Telegram Group Search
Щось Убиває Дітей - Книга 1 - Джеймс Тайніон IV, Вертер Делл'едера, Мікель Муерто

З моєї бульбашки останнім часом лунає багато схвальних відгуків про мальопис Щось Убиває Дітей, і я зацікавилась. Не в останню чергу через назву, я дуже люблю довгі назви цілими реченнями. Тому придбала собі перший омнібус (обожнюю бляха омнібуси) і… ковтнула його за один день.

Не буду обговорювати сюжет, адже я прочитала більше томів, ніж зараз видано українською. Та він і не хтозна який заплутаний. Все, що вам треба знати, це: щось убиває дітей, але хтось також убиває оце щось, яке убиває дітей.

І наче нема в цьому мальописі нічого ні революційного, ні супер оригінального, ні складного, але комбінація тих елементів, що є, якось ідеально потрапляє в яблучко. Він робить все те, що треба і коли треба, аби передати сюжет, емоції і підтекст. Найбільш майстерно пропрацьовані напруга і емоційність.

Автори навіть на секунду не дають розслабитись, бо, коли одна негайна небезпека закінчується, десь далеко без відома персонажів починається якась нова. І кожну мить вони за крок від прірви, яку не бачать перед собою в пітьмі лісу, звідки на них блимають помаранчеві очі.

А емоційність мальопису досягнута передовсім живими тривимірними персонажами, яким не лише співчуваєш, але з ким себе легко ототожнити в різні моменти життя. Мені дуже заімпонувала головна героїня Еріка Забійник. Вона представляє архетип чимось схожий до Соґолон з трилогії Darkstar Марлона Джеймса: відчайдушна рішуча жінка з багатим досвідом, не без певних заскоків, яка не розпорошується на дурниці, ігнорує триндіння, оцінює інших за вчинками і переходить до справи.

Дуже мені сподобалось, що діти тут показані, як справжні маленькі особистості, які розуміють світ навколо, наскільки їм вдається, і намагаються в ньому вигрібати, як лиш можуть, але мають набагато більш обмежені для цього засоби, ніж дорослі. Бо саме в горорах дітей часто показують, як істеричних ідіотів, які будуть пищати не своїм голосом, щоб дорослий пішов в темний будинок, де очевидно причаївся монстр, аби забрати забутого плюшевого зайчика, і такий стереотип мені вже, якщо чесно, так приївся.

Взагалі успіх цього мальопису мені дуже нагадує успіх Людини-Бензопили. Обидва витвори відрізняються тим, що, окрім добротної фантастичної складової, екшену і цікавих образів, вони не відхрещуються від якогось типового, банального, приземленого людського експірієнсу на цій землі. В Бензопилі з пекла лізуть демони один від другого огидніший, але Кобені все одно жарить бургери на другій роботі помимо демоноборства, бо треба за шось жити. Так і тут є досить прозорі натяки на нелюдські практики корпорацій, які змушують працівників до роботи в заздалегідь програшних умовах, а коли все очікувано летить в прірву звалюють вину на працівника, плюс страждають випадкові люди. Інші присутні теми це горювання і опрацювання травм, різні реакції на аб’юз, дослідження власної орієнтації і особистості, coming of age, тощо.

Не буду писати багато про малюнок чи панелі, я в цьому не розуміюсь. Вони мені цілком сподобались. Але - з дзвіниці людини, яка працює в композитінгу - мені найбільше сподобались кольори, які перш за все створювали враження добротної послідовної кінематографічної кольорокорекції, де легко відрізнити між собою сцени, локації і час дії за барвами.

Висновок: я дуже тішусь, що у нас це видають і читають, обов’язково читатиму наступну книгу; і напишу апдейт, чи вона тримає задану планку першої арки. Дуже хотілось би довідатись більше про власне лор мальописа, адже динамічне перше занурення ми вже отримали. В наступній частині, передчуваю, буде більше політики, інтриг і ножовстромлювань в плечі.
Ніколи нічого не вигравала, скільки не брала участь. Але може комусь з вас пощастить! А якщо й ні, то навіть однісіньке врятоване життя чи здоров'я це найкраща перемога. 🫡
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Давно не було великих зборів від книжкової спільноти.

📚✖️6️⃣Шість щасливих донатерів отримає по стосу книг!

Що робити:

👊 задонатити 200
+ гривень на банку https://send.monobank.ua/jar/8NEc5inhG1
Більший донат кратний 200 — більше шансів на перемогу.

👊 Не забути вказати спосіб звʼязку в коментарях до поповнення, якщо поповнюєте не з Mono.

Для кого:
Підрозділ БпАК наших друзів, що працює на Харківщині, гостро потребує квадроциклу для виконання оперативних завдань. Штовхати загрузлу автівку під відкритим небом з fpv — смертельна небезпека, тому потрібен квадроцикл. Мусимо допомогти!

Ставимо мету у 115 тисяч грн. Переможців обере розіграш Mono.

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОНАТІВ:

mono: 4441 1111 2118 4349 (копіюється при натисканні)
Банка: https://send.monobank.ua/jar/8NEc5inhG1

⚡️⚡️Вподобайка, репост, будь-яка допомога в поширенні це прекрасно.

Ну і малих донатів не буває, будь-яка сума помічна!
🙏🙏🙏
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Що сьогодні читаєте читають ваші котики? 😻
#мінівідгук

Дочитала свою першу книгу Адама Невілла - Ритуал. Але так склалось, що я почала знайомство з Невіллом від фільмів за його книгами: Ritual (2017) i No One Gets Out Alive (2021). Далі будуть мої думки про книгу, фільм, а також їх порівняння, можливі розмиті СПОЙЛЕРИ, якщо не хочете знати абсолютно нічого перед прочитанням/переглядом, то не читайте цього.

Першу половину книги я була під враженням, що фільм це дуже навіть точна адаптація, і взагалі перша половина книги це, на мою думку, найкраща її частина. В ній в ідеальному темпі поєднувались між собою жахи виживання в непривітній дикій природі Швеції і еее… жахи від Курзу-Верзу, також гарно прописана була напруга між персонажами і їх бекграунд.

Друга половина книги звісно перевернула все догори ногами. І я розумію, чому в фільмі це все попереписували, і я підтримую їх рішення. Я також розумію, нащо автор написав другу частину, яку написав, як це продовжує тему кризи маскулінності у чоловіків його покоління після так званого кінця історії (відносно цього поняття то ми ще побацім скоро, я так чую). Але якби фільм знімали навколо цієї теми, то це було б дуже інше кіно. Також для фільму мати дуже різні по вайбу частини це здебільшого радше мінус, ніж плюс.

Ну, і, на жаль, друга частина книги потребувала кращої редакторської роботи (і я не про переклад, читала англійською): дуже багато повторів, динаміка просідає через хаотичні роздуми персонажа, деякі пояснення того, що відбувається, можна б було взагалі повикидати, адже книга для дорослих, яким не треба все розжовувати. Мені буде цікаво прочитати якусь його пізнішу книжку і оцінити прогрес прози, бо він має досить цікаві і оригінальні ідеї, розуміє теми, про які пише, лиш в цій книзі йому трохи забракло письменницької майстерності.

До того ж карикатурність і крінжовість персонажів з другої половини книги трохи невигідно контрастує з моторошністю першої. І звісно, якщо знати, як насправді поводяться такі персонажі, типу Варга Вікернеса і тих нових чудових підвальних радикалів, які заполонили нині соціальні мережі і продукують крінджу метричними тонами, то це чим далі тим більш реалістичне зображення. Але все ж читати їх срачі з головним персонажем було дуже виснажливо і подекуди просто викликало сміх.

Стосовно Курзу-Верзу, то фільмовий образ виграє майже по всіх параметрах, унікальний, моторошний, до того ж професійно виконаний в плані CGI (що для мене важливо). Єдине, чого йому бракувало в фільмі, це тої спритності і швидкості, того, як воно підкрадалось до персонажів в книзі, немов кіт. Фільмова версія все ж була більш масивна і неповоротка з вигляду.

Тож, на мою думку, звісно варто і читати книгу, і дивитись фільм (не знаю, в якому порядку краще, може, спершу фільм), але мати на увазі, що це досить таки різні твори, по-своєму хороші, з своїми окремими недоліками. Мені цікаво буде прочитати інші книги Невілла, особливо No One Gets Out Alive, де, я чула, теж попереписували дуже багато матеріалу з книги. Хочу довідатись, чи там це теж виправдано. Велика іймовірність, що невдовзі отримаємо нову адаптацію його творчості, за чутками роботи ведуться вже досить давно.
Виринаю до вас з непостійною рубрикою МЗЛ-кореспондент. Сходила на презентацію нової книжки Щепана Твардоха “Нуль” про війну в Україні (про яку він не з чуток знає, бо збирає гроші, купує для війська різноманітне обладнання і самостійно возить його на фронт машиною), записала все, що могла, і розкажу коротенько.

Однією з ідей книги є показати редукцію ідентичності воїнів на нулі, але не в вигляді якогось цинічного наративу, який заперечує шляхетність чи братерство, а просто розказати про те, як війна здирає все аж до голої екзистенції з тих людей, яких автор там зустрічав. Напевно тому на обкладинці ззаду зображений оббілований кінь (Кінь - позивний чи ім’я головного персонажа).

Автор навів цитату Галини Крук про те, що кожного дня все важче пояснювати іншим, що українці відчувають. Ця тема теж зачеплена в книзі - про те, що є два світи: на фронті і поза ним. І що ці два світи немов анулюють один одного, і солдати б’ються за той світ звичайного життя, але навіть коли війна закінчиться, можливо, до нього уже не повернуться, бо вона продовжиться всередині в них.

Книжа починається з фрази “Нам пізда”, бо її всі при авторові повторювали, і вона показала йому рівень порозуміння між воїнами, недоступний стороннім.

Автора дуже цікавить амальгама з слов’янських мов, кодів і матюків, якою послуговуються воїни, він вільно читає українською, більшість усного мовлення теж розуміє і навіть навчився говорити спрощеною версією української. І такою власне є мова роману, яка виникає з обмежень автора, а персонаж відображає перспективу подібну до його власної.

Нарація в книзі від другої особи, і якщо уважно читати, то наприкінці роману буде відповідь, для чого так написано. А ще автор зізнався, що він в загальному не знає, нащо пише те чи інше, просто йому здається, що так буде добре, так підказує інтуїція.

Розповідав, що на його думку в сучасній літературі концепція воїнів і боротьби деконструйована далі нікуди, хоч і далі присутня в поп-культурі, як то в фільмах Марвел. Наприклад, бравий солдат Швейк показує, як Dulce et decorum est pro patria mori часто є способом маніпуляції. Але це лише одна сторона медалі, адже на війні в Україні без жодних маніпуляцій люди б’ються за свій дім, друзів, право жити і самоорганізовуватись, як хочуть. І сучасний критичний апарат літератури досить безпорадний відносно неї.

На питання, що його найбільше вразило, відповів, що це був перший раз, коли він почув роботу артилерії. Адже він скількись годин перед тим сів в машину в себе під домом, а виліз з неї вже на Донбасі, і тоді коли почув ці звуки, то вперше усвідомив, що це відбувається тут і зараз, не так і далеко від його дому.

У відповідь на питання, чи можна хоч щось позитивне винести з цієї війни, відповів, що він не вміє нічим захоплюватись в цій ситуації. Розповів про братів Ратушних, які трагічно загинули один за одним, і їх маму і додав, що, можливо, якби в нього не було дітей, то дивився б на війну більш романтизовано. Підкреслив, що при цьому не применшує самопожертви людей, і додав, що наче ходить в пітьмі в цій новій реальності, і роман теж написаний трохи навпомацки.

На питання про мотивацію Коня до битви відповів, що зустрічав багатьох добровольців, як то здоровенного маорі, який фізично тримав його за комір і не хотів відпускати, бо йому кортіло поговорити з кимось, хто розуміє англійську. Також наслухався від солдатів історій, наприклад, про колумбійця, якого прислав вчитись воювати картель, чи американців, які повертаються в Америку, коли усвідомлюють, що не можуть викликати в будь-який момент air strike.

В цілому чудові враження від презентації, Твардох очевидно неймовірно начитана і інтелігентна людина, його просто приємно слухати. Коли підписувала книжку, подякувала за допомогу, а він українською відповів “Разом до перемоги”.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
2025/03/26 21:54:05
Back to Top
HTML Embed Code: