Імперське мислення росії. Як припинити війну в Україні. Головне з колонки Ендрю Міхти:

За всіма ознаками, Москва не зацікавлена ні в чому, окрім повної капітуляції Києва, включаючи втрату будь-яких перспектив членства України в НАТО, фактичний розпуск українських збройних сил і повернення України в російську сферу впливу. путін не має реальних стимулів для добросовісних переговорів, оскільки вважає, що на даному етапі він перемагає, і, на жаль, він має рацію.

Протягом трьох років США та Європа надавали пріоритет управлінню ескалацією, що не залишило Україні чіткого шляху до рівноправних переговорів щодо встановлення тривалого миру або, щонайменше, тривалого перемир'я з росією.

Сьогодні путін продовжує сигналізувати, що не існує жодної угоди, на яку він погодився б, яка не була б рівнозначною перемозі росії, оскільки він вважає, що може перемогти Україну за прийнятну ціну, і таким чином завдати нищівного удару по американських інтересах у всьому світі, підірвавши систему, яку Сполучені Штати та їхні демократичні союзники створили після закінчення холодної війни. За три роки цієї війни Захід не запропонував жодної стратегії перемоги, в той час як жахливі втрати на полі бою в поєднанні з масовою втечею цивільного населення з фронту призвели до того, що в Україні залишилася приблизно чверть населення у порівнянні з російською федерацією.

За відсутності західної стратегії розгрому російських військових в Україні, яка б наклала на Москву непомірні витрати, підхід путіна до війни може принести йому фактичну перемогу, наслідки якої лідери Сполучених Штатів і Європи ще не усвідомили в повній мірі, оскільки він веде не війну проти України, а цивілізаційну війну проти Заходу. Поки реальні невдачі не змусять його усвідомити, що він не може перемогти прийнятною ціною, він не зупиниться.

Сполученим Штатам та їхнім європейським союзникам необхідно провести відверту розмову про те, що являє собою рф і які реалістичні перспективи довгострокового мирного врегулювання з Москвою. "російське питання", яке західні лідери продовжують не розуміти або відмовляються розуміти, не можна звести до традиційної формули "хороший цар-поганий цар", яка визначала підходи як США, так і Європи протягом десятиліть після закінчення холодної війни.

Будь-яка політика щодо росії повинна починатися з усвідомлення того, що російська федерація не є національною державою, як ми розуміємо це на Заході; скоріше, вона є і завжди була імперією, чи то в царському, чи то в радянському, чи то в олігархічному різновидах.

На Заході політичні лідери схильні дзеркально відображати росію, спираючись на власний досвід національної консолідації, що призвела до встановлення демократичного правління. Західні лідери повинні визнати, що оскільки єдиної російської нації не існує, немає жодних шансів на вкорінення демократії або будь-якого виду поліархічної системи.

російська федерація – це імперіалістична держава, побудована за принципом "згори донизу". У своїй нинішній формі системна природа цієї імперії не залишає Заходу жодного шляху для досягнення тривалого modus vivendi з Москвою. росію можна блокувати і стримувати, як це було протягом півстоліття холодної війни, але поки всередині росії не відбудуться фундаментальні системні зміни, які почнуть трансформувати її політичну культуру

росія сприйматиме Захід серйозно і дослухатиметься його застережень лише тоді, коли побачить, що ми володіємо військовим потенціалом і, що найважливіше, внутрішньою силою для стримування агресії і, в разі необхідності, для силового захисту наших інтересів.

Заходу потрібно реінвестувати в армію, йому потрібно, щоб європейські союзники швидко і масштабно переозброювались, аби забезпечити основну частину звичайних засобів стримування і оборони в рамках НАТО. Але, можливо, найбільше терміново потрібно, щоб політичні лідери по обидва боки Атлантики визнали якою реально є росія, а не те, якою вони хотіли б її бачити. Лише тоді можна досягти з нею угоди, яка принесе мир в Україну або, принаймні, тривале припинення бойових дій на фронті, а отже, і безпеку Європі.

Прояснити мислення. Шляхи до перемоги Трампа в Україні. Колонка Стівена Бланка:

У світі багато хаосу, і все ж зірки вистроюються для зовнішньополітичних цілей обраного президента США.

Коли Дональд Трамп прийде до влади в січні, він зіткнеться з ситуацією на міжнародній арені, зокрема в Україні та Сирії, яка, попри хаотичність і складність, напрочуд сприятлива для його шансів реалізувати свій порядок денний. Але для цього новій адміністрації необхідно переосмислити свою риторику і прояснити своє мислення.

Як і у випадку з першим президентством Трампа, не завжди очевидно, що його заяви означають з точки зору політики. Наприклад, новообраний президент заявив, що він "категорично проти" надання Україні ракет для ураження цілей на території росії, оскільки це означає ескалацію війни. (прикметно, що його помічники набагато менш категоричні).

Це можуть бути прості непорозуміння. Наприклад, нинішній цикл дії-реакції розпочався із запрошення путіним північнокорейських військ воювати в Україні та використання ним власних технологій, зокрема, гіперзвукової ракети "Орєшнік" з декількома боєголовками. І те, і інше означало ескалацію війни. Дозвіл на використання британсько-французьких балістичних ракет Storm Shadows і американських балістичних ракет ATACMS був безпосередньо пов'язаний з цими російськими рішеннями.

Дійсно, "Орєшнік" сам по собі є або ракетою, створеною в порушення Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності, або нащадком ракети "Рубіж", яка також була порушенням цього договору.

Це підкреслює той факт, що жоден договір чи угода з путіним щодо України не буде вартий паперу, на якому він написаний, якщо Київ не отримає надійних гарантій безпеки. Дійсно, за підрахунками, росія порушила щонайменше вісім урочистих договорів з Україною, вторгнувшись до неї.

Тому, як багато хто стверджує, мирний договір або угода, що залишає путіну у володінні окуповані його військами території, буде не угодою, а радше капітуляцією, яка відкриває шлях до нових років війни – саме це сталося після передбачуваного припинення вогню після російського вторгнення 2014 року.

Натомість, як це не парадоксально, єдиний спосіб, яким Трамп може реалізувати свій порядок денний і забезпечити успіх своєї адміністрації, – це вдосконалити політику підтримки України, яку проводила адміністрація Байдена, але робити це на більш постійній і регулярній основі.

Дотримання цієї політики дозволить продовжувати тиск на путіна, а якщо США одночасно посилять санкції, це позбавить росію енергетичних доходів і ринків збуту. Тоді Трамп відкриє шлях для США, щоб вийти на ці ринки і утримувати ціни на енергоносії на низькому рівні.

Це робить реальністю енергетичну політику Трампа "drill baby drill" ("бури, крихітко, бури"), яка не може бути успішною без нових ринків збуту американських енергоносіїв. Крім того, оборонні зусилля, необхідні для підтримки України, стануть поштовхом до відновлення вкрай необхідних поліпшень в оборонно-промисловому секторі, на яких наполягали три двопартійні комісії.

Збільшення витрат на оборону в поєднанні з тиском з боку Білого дому може спонукати союзників по НАТО взяти на себе ініціативу в реформуванні власного вкрай недорозвиненого оборонно-промислового сектору, щоб Альянс зміг відповісти на виклики, в тому числі і в питанні постачання Україні, до чого він, як відомо, наразі не готовий.

Європейські дипломати розповіли Financial Times, що бачать деякі обнадійливі ознаки, що команда Трампа розуміє ризики і вигоди в Україні та з росією в більш широкому сенсі. Будемо сподіватися, що це є добрим знаком для 2025 року.

🤬 Одна людина загинула та ще декілька отримали поранення внаслідок російського удару по житловій забудові на околиці Чернігова, — ОВА.

Підписатись на iPress

"Трембіта": незабаром в дії. Навіщо Україні аналог ракети часів Другої світової війни. Колонка Девіда Екса:

За три тижні до вступу на посаду новообраного президента США Дональда Трампа адміністрація Джо Байдена поспішає надати Україні якомога більше зброї. Очевидно, Байден побоюється, що імпульсивний, проавторитарний Трамп зробить те, чим погрожував, – скоротить або припинить допомогу Україні з боку США.

Український уряд не хоче ризикувати. Він поспішає розробити зброю, яку зможе створити, оплатити і використовувати самостійно – з ненадійними, непередбачуваними американцями чи без них.

Нова українська крилата ракета "Трембіта" може стати найбільшим символом її прагнення до воєнної автономії. Передбачаючи день, коли у неї закінчаться американські боєприпаси, виготовлені на замовлення, зокрема, балістичні ракети ATACMS дальністю 300 км, Україна готується виробляти "Трембіти" та інші боєприпаси великої дальності й глибокого ураження. І їх буде багато.
Лише сім футів завдовжки і 200 фунтів вагою, "Трембіта", яка запускається з рампи, не викликає особливого захоплення. Як мініатюрна сучасна версія німецького авіабоєприпасу V-1, відомого як "жук", "Трембіта" поєднує в собі гучний імпульсний реактивний двигун з простою конструкцією – трубчастим фюзеляжем і квадратним крилом і простим наведенням. В даному випадку – GPS.

Ця простота надає "Трембіті" її найкращу характеристику – низьку вартість.

Базова версія "Трембіти", яка розробляється з 2023 року, коштує лише 10 000 доларів. Поки що вона має радіус дії 144 км з 40-кілограмовою боєголовкою. Українська фірма PARS, яка будує "Трембіту", працює над більшою далекобійною версією, яка зможе долетіти до Москви, що за 600 км від українського кордону. Ця версія, яка має бути готова приблизно за рік, без сумніву, коштуватиме понад 10 000 доларів, але все одно буде потенційно найдешевшим боєприпасом глибокого ураження у світі. До прикладу, ракета ATACMS коштує понад 1 мільйон доларів.

Немає жодних причин, чому Україна не може виробити тисячі "Трембіт", навіть без іноземної бюджетної допомоги. Чого не скажеш про більш дорогі вітчизняні боєприпаси глибокого ураження, над якими працює Київ: балістичні ракети "Грім-2" і крилаті ракети "Нептун", наприклад.

Масштаб має значення. Щоб відповісти на масовані російські бомбардування українських міст, баз, електростанцій і заводів – атак, в результаті яких загинули або були поранені тисячі українців, – Україні необхідно масово посилити свої власні бомбардування російських міст, баз, нафтопереробних заводів і фабрик. Невелика кількість ЗРК ATACMS та крилатих ракет Storm Shadow/SCALP-EG, які Україна отримала від США, Великої Британії та Франції, не є достатньою для інтенсивної кампанії з нанесення глибоких ударів.

А "кілька сотень" ракет ATACMS, які Байден надав Україні, за даними New York Times, можуть стати єдиними ракетами, які Україна коли-небудь отримає, якщо Трамп призупинить або скасує допомогу США вже цього місяця.

"Трембіта" – це не ATACMS, Storm Shadow чи SCALP-EG. Їй не вистачає корисного навантаження американських боєприпасів, пробивної сили британських і французьких боєприпасів і точності всіх трьох. Заміна менших, менш точних українських боєприпасів на більші, точніші іноземні боєприпаси змусить українців переглянути, які цілі вони вражають і як саме.

Шквал "Трембіт" може чудово спрацювати проти, скажімо, розлогого заводського комплексу. Але він може не спрацювати проти підземних командних бункерів, на які українці націлили свої Storm Shadow.

Покладаючись більше на власну зброю, українцям, можливо, доведеться вдатися до ударів по інших цілях. Але, принаймні, вони можуть продовжувати наносити удари.

Адміністрація Байдена все ще має кілька мільярдів доларів для надання Києву нового і надлишкового озброєння і вона сповнена рішучості їх використати. Але озброєння, яке американці постачатимуть протягом наступних кількох тижнів, не буде вічним. Українці знають, що настане день, коли вони залишаться... якщо не самі, то більш самотніми.

Вони готуються.

😮 Із Грузії депортують 25 іноземців, які брали участь у протестах проти нового уряду.

Підписатись на iPress

🔥 В росії підірвали капітана Наґайка, причетного до вбивства 59 цивільних під час поминального обіду в селі Гроза на Харківщині.

Він перебуває у критичному стані, заявили у ГУР.

Підписатись на iPress