🇬🇧 Лондонська зустріч у контексті американського тиску на Україну ➡️ Почну з Лондону. На мою думку, дуже багато людей та оглядачів неправильно трактували цю зустріч.
Ця зустріч не є «офіційним самітом» — фактично, це неформальний круглий стіл, де лідери мали узгодити подальший шлях після всіх подій.
Цінність цього заходу не в анонсованій підтримці, яку чомусь очікують після кожного подібного заходу, а
в узгодженні позицій. Цю позицію мали б узгодити до саміту 6-го березня, бо саме цей захід визначатиме тактичні кроки (підтримку та програми).
➡️ Результат зустрічі у Лондоні найкраще демонструє ниття Орбана
🗣 :
«У Європи був шанс обрати мир, але у Лондоні вони обрали продовження війни».
Тож варто правильно трактувати зустрічі:
• Лондон — це зустріч, на якій мали визначити вектор (його визначили).
•
Саміт 6 березня в Парижі — це вже зустріч, де представлять конкретні плани, які має підтримати більшість країн ЄС.
⏩ Що важливо,
серед цих планів буде окремий фонд військової підтримки України, який, схоже, буде формуватися окремими внесками країн, що унеможливить його блокування з боку Угорщини.
💬 Щодо країн Балтії, я не підтримую всілякі конспірологічні теорії, а вважаю, що це наслідок протокольної недбалості. Оскільки саміт був терміновим, а Стармер був у Вашингтоні на той час, то вийшло, як вийшло.
Лондон (особисто Стармер) перед початком зустрічі вибачився перед країнами, яких не запросили, а сьогодні має зателефонувати й провести розмови, щоб передати інформацію кожній із них.
🇺🇸 Щодо США, то останні дні поведінка Білого Дому, образи в соц.мережах від топпосадовців схожі на поведінку дитини в істериці, яка намагається якнайбільше зачепити.
Така поведінка свідчить не тільки про бажання тиску на нас, але й про некомфортне становище, в якому перебуває сам Білий Дім, де з одного боку вони не можуть відступити від свого, бо це прогнутись під позицію України (ЄС), а з іншого — реалізація більшості погроз Україні може призвести до ще більш некомфортних наслідків персонально для Білого Дому.
Якщо Майк Вотц любить порівняння з колишніми й вважає їх допустимими щодо українського суспільства, то зроблю в його стилі
⤵️ «США – це як колишній, який тривалий час займався абʼюзом та зрадами на стороні (перемовини з московією). А коли його спіймали, і жертва вперше дала зрозуміти, що так не можна, то це викликало істерику. Але при цьому більшість погроз колишній не може реалізувати, бо навіть мама (виборці) вважає, що це зайшло далеко. Та й друзі й колеги (союзники) не підтримують поведінку. Тому чоловік, між істеричними криками, що все зруйнує, заблокує і так далі, час від часу усвідомлює для себе наслідки цих дій».➡️ Щодо інформації про «закриття» та інше подібне в ЗМІ, я б це сприймав поки як інструмент тиску (погрози колишнього) на нас.
Чи можуть спробувати? Можуть. Чи спробують далі погроз — не факт, бо є ризики персонально вже для чоловіка, бо бізнес будується на іміджі та довірі, та й усередині родини можуть критикувати за такі вчинки.
Найкращий варіант для чоловіка зрадника-абʼюзера — щоб жертва вибачилась. Тоді він зможе встати у позицію «Ось бачили? Це не я, це мене спровокували».
Зараз жертва (Україна) перебуває у слабкій позиції: невизначеність, страх перед кроками абʼюзера.
❗️ Але як тільки спільні друзі (ЄС та інші), які є спільними як для чоловіка, так і для дружини, почнуть робити конкретні кроки для підтримки саме зрадженої дружини (від 6 березня), то позиції чоловіка ще більше почнуть просідати, а його погрози ставатимуть ще менш імовірними в реалізації.
➡️ Тому Білому Дому критично важливо, щоб Україна вибачилась до того, як ЄС погодить упродовж березня нову підтримку, що надасть Україні ширших можливостей пережити зраду.
Ця ситуація б’є не тільки по Україні, ця ситуація б’є так само і по США, а інколи конфлікт (в конфліктології) — одна з форм вирішення ситуації. Головне — розпланувати сили та визначити цілі, які ми хочемо досягти в тій ситуації, у якій уже опинились.
Resurgam ➰ Приєднуйся 