Повернулась до «Московіади» через 11 років після першого прочитання. Начиталась нових відгуків, де між «сексист, расист, мізогін» навіть кажуть: «нащо це читати нормальній людині, не філологу». Трошки сумно і страшно стало мені. 

Я завжди з якоюсь гордістю кажу, що мої літературні уподобання майже не змінюються з роками — тільки поповнюється список улюблених книг. Я з тих людей, що любить перечитувати твори, аби кожен раз знаходити щось нове або переосмислювати прочитане уже з оглядом на свій життєвий досвід. 

«Московіада» — це гротескна замальовка одного дня з життя Отто фон Ф., українського поета, який приїхав на навчання у москву. Його очима ми бачимо суспільну та моральну деградацію імперії: алкоголізм, дефіцит усього на світі та відчуття неминучої катастрофи. 

Тут є і паралельна сюжетна лінія (?) — листи Отто фон Ф. до українського короля, через які він розповідає нам про своїх колишніх жінок, переслідування, помилки та мрії щодо майбутнього України. 

До речі, жінки в романі викликають окрему цікавість. Так, тут є і сексистські жарти, і расизм, і слюри. Але я не бачу тут вираженої мізогінії. Я бачу тут сильних жінок, які можуть і відпиздити. Розумних жінок, з якими розмови - це краще, ніж справжній секс. Жінок, які чогось досягли в житті. 

Знову ж таки, так, тут дуже багато сарказму і глузування. Але про все і всіх - жінок, чоловіків, росіян, українців, євреєв, додати своє.

Треба зазначити, що "Московіада" вважається напівавтобіографічним романом, і мені дуже цікаво, який відсоток сюжетів тут дійсно мав місце в реальному житті Андруховича (особливо про вербовку поетів та письменників).

І бонус трек: мені дуже сподобалося, що тут немає чистої російської мови, її замінює транслітерація. Дуже вдалий прийом, який навіть трошки принижує вєлікій і магучій язик в очах читача.

Ледь не забула: на останній світлині є цитата, яка мене засмутила, бо дуже вона в деяких моментах нагадує реальність. Сумну.

Оцінка:
все ще ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Видавництво: @starlev