Сьогдні день Добровольця. Це свято яке далося дорогою ціною, за ними сонце степу, та мороз дороги, вітер з Азовського моря, та холодна броня БТРу. За цим святом кров що пролилася, мрії яким вже не здійснитися, та люди що пішли назавжди.
Це свято тих, хто пішов на війну в 2014 та 2022. тих хто зробив саме існування цього свята можливим. Нас мало залишилось, і з кожним днем все менше. Колись не стане зовсім. Але поки - бережіть себе хлопці та дівчата, мені краще живеться в світі, в якому ви є.

Гарного дня

Млиновий комплекс Барбегаль, розташований у південній частині сучасної Франції, поблизу міста Арль, є одним із найвидатніших прикладів римської інженерної майстерності та промислового виробництва. Датований початком II століття н.е., цей комплекс складався з 16 водяних коліс, розташованих у 8 паралельних каскадах, що працювали завдяки використанню постійного потоку води.

Система живлення млинів базувалася на акведуку, який транспортував воду з природних джерел до комплексу. Кожен каскад складався з двох коліс, які обертали жорна для помелу зерна. Загальна продуктивність досягала близько 4,5 тонн борошна на день, що було достатньо для забезпечення продовольчих потреб 30 000 – 40 000 осіб.

Доброго ранку, та гарного дня!
P.S. Ну і якось так виглядала мила та хороша ацтекська культура, яку знищили жорстокі конкістадори.

Американська служба доставки UPS викинула скам'янілості віком 380 мільйонів років через борг Університету Вільяма Патерсона, повідомляє NBC

Палеонтолог Мартін Беккер подав до суду на Університет Вільяма Патерсона, в якому працює: у позові вчений стверджує, що близько 80% його колекції морських скам'янілостей девонського періоду опинилося на звалищі через недбалість поштового відділення університету.

Беккер витратив «сотні й сотні годин», збираючи скам’янілості морських безхребетних девонського віку в районі Хай-Маунтін у Вейні, штат Нью-Джерсі, йдеться в позові.

Беккер розповів, що запакував приблизно 200 скам'янілостей у 19 окремих ящиків, вагою від 9 до 30 кілограмів і відправив до університету, щоб заклад потім доставив їх колезі вченого у Флориді, з яким він збирався написати монографію. Пізніше цей колега повідомив, що скам'янілості не прибули.

З'ясувалося, що голова поштового відділення університету передав вантаж у службу доставки UPS, але вона затримала посилку, оскільки університет не сплатив потрібні квитанції, і рахунок анулювали. Потім «посилки були викинуті на невідоме сміттєзвалище десь у Нешвіллі, штат Теннессі, або в його околицях», йдеться в позові.

Дурість і невігластво явище позачасове та інтернаціональне. Ось на прикладі подій 8-го століття, про які пише Сноррі Стурлусон у книзі 13-го сторіччя «Коло земне»

Дуже багато хто втік зі Швеції, будучи оголошений Іваром поза законом. Вони чули, що в Олава Лісоруба у Вермаланді гарні землі, і до нього пішло так багато народу, що земля не могла всіх прогодувати. Стався неврожай і почався голод. Люди вирішили, що винен у цьому конунг, бо шведи зазвичай вважають, що конунг – причина як урожаю, і неврожаю. Олав конунг нехтував жертвопринесеннями. Це не подобалося шведам, і вони вважали, що звідси й неврожай. Вони зібрали військо, вирушили в похід проти конунга Олава, оточили його будинок і спалили його в будинку, віддаючи його Одинові і приносячи його в жертву за врожай.

Ті зі шведів, що розумніші, бачили: голод через те, що народу більше, ніж земля може прогодувати, і конунг тут ні до чого. Було вирішено рушити з усім військом на захід через ліс Ейдаског і зненацька з'явитися в Солейяр. Там вони вбили Сельві конунга і полонили Хальвдана Біла Кость. Вони зробили його своїм вождем і надали йому звання конунга. Тоді він підкорив Солейяр. Потім він рушив із військом у Раумарики, воював там і підпорядкував собі цей край силою зброї.

Мозаїка з майстерні Кушніра в Помпеї - Епоха Августа (30 р. до н. е. - 14 р. н. е.), зберігається в Неаполі, Національний музей археології.
libella - інструмент муляра, врівноважений Багатством (скіпетр і пурпуровий плащ) та Бідністю (сума жебрака та палиця). Підвішений вантаж, череп, це Смерть, яка врівноважує все і яка своїм падінням легко злякає метелика, Душу, що сидить на колесі Фортуни, яке, до речі, теж може повернутися і розчавити її.
Хорошого вечора всім.

Релігійні уявлення пройшли тривалий і складний шлях еволюції від найраніших форм духовного досвіду до сучасних пошуків сенсу. Важливо підкреслити, що хоча розвиток релігійних уявлень можна умовно поділити на послідовні стадії, на практиці різні форми вірувань часто співіснували і взаємно впливали одна на одну. Проте аналітичний поділ на етапи – від магічного мислення та анімізму до монотеїзму і секуляризації – дозволяє побачити логіку еволюції сакральних ідей та зміну їх функцій у житті людства.
Протоформи вірувань (магічне мислення, фетишизм, манізм, анімізм)
Очевидно що у ранніх людських спільнотах не було організованих культів чи розвинутих теологій – натомість світосприйняття було пронизане магічним мисленням та анімістичними уявленнями. Магічне мислення проявляється у вірі в те, що словами, жестами або ритуальними діями людина може безпосередньо впливати на хід природних подій. Класичний приклад – виконання танцю для викликання дощу або використання подібності об’єкта для досягнення ефекту (так звані закони подібності й дотику в симпатичній магії за Джеймсом Фрезером). Британський антрополог Джеймс Дж. Фрезер наприкінці XIX ст. стверджував, що первісна людина спочатку покладалася на магію як на «псевдо-науковий» засіб контролю над природою, і лише з часом, розчарувавшись у її неефективності, перейшла до віри в духів і богів. Хоча погляди Фрезера нині критично переосмислені, ідея про те, що магічне мислення передує релігійному, проливає світло на ранню стадію духовного розвитку, коли межа між матеріальним і надприродним ще не була окреслена чітко.
Паралельно з магією формуються інші проторелігійні уявлення. Одне з них – фетишизм, тобто віра у надприродні властивості конкретних предметів. Первісні люди наділяли незвичайні камені, раковини, шматки дерева або інші об’єкти «силою» і вважали, що ці фетиші можуть охороняти, приносити успіх чи зцілювати. Фетишизм часто розглядають як ранню форму релігії, де об’єкт культу є матеріальним носієм таємничої сили. Наприклад, у племенах Західної Африки, помічені європейцями ще в колоніальну епоху, існувала практика поклоніння маленьким різьбленим фігуркам або амулетам, яким приписували духів-хранителів. Подібні вірування не обмежуються одним регіоном – ритуальне шанування предметів знаходять і в інших культурах. В основі фетишизму лежить переконання, що сакральна сила може втілюватися в конкретних речах, здатних впливати на долю людини. Ця ідея породжує пізніші уявлення про реліквії, ідоли та чудотворні ікони в розвинених релігіях, але на первісному рівні вона проявляється спонтанно і магічно.
Ще одним компонентом ранніх вірувань є поняття безособової надприродної сили, відомої в антропології як мана (або манізм). Дослідник Р.Р. Маретт на початку XX ст. припустив, що доповненням до анімізму є віра не лише в духів, а й в розлиту повсюдно невидиму силу, яка може концентруватися в людей, тварин чи предметах. Термін «мана» запозичений з мов народів Океанії, де він означає «сила, енергія» – це своєрідна містична потенція, яка ніби пронизує світ. Примітивна людина, за Мареттом, відчуває благоговійний трепет перед деякими місцями, істотами або особами саме через присутність у них мани. Наприклад, успіх мисливця чи вождя міг пояснюватися тим, що він має більше мани. Це не персоніфікований дух, а радше сакральна сила без обличчя, що діє то на добро, то на зло. Дослідник М. Херсковіц порівняв поняття мани з електрикою: воно так само безособове, але може накопичуватися і передаватися, виявляючись у надзвичайних подіях або здібностях людей. У багатьох племенах Океанії віра в ману тісно пов’язана з соціальним статусом – вважалося, що вождь володіє великим зарядом цієї священної сили, тому підлеглі мусять дотримуватися табу, аби випадково не викликати небезпечну енергію. Концепція мани/манізму важлива тим, що показує: релігійне мислення могло виникати не лише через уособлення природи (анімізм), а й через усвідомлення загадкової сили, яка лежить за межами видимого світу.

Нарешті, центральним елементом протоформ вірувань виступає анімізм – віра в духів і душі, якими нібито наділені всі речі і живі істоти. Термін «анімізм» увів британський антрополог Едвард Тайлор у праці «Первісна культура» (1871) для позначення найпростішої форми релігії – віри в існування духовних істот. Тайлор вважав, що анімізм став першим кроком людства до релігійного осмислення світу, народившись із спроб зрозуміти феномени життя і смерті, сновидіння, і подібні явища. Первісна людина, спостерігаючи, як тіло помирає, але уві сні померлі родичі «продовжують жити», робила висновок про наявність душі – невидимого двійника, що покидає тіло. Звідси виникла віра, що не лише люди, а й тварини, рослини, гори, річки та навіть явища (вітер, грім) мають свою душу чи дух. Анімізм сформував цілісний одухотворений світогляд: ліс сприймався населеним безліччю духів, кожен струмок – це дух води, у звірів – покровителі або пращури племені тощо. Ця віра вкладала сенс у кожну подію – хвороба пояснювалась злим духом, удача на ловах – допомогою духу тварини або предка. Анімізм пронизує культури багатьох корінних народів і досі: зокрема, в шаманських традиціях Сибіру чи в анімістичних культах Африки та Океанії відлунюють ті самі стародавні уявлення, що «всі речі сповнені духів». Деякі дослідники навіть вважають, що анімізм – “основа всіх релігійних думок” , настільки він універсальний і глибинний.
На завершення розгляду протоформ слід зазначити, що в реальному житті ранніх суспільств магія, фетишизм, манізм та анімізм існували не ізольовано, а перепліталися між собою. Первісний мисливець міг носити фетиш-амулет (фетишизм), одночасно звертатися до духу покійного діда перед полюванням (анімізм/манізм) і виконувати магічний обряд для вдалого полювання. Всі ці вірування виконували важливі функції – давали відчуття контролю над небезпечною і незбагненною природою, пояснювали загадкові явища (смерть, сни, стихії) та забезпечували психологічну підтримку. Протоформи вірувань стали підґрунтям для наступних етапів релігійної еволюції: на їх основі виникли перші колективні культи та міфи. Рушійною силою розвитку було ускладнення соціального життя та мислення людини – поступово хаотичний набір духів і магій структурується, виникають спільні для племені символи сакрального, формується прототип релігійних інституцій. Цей перехід від індивідуально-магічного досвіду до колективної релігії став наступною віхою історії вірувань.

Як завжди, для бажаючих підтримати реквізити в закріпленому повідомлені. Дякую, ваша підтримка важлива.

Продовжимо розбирати розвиток релігії, і сьогодні у нас Тотемізм і шаманізм. Якщо анімізм і магія могли бути досить індивідуальними (кожен мисливець мав свої амулети, кожна сім’я — своїх духів-предків), то тотемічні вірування і шаманські практики об’єднували громаду навколо спільних священних символів і обрядів.

Тотемізм – це система вірувань, за якою певна соціальна група (рід, клан) вважає себе пов’язаною родинними узами з якимось видом тварини, рослини чи іншим об’єктом природи – тотемом. Тотем сприймається як пращур або покровитель даної спільноти, його зображення чи символ є святинею, а заповіді і табу, пов’язані з тотемом, регулюють життя групи. Наприклад, якщо плем’я має тотем ведмедя, його члени можуть вірити, що ведмідь – їхній далекий предок і духовний захисник; їм заборонено полювати на ведмедя чи споживати його м’ясо, або ж навпаки – вони проводять ритуали, вдягнувшись ведмежими шкурами, аби вшанувати прапредка. Французький соціолог Еміль Дюркгейм на початку XX ст. вбачав у тотемізмі одну з найперших форм релігії, в якій суспільство фактично обожнює само себе у символічній формі. Дюркгейм стверджував, що священний статус тотему походить від колективних емоцій племені: під час спільних ритуалів люди відчувають піднесення і єдність, проектуючи ці переживання назовні – на емблему тотема. Тому тотемічна тварина чи рослина набуває ореолу святості не сама по собі, а як уособлення колективної свідомості роду. Іншими словами, тотем є матеріальним носієм тієї самої мани або «життєвої сили» групи, але ця сила усвідомлюється вже як сила єдності клану. Звідси зрозуміло, чому порушення тотемних табу (наприклад, убивство тотемної тварини) вважалося тяжким злочином – воно загрожувало самому духові спільноти. Тотемізм не лише встановлював сакральний зв’язок між людьми і природою, але й формував моральні норми та звичаї: спільне походження від тотема означало братерство всередині племені та вирізняло його від інших. Таким чином, через тотемізм релігія вперше стає суспільною інституцією, що скріплює групу символом віри.

Поряд із тотемічними віруваннями розвивається і феномен шаманізму – особливої форми релігійної практики, пов’язаної з посередництвом між видимим і невидимим світами. Шаманізм передбачає наявність у громаді спеціаліста – шамана, котрий здатний увійти в транс або стан зміненої свідомості, щоб здійснити подорож у світ духів і потойбіччя. Під час таких трансових сеансів (через ритуальні танці, бубон, співи, іноді вживання психотропних рослин) шаман нібито спілкується з духами предків, природних стихій чи тварин, дізнається причини негараздів (хвороб, невдач) і випрошує у духів допомогу – зцілення, дощ, удачу в полюванні. Шаман виконує роль лікаря, провидця і духовного провідника: він лікує хворих, визначає місце для кочування, проводить душі померлих у потойбічний світ. На відміну від рядових членів племені, шаман володіє особливими знаннями та техніками екстазу (у перекладі з грецької ekstasis – «вихід із себе»).

Шаманізм був (і подекуди залишається) поширеним на всіх континентах. Попри розмаїття культур, шаманські практики мають спільні риси – віра в багатошаровий всесвіт (нижній, середній, верхній світи), дерево життя чи гору як вісь між світами, духів-помічників шамана, магічний політ душі тощо. Важливо, що шаманізм обʼєднує магію та релігію: шаман одночасно і маг-чарівник (він «володіє» духами, наказує їм), і жрець, який служить вищим силам. У первісному суспільстві це один з перших прикладів розподілу ролей – виділення окремої постаті духовного авторитета, предтеча майбутніх жреців, пророків, священників.


Соціалізація сакрального досвіду, що відбулася через тотемізм і шаманізм, кардинально змінила характер релігії. Вірування перестають бути лише особистими поясненнями світу, вони стають надбанням усієї спільноти, оформлюються у традицію, яка передається поколіннями. Тотемічний культ закріпив колективну ідентичність через спільний сакральний символ, а шаман об’єднав людей спільними ритуалами зцілення та спілкування з духами.

Релігія почала виконувати виразну соціальну функцію: забезпечувати згуртованість, передавати знання, підтримувати порядок через систему табу і звичаїв.

Одночасно ускладнюється і сам світ надприродного: пантеон духів стає більш організованим (є духи роду, духи природи, з якими «працює» шаман), з’являються перші міфологічні сюжети про тотемних предків, про походження племені. Ці міфи поки що локальні, прив’язані до конкретного роду чи місцевості. Але вони вже задають структуру, яка в подальшому дозволить сформувати більш універсальні, міфологічні релігії. Підсумовуючи, тотемізм і шаманізм можна розглядати як перехідний етап від розрізнених анімістичних вірувань до цілісного релігійного світогляду племені. Наступним кроком на цьому шляху стане розширення масштабів релігії – від общинного до цивілізаційного, коли виникнуть багаті пантеони богів і розгорнуті міфології великих культур.

Хочу окремо подякувати вам що цікавитесь історією. Бо саме розуміння розвитку та причинно-наслідкових зв’язків і дає розуміння майбутнього.
Також, якщо ви хочете підтримати мене - реквізити в закріпленій публікації. Ваша допомога важлива, дякую.

Політеїзм і міфологічні релігії (структуроване уявлення про світ і богів)

Якщо тотемізм і шаманізм властиві племінній організації суспільства, то політеїзм – ознака ранніх державних утворень, міст-держав та імперій стародавнього світу. Політеїстичні релігії характеризуються вірою у багатьох богів, які утворюють певну ієрархію або пантеон. Практично всі традиційні релігії античності та давнього світу були політеїстичними: це і релігія Стародавнього Єгипту з її численними богами на чолі з Ра і Осірісом, і шумерсько-вавилонський пантеон (Ану, Енліль, Іштар та інші), і грецько-римські боги Олімпу, і індуїстські божества Ведичного періоду тощо. Політеїзм став природним продовженням анімістично-тотемічних уявлень, але на новому рівні: уявлення про багатьох духів трансформувалося в уявлення про багатьох богів, які керують світом більш впорядковано і усвідомлено.
Міфологічні релігії називають так тому, що міф в них займає центральне місце як спосіб пояснення світу і передачі знання. Міфи – це священні оповіді про діяння богів і героїв у часи «початку світу», при тому треба розуміти що певні міфи про героїв мали під собою реальне підґрунтя. Це важко усвідомити, але колись справді існували люди які першими винайшли пиво, приборкали коня, або вигадали ремесла і навчали ним інших людей.

Через міф політеїстична релігія структурує весь універсум: пояснює створення світу (космогонічні міфи), походження людей і народів, встановлення порядку в природі (чому змінюються пори року – Деметра і Персефона, звідки береться сонце кожного ранку – подорож Ра небом тощо), джерела вогню, ремесел, землеробства (принесені культурними героями чи богами). По суті, міфологія є ранньою енциклопедією знання у донаукову епоху: вона систематизує уявлення про простір і час, добро і зло, долю і волю богів. При цьому міф невіддільний від культу – розповідь про подвиг бога відтворюється в ритуалі (наприклад, містерії у елевсинському культі Деметри відтворювали міф про викрадення Персефони, забезпечуючи родючість полів). Таким чином, міфологічна релігія забезпечує цілісну модель світу і поведінки: люди знають, що світ влаштований за волею богів, що треба виконувати певні обряди, аби підтримувати їхню прихильність, і що кожна подія має причину у сфері божественного.

Структурованість уявлень про світ і богів – ключова риса політеїзму. Пантеон богів, як правило, має внутрішню організацію: є головні боги (верховне божество чи батько богів – Зевс, Одін), є боги, закріплені за певними сферами (Аполлон – бог сонця і мистецтв, Посейдон – бог моря, Афіна – богиня мудрості і війни в Греції; або у Єгипті Ра – сонце, Геб – земля, Нут – небо, Хапі – Ніл тощо). Часто така структура відображає соціальний устрій: наприклад, у римлян пантеон богів очолює Юпітер як аналог верховного царя, інші боги – ніби члени його «сенату». У політеїстичних релігіях з’являється жрецтво – особлива верства служителів храмів, відповідальних за правильно здійснення культів богам. Будуються храми і святилища, встановлюється регулярне богослужіння, календар свят на честь різних божеств. Релігія стає організованою інституцією, тісно пов’язаною з державною владою: правитель часто виступає як верховний жрець (фараон в Єгипті – втілення бога Гора; римський імператор – pontifex maximus, головний понтифік). Віра санкціонує соціальну ієрархію, адже вона сама небесно впорядкована.
Водночас політеїзм допускає велику гнучкість і різноманітність. Міста чи народи можуть мати власних покровителів (у Афінах – Афіна Паллада, у Ефесі – Артеміда, у Вавилоні – Мардук), яких вони особливо шанують, не заперечуючи існування інших богів. Іноді пантеони різних культур ототожнюються (римляни асоціювали своїх богів з грецькими, завойовані народи імперій включали своїх божеств до пантеону переможців). Ця множинність богів відображала різні аспекти життя та природи. Приміром, для землеробів головними були божества родючості й погоди, для воїнських народів – боги війни.

Через таку пристосовність політеїзм надзвичайно життєстійкий: елементи старих політеїстичних культів часто продовжували існувати навіть після переходу на нові вірування (у вигляді народних звичаїв, шанування святих, що перейняли функції давніх богів, тощо).

Політеїстичні міфологічні релігії вперше створили цілісну картину світу, де все має своє місце і причину. Світогляд став космосом, впорядкованим божественними силами. Релігія на цьому етапі виконувала не лише соціальні, а й пізнавальні функції – пояснювала світ і давала людині орієнтири в ньому. Вірування стали більш рефлексивними: з’явилися перші теогонічні та космологічні роздуми (наприклад, у грецькій філософії ще до Сократа з’являються ідеї Єдиного або першоелементів світу, а в Упанішадах Індії – поняття єдиного абсолюту Брахмана). На пізніх етапах політеїзму всередині нього народжуються зачатки нових, більш універсальних поглядів – наприклад, у Римській імперії філософи-неоплатоніки говорили про Єдиного Бога над усіма богами; у індійській традиції боги тримурті (Брахма, Вішну, Шива) розглядаються як три аспекти Єдиного Брахмана. Це свідчить, що мислення поступово рухалося до ідеї єдності божественного. Отже, політеїзм підготував ґрунт для наступного великого зрушення – виникнення монотеїстичних і рефлексивних релігій, які універсалізували віру і перенесли акцент на внутрішній духовний досвід.

Проміжний результат циклу публікацій про розвиток релігії:
Від писалось 6 людей.
Та, й таке.