деякі з особистих речей Девіда Лінча, які можна придбати на аукціоні

переглянула цей сайт і відчула себе, наче блукаю чужою кімнатою. досі не розумію, що я відчуваю з цього приводу. з одного боку - це те, що стається з усіма речима після смерті? люди віддають їх, продають, викидають. але чомусь це відчувається дуже боляче і надто особисто. хтось читав, чи він сам цього хотів, чи це було у заповіті? може вирішив, що хоче щоб вони і далі мали життя, а не були експонатами в музеї?

але коли речі когось, ще зовсім нещодавно живого, стають експонатами, стає дуже сумно