після того як прочитала «ніби ми злодії» шукала для себе ще щось зі схожою тематикою та стилем
звісно, однією з перших книг у добірках завжди радят «таємну історію» донни тарт, але я шукала щось інше
в одній добірці наткнулася на книгу the maidens, яка по опису дуже зацікавила. я навіть думала купити примірник англійською, але побоялася, що буде важкувато читати, тож відклала цю ідею
аж раптом, наприкінці цього тижня знайшла у книгарню і виявилося, що у нас вже є переклад цією книги — «діви» алекса майклідса
опис:
Маріана Андрос — геніальна психотерапевтка, яка тяжко переживає загибель чоловіка. Едвард Фоска — красень професор, викладач курсу грецької трагедії в Кембриджі, улюбленець студенток. Долі цих двох, здавалося б, нічим не пов’язаних людей, фатально перетнуться. Маріану охоплює якась аж нав’язлива впевненість у провині Фоски: жінка помічає в ньому нарцистичного соціопата, одержимого культом Персефони. Він керує таємним товариством «Діви», адептки якого поклоняються йому наче богу. Але, здається, лише Маріана бачить зловісні наміри Фоски. Незабаром одну зі студенток знайдуть мертвою з перерізаним горлом та виколотими очима. І розпочнеться шлях до загробного царства Персефони. Проте Маріана сповнена рішучості довести вину Фоски, навіть ціною власного життя.
знов таки, якщо про кіно я можу говорити якось більш критично, то у випадку літератури у мене все впирається у сподобалось/не сподобалось. у «дівах» мене зачепило переплетення тем психології та грецької міфології, ну і ще те, що головна героїня є психотерапевткою (як моя мама), яка переживає втрату свого чоловіка (як моя мама). на момент подій книги, чоловік вже як рік помер, власне, як і мій тато. звісно, втрата партнера і батька - це одне й те саме, але те, як місцями автор описує горе та утрату було мені близько, і це впливало на додаткове емоційне підключення.
загалом я дуже люблю книги, які змушують мене видавати якісь звуки (don’t get me wrong). «діви» – це детективна історія, тому на останніх 20 сторінках, коли стався *великий сюжетний поворот*, я так ахнула, що аж хлопець з іншої кімнати прибіг.
плюс сама книга, насправді легко читається. вона за формою чимось нагадує детективний серіал (в хорошому сенсі). на обкладинці значиться, що автор вивчав сценарну майстерність, і в принципі це відчутно, «діви» й справді дуже доьре лягають у кіношну форму. он ще у 2021 році з’явилася новина, що miramax вже розробляє серіал.
тому вийшов дуже приємний читацький досвід, у книзі багато різнобічних жіночих персонажок (і чоловічих також). протягом усього сюжету йде паралель-розмірковування, як фігури матерів та батька впливають на дітей. може підхід і не супер оригінальний, але для мене все одо спрацював, люблю коли все якось гармонійно оформлюється у цільну картинку.
піду куплю іншу книгу цього автора - «мовчазна пацієнтка» (у «дівах» навіть персонажі з цих книг перетинаються; тому хороший хід, я ведуся).
p.s. єдине, що мені місцями муляло, так це переклад. часом складалося враження, що є якийсь чітко визначений набір слів, синоніми до яких взагалі не розглядалися. як наслідок, у книзі дуже багато використання слів «доста», «не сила» і так далі. але це, скоріше, нюанси. можливо, в оригіналі такі формулювання несли якусь конкретну мету для тексту, просто я якось не зчитала
#bookwant
звісно, однією з перших книг у добірках завжди радят «таємну історію» донни тарт, але я шукала щось інше
в одній добірці наткнулася на книгу the maidens, яка по опису дуже зацікавила. я навіть думала купити примірник англійською, але побоялася, що буде важкувато читати, тож відклала цю ідею
аж раптом, наприкінці цього тижня знайшла у книгарню і виявилося, що у нас вже є переклад цією книги — «діви» алекса майклідса
опис:
Маріана Андрос — геніальна психотерапевтка, яка тяжко переживає загибель чоловіка. Едвард Фоска — красень професор, викладач курсу грецької трагедії в Кембриджі, улюбленець студенток. Долі цих двох, здавалося б, нічим не пов’язаних людей, фатально перетнуться. Маріану охоплює якась аж нав’язлива впевненість у провині Фоски: жінка помічає в ньому нарцистичного соціопата, одержимого культом Персефони. Він керує таємним товариством «Діви», адептки якого поклоняються йому наче богу. Але, здається, лише Маріана бачить зловісні наміри Фоски. Незабаром одну зі студенток знайдуть мертвою з перерізаним горлом та виколотими очима. І розпочнеться шлях до загробного царства Персефони. Проте Маріана сповнена рішучості довести вину Фоски, навіть ціною власного життя.
знов таки, якщо про кіно я можу говорити якось більш критично, то у випадку літератури у мене все впирається у сподобалось/не сподобалось. у «дівах» мене зачепило переплетення тем психології та грецької міфології, ну і ще те, що головна героїня є психотерапевткою (як моя мама), яка переживає втрату свого чоловіка (як моя мама). на момент подій книги, чоловік вже як рік помер, власне, як і мій тато. звісно, втрата партнера і батька - це одне й те саме, але те, як місцями автор описує горе та утрату було мені близько, і це впливало на додаткове емоційне підключення.
загалом я дуже люблю книги, які змушують мене видавати якісь звуки (don’t get me wrong). «діви» – це детективна історія, тому на останніх 20 сторінках, коли стався *великий сюжетний поворот*, я так ахнула, що аж хлопець з іншої кімнати прибіг.
плюс сама книга, насправді легко читається. вона за формою чимось нагадує детективний серіал (в хорошому сенсі). на обкладинці значиться, що автор вивчав сценарну майстерність, і в принципі це відчутно, «діви» й справді дуже доьре лягають у кіношну форму. он ще у 2021 році з’явилася новина, що miramax вже розробляє серіал.
тому вийшов дуже приємний читацький досвід, у книзі багато різнобічних жіночих персонажок (і чоловічих також). протягом усього сюжету йде паралель-розмірковування, як фігури матерів та батька впливають на дітей. може підхід і не супер оригінальний, але для мене все одо спрацював, люблю коли все якось гармонійно оформлюється у цільну картинку.
піду куплю іншу книгу цього автора - «мовчазна пацієнтка» (у «дівах» навіть персонажі з цих книг перетинаються; тому хороший хід, я ведуся).
p.s. єдине, що мені місцями муляло, так це переклад. часом складалося враження, що є якийсь чітко визначений набір слів, синоніми до яких взагалі не розглядалися. як наслідок, у книзі дуже багато використання слів «доста», «не сила» і так далі. але це, скоріше, нюанси. можливо, в оригіналі такі формулювання несли якусь конкретну мету для тексту, просто я якось не зчитала
#bookwant
group-telegram.com/herheels/9849
Create:
Last Update:
Last Update:
після того як прочитала «ніби ми злодії» шукала для себе ще щось зі схожою тематикою та стилем
звісно, однією з перших книг у добірках завжди радят «таємну історію» донни тарт, але я шукала щось інше
в одній добірці наткнулася на книгу the maidens, яка по опису дуже зацікавила. я навіть думала купити примірник англійською, але побоялася, що буде важкувато читати, тож відклала цю ідею
аж раптом, наприкінці цього тижня знайшла у книгарню і виявилося, що у нас вже є переклад цією книги — «діви» алекса майклідса
опис:
Маріана Андрос — геніальна психотерапевтка, яка тяжко переживає загибель чоловіка. Едвард Фоска — красень професор, викладач курсу грецької трагедії в Кембриджі, улюбленець студенток. Долі цих двох, здавалося б, нічим не пов’язаних людей, фатально перетнуться. Маріану охоплює якась аж нав’язлива впевненість у провині Фоски: жінка помічає в ньому нарцистичного соціопата, одержимого культом Персефони. Він керує таємним товариством «Діви», адептки якого поклоняються йому наче богу. Але, здається, лише Маріана бачить зловісні наміри Фоски. Незабаром одну зі студенток знайдуть мертвою з перерізаним горлом та виколотими очима. І розпочнеться шлях до загробного царства Персефони. Проте Маріана сповнена рішучості довести вину Фоски, навіть ціною власного життя.
знов таки, якщо про кіно я можу говорити якось більш критично, то у випадку літератури у мене все впирається у сподобалось/не сподобалось. у «дівах» мене зачепило переплетення тем психології та грецької міфології, ну і ще те, що головна героїня є психотерапевткою (як моя мама), яка переживає втрату свого чоловіка (як моя мама). на момент подій книги, чоловік вже як рік помер, власне, як і мій тато. звісно, втрата партнера і батька - це одне й те саме, але те, як місцями автор описує горе та утрату було мені близько, і це впливало на додаткове емоційне підключення.
загалом я дуже люблю книги, які змушують мене видавати якісь звуки (don’t get me wrong). «діви» – це детективна історія, тому на останніх 20 сторінках, коли стався *великий сюжетний поворот*, я так ахнула, що аж хлопець з іншої кімнати прибіг.
плюс сама книга, насправді легко читається. вона за формою чимось нагадує детективний серіал (в хорошому сенсі). на обкладинці значиться, що автор вивчав сценарну майстерність, і в принципі це відчутно, «діви» й справді дуже доьре лягають у кіношну форму. он ще у 2021 році з’явилася новина, що miramax вже розробляє серіал.
тому вийшов дуже приємний читацький досвід, у книзі багато різнобічних жіночих персонажок (і чоловічих також). протягом усього сюжету йде паралель-розмірковування, як фігури матерів та батька впливають на дітей. може підхід і не супер оригінальний, але для мене все одо спрацював, люблю коли все якось гармонійно оформлюється у цільну картинку.
піду куплю іншу книгу цього автора - «мовчазна пацієнтка» (у «дівах» навіть персонажі з цих книг перетинаються; тому хороший хід, я ведуся).
p.s. єдине, що мені місцями муляло, так це переклад. часом складалося враження, що є якийсь чітко визначений набір слів, синоніми до яких взагалі не розглядалися. як наслідок, у книзі дуже багато використання слів «доста», «не сила» і так далі. але це, скоріше, нюанси. можливо, в оригіналі такі формулювання несли якусь конкретну мету для тексту, просто я якось не зчитала
#bookwant
звісно, однією з перших книг у добірках завжди радят «таємну історію» донни тарт, але я шукала щось інше
в одній добірці наткнулася на книгу the maidens, яка по опису дуже зацікавила. я навіть думала купити примірник англійською, але побоялася, що буде важкувато читати, тож відклала цю ідею
аж раптом, наприкінці цього тижня знайшла у книгарню і виявилося, що у нас вже є переклад цією книги — «діви» алекса майклідса
опис:
Маріана Андрос — геніальна психотерапевтка, яка тяжко переживає загибель чоловіка. Едвард Фоска — красень професор, викладач курсу грецької трагедії в Кембриджі, улюбленець студенток. Долі цих двох, здавалося б, нічим не пов’язаних людей, фатально перетнуться. Маріану охоплює якась аж нав’язлива впевненість у провині Фоски: жінка помічає в ньому нарцистичного соціопата, одержимого культом Персефони. Він керує таємним товариством «Діви», адептки якого поклоняються йому наче богу. Але, здається, лише Маріана бачить зловісні наміри Фоски. Незабаром одну зі студенток знайдуть мертвою з перерізаним горлом та виколотими очима. І розпочнеться шлях до загробного царства Персефони. Проте Маріана сповнена рішучості довести вину Фоски, навіть ціною власного життя.
знов таки, якщо про кіно я можу говорити якось більш критично, то у випадку літератури у мене все впирається у сподобалось/не сподобалось. у «дівах» мене зачепило переплетення тем психології та грецької міфології, ну і ще те, що головна героїня є психотерапевткою (як моя мама), яка переживає втрату свого чоловіка (як моя мама). на момент подій книги, чоловік вже як рік помер, власне, як і мій тато. звісно, втрата партнера і батька - це одне й те саме, але те, як місцями автор описує горе та утрату було мені близько, і це впливало на додаткове емоційне підключення.
загалом я дуже люблю книги, які змушують мене видавати якісь звуки (don’t get me wrong). «діви» – це детективна історія, тому на останніх 20 сторінках, коли стався *великий сюжетний поворот*, я так ахнула, що аж хлопець з іншої кімнати прибіг.
плюс сама книга, насправді легко читається. вона за формою чимось нагадує детективний серіал (в хорошому сенсі). на обкладинці значиться, що автор вивчав сценарну майстерність, і в принципі це відчутно, «діви» й справді дуже доьре лягають у кіношну форму. он ще у 2021 році з’явилася новина, що miramax вже розробляє серіал.
тому вийшов дуже приємний читацький досвід, у книзі багато різнобічних жіночих персонажок (і чоловічих також). протягом усього сюжету йде паралель-розмірковування, як фігури матерів та батька впливають на дітей. може підхід і не супер оригінальний, але для мене все одо спрацював, люблю коли все якось гармонійно оформлюється у цільну картинку.
піду куплю іншу книгу цього автора - «мовчазна пацієнтка» (у «дівах» навіть персонажі з цих книг перетинаються; тому хороший хід, я ведуся).
p.s. єдине, що мені місцями муляло, так це переклад. часом складалося враження, що є якийсь чітко визначений набір слів, синоніми до яких взагалі не розглядалися. як наслідок, у книзі дуже багато використання слів «доста», «не сила» і так далі. але це, скоріше, нюанси. можливо, в оригіналі такі формулювання несли якусь конкретну мету для тексту, просто я якось не зчитала
#bookwant
BY підбори фам фаталь 💋
Share with your friend now:
group-telegram.com/herheels/9849