Вже друга повнометражна анімація Адама Елліота, яка вже з перших секунд мене вставляє як алкоголь. Я вам не можу передати наскільки чітко видно стиль режисера в кожній силіконово-металевій фігурці(а їх загалом було близько двох тисяч і всі вони були зроблені вручну без 3д друкування!)

Кольори в нього завжди темні - чорний, болотний, сірий, всі відтінки коричневого та брудний білий. Разом з цими кольорами приходить і атмосфера самотності, суму та відчаю, відповідно на цьому він і будує сюжет. Його історії завжди абсурдно сумні, але ти співпереживаєш цій абсурдності. Його попередня робота "Мері та Макс" була здебільшого чорно-біла і також досліджувала глибоку, вкорінену в ДНК, самотність.