group-telegram.com/vallholl/12202
Last Update:
Художня реконструкція зовнішності чоловіка та жінки Андроновської культури.
«У 2300 роках до н. е. пізня Ямна індоєвропейська культура розпадається на дві: Катакомбну по лівий берег Дніпра, та Полтавкінську між Волгою та Уралом. Пізніше з Катакомбної розвинулася культура багатоваликової кераміки, яка мігрує на територію Греції, та створить мікенську цивілізацію, а з їхньої говірки виникне грецька мова.
З говірки носіїв Полтавкінської культури виникне праіндоіранська мова. У північному лісостепі, на кордоні з балтослов'яномовними племенами, з неї розвинеться Абашівська культура, представники якої мігрують на Південний Урал, де вони у 2000 роках до н. е. виділять Синташтинську культуру, яка є попередницею пізнішої андронівської культури.», — архівний текст Valhöll про бойові колісниці індоіранців.
Андроновська культура розглядається як умовна назва для споріднених культур, поширених на території євразійського степу. Андроновці переважно були носіями гаплогрупи R1a, яка була основною y східних груп культури шнурової кераміки.
За своїм виглядом андроновці були яскраво вираженими європеоїдами, генетично близькими до сучасних північних європейців, та важається, що вони були носіями протоіндоєвропейської мови, яка у них пізніше дасть початок мовам індоіранської сім'ї. Вони селилися біля річок та переважно розводили худобу, і це дозволило їм добре адаптуватися у відкритому степу.
Основними домашніми тваринами були кінь та корова, також були приручені вівці, кози. Спостерігалося примітивне землеробство, яке було запасним джерелом їжі. Андроновці активно займалися бартером, основним товаром якого був метал і вироби з нього.
Вони мали передові технології бронзолітійної справи: у двосторонніх кам'яних формах вони виливали втулчасті сокири, та списи. Ймовірно, їхньому безперешкодному розселенню сприяло їхнє досконале озброєння, у тому числі бойова колісниця, проти якої пішому воїну було важко встояти.
