молитвою пов’язав, і не могли рушити з місця цілих три дні, а потім, напоумив їх і, привівши до покаяння, відпустив».

Прозріння святих мужів відноситься до світу духовного. Є безтілесні хижаки — вороги нашого спасіння, які намагаються викрасти духовні скарби серця, зіпсувати наше благочестиве життя і знепліднити всі наші подвиги. Багато потрібно труда, щоб набути прозріння всіх ворожих підступів і не допустити їх обдурити нас. Хто очистив свою душу святим життям, той отримує дар Божий бачити і перемагати вражі підступи. Цей дар прозріння мав і преподобний Силуан. І тому як сам уникав підступів диявольських, так і інших застерігав від них. Після довготривалого багатотрудного життя він відійшов до Господа.

На сайті : https://rivne.church.ua/sviati-dnia/23-chervnya-prepodobnoho-syluana-skhymnyka-pecherskoho-2/

🌿МОЛИТВА НА КОЗАЦЬКИХ МОГИЛАХ

22 червня 2025 року, в Неділю всіх святих землі Руської, на Козацьких могилах у селі Пляшева була звершена заупокійна молитва. Богослужіння очолив архієпископ Рівненський і Острозький Пимен у співслужінні духовенства Рівненської єпархії: благочинних Дубенського, Здолбунівського та Рівненських округів. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

До спільної молитви долучилися ігумени та ігумені кількох монастирів єпархії, монахи й монахині. За традицією, яка триває вже багато років, у другу неділю після П’ятидесятниці — цього року вона припала на 22 червня — Церква звершує панахиду на місці загибелі православних козаків.

Молилися не тільки за полеглих у 1651 році під час битви під Берестечком, а й за сучасних українських воїнів, які загинули, захищаючи незалежність нашої держави.

Ігуменя Михаїла з Городоцького монастиря поділилася спогадами:
«Ще з молодих років ми йшли хресним ходом на Почаїв, і дорогою завжди заходили до Пляшевої. Це було як закон — стати біля могил, помолитися. Бо ж тут — наші, ті, хто загинув не тільки за землю, а й за віру».

Після панахиди архієпископ Пимен звернувся до присутніх:
«Ми маємо берегти цю памʼять. Бо козаки загинули не просто у війні — вони загинули за віру Христову. І це не просто історія. Це — наша спадщина, наша відповідальність, наша молитва. Якщо ми забудемо, то забудемо себе».

Вічна пам’ять воїнам православним, від минулого до сьогодення.

На сайті: https://rivne.church.ua/news/molytva-na-kozatskykh-mohylakh/