Чи скаже хтось після сьогодні, що у України нема технологічної, організаційної та інституційної здатності створити ядерну зброю чи розмістити сховища біологічної зброї в основних російських містах, що активуються дистанційно?

Чи скаже хтось, що Україні не варто цього робити?

Якщо замислитися, то каналу вже 8 років!

Скільки за цей час відбулося. Так і хочеться сказати, що час перед Сингулярністю стискається. Цей канал жив разом зі мною. Рухався туди, куди рухалися мої думки і дії. Може, варто було більше піклуватися про конверсію, охоплення і поширення, але мені здається, що від цього б постраждала щирість. І писав я здебільшого не тому і не тоді, коли це відповідало якомусь медіа плану, а тому і тоді, коли не міг не писати, коли воно виривалося ззовні. Тому, цей канал ніколи не був оптимізований під професійний блогінг чи популярність.

Я не про те мріяв, коли писав свої тексти - в перервах між лекціями, під час тренувальних раундів нейромереж, замислившись під після читання книжки, втомившись після роботи чи навпаки, прокинувшись, сповненим сил. В подорожах, музеях та походах. Експериментах та експедиціях. В часи, коли здавалося, що підкорюєш весь світ, і в ті часи, коли здавалося, що весь світ проти тебе.

Я мріяв, що від слів моїх розумні і гідні люди стануть - може - ще трохи більш розумними і гідними. Я мріяв показати, що є кращий світ, чи можливість кращого світу, і що вони не одинокі в ньому. Я мріяв, що може, трохи, їм - вам - стане краще, тепліше від цього, як мені самому ставало краще, коли я знаходив близьку за духом людину, коли споглядав її думки. Я мріяв, що може у важкий чи просто важливий момент, ви згадаєте щось з того, що я писав, і станете сильнішими, і на душі буде більше впевненості.

Я також намагався нагадувати, що світ - це неймовірне диво, справжня насолода від якого генерується в результаті мислення і пізнання. Від кварків до квазарів.

Ретроспективно і трохи умовно, я б виділив 3 періоди в моєму каналі:

1. Класичний трансгуманізм і ідеологія прогресу. Раціональність і наука. 2017-2020 роки.
2. Практична робота над прогресом, проекти, стартапи, дослідження, мислення і продуктивність. 2020-2023 роки.
3. Шок від ШІ, ескапізм в інтелектуальну красу світу; алайнмент, екзистенційні ризики. 2023-2025 роки.

А зараз, напевно, починається новий період. Зарано казати, чим саме він буде характеризуватися.

Мені хочеться (я не кажу, що так вийде, але мені хочеться):
1. Вести канал більше орієнтуючись на потреби і інтереси аудиторії і насамперед на корисність для неї, і трохи менше на особисті спалахи настрою і думок. Трохи менше сирої ретрансляції того, що відбуваєтья в моїй голові і трохі більше стратегічного вибору того, про що писати.
2. Більше оптимізму, надії і радості. Надія, звичайно, є не достатньою, але необхідною умовою успіху, і про це неможна забувати. Rebellions are built on hope.

Важливо і те, що це не просто канал про трансгуманізм, майбутнє, раціональність і технології, а й те, що це український канал.

Я кажу це вам, усі мої друзі-українці. Ті, хто так чи інакше пов'язаний з історією цього каналу і моїми активностями у вітчизняному просторі в цілому. Ті, заради кого я намагався ставати кращим і перед кими я найбільше відчуваю провину за те, що у мене не завжди виходило.

З часом, у мене з'явилося багато друзів і знайомств в німецькому та англомовному глобальному просторі, але ви займаєте особливе місце в моєму серці. І я розумію розумом, що для того, щоб принести найбільшу користь, для того, щоб працювати над найбільшими проблемами, які стосуються всіх нас, треба знаходитися в глобальному середовищі, як інформаційно, так і географічно, принаймні значну частину часу.

Але серцем, я насамперед з вами - де б ви не були, бо ви, звичайно, в багатьох різних місцях тепер. Серцем, як тоді, з самого початку, 2018 року, в Лунотеці, після своєї першої великої публічної лекції, коли ми зібралися з багатьма з вас, я інколи по-дитячому мрію про те, щоб зробити славетне трансгуманістичне майбутнє в окремо взятій країні. В Україні. Допомогти тим багатьом розумним, чесним хлопцям і дівчатам. Науковцям, ідеалістам, винахідникам. Дати їм все, на що вони заслуговують і що вони потребують, щоб творити майбутнє у себе вдома.

Або хоча б зібратися. Колись.

Я нічого не забув. Я не такий наївний, звичайно, як коли мені було 20 років. Але хтозна - може, нам випаде джекпот, і тінь ASI відступить, і Росію буде відкинуто, і я придумаю щось, якусь креативну стратегію, як я інколи придумую, тільки набагато, набагато більш складну і відповідальну, і вона зможе допомогти всім насправді.

Це мрії, які йдуть від серця. Вони не дуже раціональні, і може не те, що варто робити з точки зору максимізації корисності для всього людства і всього майбутнього. Але вони щирі, і від них тепліше. І я був би дуже щасливий, якби мені вдалося.

https://www.youtube.com/watch?v=HsM_VmN6ytk

Mood

Час від час я пописую певну науково-фантастичну книгу, і зараз вона вже прийняла певні адекватні обриси. Ну, дописувати її ще довго, але зараз хоча б зʼявилася надія, що я її колись допишу.

Робоча назва - «Дорослішання».

Сетап: альтернативний світ, де історія пішла іншим шляхом після 1945 року. Тобто, до 1945 року той світ як наш, але потім все поступово сильно змінюється, і там інші події та люди.

На дворі 2025, але все набагато краще, ніж у нас (принаймні, з моєї точки зору). Не утопія, але кращий світ. Конкретний приклад світу, яким я був би набагато більш задоволений. Світ більш розумних, відповідальних і менш божевільних людей. Але усі вони люди, і ніщо людське їм не чуже.

Пориньте у світ, де науковий прогрес відбувається прямо протилежним чином по відношенню до нашого - усі технології стрімко розвиваються, окрім ШІ; де влада балансує між конфередативною Світовою Радою, що діє обережно та обмежено, але технократично, честолюбними власниками (здебільшого спадкоємних) бізнес-імперій та науковими орденами різного ступеню фанатизму; де людство піклується про себе і своє майбутнє, де воно спрямовує свої слабкі сторони на те, щоб вони теж працювали йому на користь, і не забуває й про те, щоб гарно відпочити.

У цьому строкатому та бурхливому світі, декілька різношерстих людей, керованих різними мотивами - невдаха-історик, божевільний інвестор, альфа-науковець, технічний мільярдер і керівник служби безпеки, натрапляють на велику таємницю, що обіцяє, хтозна - славу, нечувані прибутки, нову еру технологій, чи навпаки, винищення всього? І ні, це не про штучний інтелект!

Можливо, ми дізнаємося все, коли я допишу!

А ще я нагенерував концепти портретів основних персонажів.

Головний герой - Лео Роннік. Відучився, не дуже успішно, на фізика, але став, не дуже успішним, істориком, як не дивно. Працює над математичним моделюванням минулого. Приймає участь у фрінжових історичних конференціях та комікконах. Не розуміє метушні навколо.

Chill guy.

Анастасія Роннік, уроджена Сілвер - дружина Лео, трейдер на ринках прогнозів, що годує родину. Після народження 5 дітей та делегації виховання бабусям та дідусям, молодята відправляються у другий медовий місяць на орендований острівець - не дороге, але й не дешеве задоволення у світі, де бажаючих орендувати острівець вже 130 мільярдів.

Лео пощастило з sugar mommy дружиною!

Говард Хурст - «ідеальний вчений». Вчені в світі Хурста не настільки дурні, щоб орієнтуватися на індекс Хірша. Але Хурст не піклується навіть про ті неспівставно більш якісні показники, на які вони орієнтуються. Бо «ідеальний вбивця піклується лише про те, як вбити, а не про те, яким красивим буде удар». Тому, хоча по наукометрії він далеко не завжди перший, нову лабораторію завжди дадуть спочатку йому - і всі розуміють, чому, і погодяться. Аспіранткам Калтеху така поведінка подобається, іноді занадто.

I do not seek glory. Only results for my species.

Олівія Девідс - в шкільні роки, абсолютна переможниця декількох світових математичних олімпіад, яка вирішила сумнозвісний комбінаторний гроб на славнозвісній сіднейській олімпіаді 94-го року. Зараз - ніхто інший, як Директор Глобального Комітету Безпеки при світовому уряді, і одна з трьох людей, хто може запустити ядерний арсенал людства (ну, його частину, будемо точними). Вона добре розуміє, що ніхто не попіклується про виживання її конусу світла, окрім неї, і що якщо вона не буде робити необхідні речі, то їх не зробить ніхто. І так, костюм inspired by Krennic, бо у нього офігенний костюм.

One does not mess with Olivia.

Тоні Орзо - заробив гроші на перший маєток в 15 років. Коли всі однокласники готувалися до третього раунду стандартизованих тестів, він йшов по ланцюжкам цитування статей по клінічним нейронаукам, і натрапив на статті від одного стартапу, який використовував мультимодальну сенсорну гамма-стимуляцію для лікування хвороби Альцгеймера. Це не вкладалося в парадигму «амілоїд -> антитіло», і Тоні розумів, що усі джуніор -аналітики, які займаються pre-seed стартапами, не сприймуть його серйозно, а відповідно, не поставлять рейтинг вище highly speculative. Коли всі однокласники готувалися до четвертого раунду стандартизованих тестів, Тоні вже спілкувався з авторами статті і колупався в гамма-стимуляторі власноруч, і на всі зароблені на літньому стажуванні гроші вклався в акції цієї щойно заснованої компанії. Так Тоні не потрапив в рейтингову старшу школу, зате потрапив у перелік найбагатших людей віком до 20 років.

Одного разу він прочитав роман-антиутопію про світ, де робити венчурні інвестиції можна лише тим, хто вже багатий, а публічні ринки венчурного капіталу взагалі заборонені. «Придумають же таку маячню!» - подумав він.

West coast street mentality. Concrete.

(Формулу Байеса Dalle поки генерувати не може)

Гебріел Кановскі - спадкоємець четвертого в світі капіталу і найбільшої в світі біологічної R&D імперії. Син великого Річарда Кановські, будівельника першого космічного ліфта, головного постачальника контрактних фармакологічних R&D послуг у світі і засновника легендарного хедж-фонду Boltzmann Brain Capital. Боїться, що не впорається з цим всім, та і не сказати, що бажання є.

Здається, що Гебріел пішов скоріше в маму.