«Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка офіційно представлятиме Україну на наступному «Оскарі»

Номінантів оголосять 17 січня.

sexy shorts

зірка 13го фестивалю sexy shorts

ми тут
у франківську на кінофестивалі 4:3*

вчора закінчився івано-франківський кінофестиваль короткого метру 4:3. мені здається, дуже важливо написати кілька слів про нього, бо 4:3 заслуговує набагато більшого медійного розголосу.
звісно, моя думка може бути заангажованою, оскільки я підключився до програмного відділу в цьому році, коли формувалась четверта едиція кінофестивалю. я координував преселекцію та скурував позаконкурсну програму експериментального кіно, і доволі несподівано мене попросили представити декілька інших програм та промодерувати q&a з режисерами нац-конкурсу. отже на цьогорічному 4:3 я є частиною команди, але враховуючи мій снобізм і фактор того, що я відвідав майже всі покази по-суті як простий глядач, в цьому тексті буду наближатись до цієї фантастичної штуки як об’єктивність.
насправді це була дуже важлива і так би мовити ударна поїздка. останній раз я виїздив з києва більше двох років тому. також я вперше побував у франківську. і звісно, це перший візит на кінофестиваль 4:3.
дуже химерне відчуття, коли ти ніби чужинець-турист на галичині, але при цьому і свій чувак з бейджем team. а зрозуміти як то воно є насправді, бігаючи франківськом між локаціями фесту, між тим, що ти інколи не розумієш, шо тобі кажуть, бо до галичанського говору треба звикнути. ти заходиш в кінотеатр «люм’єр», з другого поверху відніється величезна тераса з кальянами, пролазиш крізь величезні банери фільмів «буча» та «конотопська відьма», обходиш червону доріжку, яка веде до бару з супер-сирним попкорном та нарешті бачиш банер кінофестивалю 4:3 та заходиш в зал «агата» на 80 місць та в ідеалі саме на другий або третій ряд, слухаєш представлення, потім вмикаються трейлери і нарешті… кіно!!! блять, як же ти розумієш це кіно, бо програма сильна, вона інколи пробиває тебе до сліз. розумієте про що я? шалена фестивально-франківська дихотомія. франквіськ — сюрреалістичне місто, він цікавий в кожному кутку, але уявити, що кінофестиваль такого рівня може існувати в цих кутках було важко уявити. бо дивлячись вишукане авторське кіно, де під час драматиної паузи ти чуєш звуки стрілянини з блокбастера, який хуячить в сусідній залі кінотеатру «люм’єр».
але все ж таки чому 4:3 сильніше чіпляє ніж будь який інший український кінофестиваль? це щирий, зумерський, молодий, але професійний фестиваль. левова частина роботи лежить на плечах засновників. програмний директор саша гойсан, програмний координатор валера гриша та фестивальна координаторка соня слюсаренко роблять максимум. за це їм треба дякувати. недолік грошей, щоб сформувати більшу команду і делегувати частину роботи на інши і є головною проблемою фестивалю.

давайте окреслимо найважливіше. почнемо з конкурсу… він цікавий і різнобарвний, як національний так і міжнародний. а те, що головні нагороди нас конкурсу забрала наталія ільчук із фільмом «сьома зміна» було неочікуваним рішенням журі. якщо коротко, ці нагороди ідуть як і конкретно за цю роботу, «сьому зміну» — сильну як феміністичне, так і просто людяне висловлювання, але вбачається, що нагорода дещо повинна підкреслити фігуру ільчук в сучасному українському кінематографі. вона виграла минулорічну молодість із картиною «анкета» (вважаю, що один з найважливіших українських коротких метрів останніх років). на молодості також була «сьома зміна», але залишилась менш помітною ніж «анкета», це теж вплинуло на рішення журі на мою думку. але загалом наталія ільчук повинна займати більше місце в дискурсі сучасного українського кінематографа. вона заслуговує як на великі ретроспективи так і на фінансування більших проектів, якщо в неї є такі задуми (гадаю, що є). скоріше за все це компромісне рішення. але я думаю, воно не може затьмарити інші фільми нас конкурсу: «там де закінчується росія» олексія радинського (переможець та головний фільм останнього кісфф), «синумеру» — цікава експериментальна робота митців анни та максима зацарінних, «під знаком якоря» тараса співака (переможець цьогорічного докудейз в національному короткометражному конкурсі) отримав спеціальні відзнаки на 4:3. ну і звісно, новий фільм мого любого друга геника заяця «sony dcr-trv265e digital8», який на жаль не отримав нагород, але він знаходиться в одній ваговій категорії з вищезгаданими картинами. Резюмуючи, конкурс був достойним. Але ж не єдиним конкурсом, бо як всім відомо, конкурс частіше за все це не про найякісніше кіно, а про дещо інше.
Я поважаю кінофестивалі за ретроспективи. особливо в україні, де культура ретроспективного кінотеатрального прокату тільки зароджується. одна з головних причин чому я поїхав на 4:3, а якби я не був частиною командою, то це була б головна причина — ретроспектива келлі райхарт. келлі райхарт — американська незалежна режисерка. і це знову ж таки окрема тема для розмови, але келі не просто визначна авторка американського інді, вона режисерка першого ешелону світового кінематографу, одним словом — генійка. вона ікона, але в тільки в фестивально-синефільських колах.
у саши гойсана пішов рік, щоб зробити «американську мрію» — ретроспективу келі рейхарт. це перший офіційний показ келі в україні, чотири фільма, які розірвали серця всім глядачам на 4:3. ця програма — маркер серйозного кінофестивалю. і могла б стати головною складовою медійного розголосу.
а також ретроспективний показ йонаса мекаса, без якого неможливо уявити експериментальне кіно та нью-йоркський кіно-авангард, власне тому йому і дали титул «хрещеного батька». на 4:3 була змога подивитись чи передивитись один з найважливіших картин мекаса «спогади про подорож до литви» в дуже крутому мистецькому просторі асортиментна кімната (одна з локацій фестивалю).
також ретроспектива українського авангарду кінця 1920-х. колаборація з довженко-центром ніби не є чимсь унікальним, але насправді таких показів не так і багато, особливо за межами києва. до того ж це вдумлива програма, яку доповнив паблік-ток з альоною пензій, головною кінознавицею довженко-центру, яка власне і представляла фільми.
закінчує цей довгий список ретроспектив незвична і цікава програма — ретроспектива франківського відеоарту. описати показ доволі важко. було яскраво, драйвово та моментами смішно. це той самий локал, щось унікальне за чим треба їхати у франківськ.
давайте підбивати підсумки. програма, не побоюсь цього слова, ідеальна. якісь більш індустрійні події будуть, коли індустрія поїде на фестиваль. вкрай потрібно, щоб приїзжало більше людей з інших міст україни і та з інших країн, а для цього потрібен розголос, а щоб він стався потрібна серйозна пресслужба кінофестивалю, ну а далі ви розумієте… але на цій едиції було чотири артист-токів та два паблік-токів, які виглядали абсолютно органічними в рамках фестивалю, деякі з них були навіть дуже змістовні.

фестивальний двіж звісно був, у франківську хороший двіж, а якщо буде більше людей то буде більший двіж) історія 4:3 полягає в колосальній любові до кіно, любові до рідного міста, але також історія про те, як неймовірно важко знайти якусь допомогу та порозуміння з архаїчними українськими інституціями та бізнесом.
історія успіху, а далі буде. приїжджайте у франківськ.

Чекали, чекали і нарешті оголошуємо повну програму цьогорічного Київського тижня критики!

Ознайомитись з нею можна на сайті кінофестивалю. Сьогодні розповідаємо детальніше про Міжнародну програму цього року.

Мюзикл від Жака Одіяра, фільми з Венеційського та Каннського кінофестивалів — програма складатиметься з 4 фільмів:

▪️Кримінальний мюзикл «Емілія Перес» — фільм, героїня якого у виконанні акторки та співачки Селени Гомес стала окрасою офіційного постера 8-го Київського тижня критики. Це мюзикл про голову наркокартелю, який прагне вийти з кримінального бізнесу та стати жінкою. Дистрибʼютор в Україні – Arthouse Traffic.

▪️Драма «Бруталіст» — призер Венеційського кінофестивалю від режисера Брейді Корбета («Дитинства лідера», «Вокс Люкс»). Дистрибʼютор в Україні – B&H Film Distibution.

▪️Історична драма «Жнива» — картина грецької режисерки Атени Рахель Цанґарі, екранізація номінованого на Букерівську премію роману Джима Крейса. Вперше фільм був представлений на Венеційському міжнародному кінофестивалі.

▪️Драмеді «Сестра-Опівніч» із Каннського «Двотижневика режисерів» від режисера Карана Кандгарі.

Медіапартнери Міжнародної програми: kinowar.com, Moviegram, Mind.ua

Київський тиждень критики відбудеться з 17 до 23 жовтня 2024 року у кінотеатрі «Жовтень»

Абонементи та квитки — тут.

ходив на ранковий показ «емілії перес». один з головних фільмів останніх канн доїхав до нас і став фільмом-відкриття восьмого тижня критики. про новий фільм жака одіара можна думати і особисто в мене він залишив хороший післясмак. цікаво, бо вже є діаметрально різні враження про фільм. картина являє собою як деконструйовану мильну оперу так і кримінальний мюзикл про очільника месиканського наркокартелю, який все життя відчував себе жінкою, він просить адвокатку допомогти йому організувати трансгендерний перехід. низькі оцінки фільму загалом зумовлені звинуваченням у трансфобії. мені ж вбачається, що до цього фільму треба ставитись трохи простіше. бо це не фільм про проблему трансгендерності, і тут може захотітись поставити одіара до стінки за таку плоску і бездумну гру з цією темою. особисто я після попереднього фільму одіара «париж, 13-й округ» взагалі залишив хоч якісь очікування від його сучасної творчості, бо в ній нема сучасних сенсів. жак одіар — старий дід, тому фільм про 30-и річних парижан та їх проблеми був жахливо крінжовим. а в «емілії перес» трансгендерний перехід для одіара це не більше ніж сюжетний троп, який робить фільм ближчим до «без обличчя» джона ву, аніж до інших фільмів каннського кінофестивалю. але одіар гарний стиліст, тому за формою має сучасний фільм. драйвовий мюзикл і ще одна історія про барона наркокортелю та його родину, яка буде розплачуватись за гріхи патріарха, бо його одного не вистачить навіть якщо стане жінкою і відкриє благодійну організацію. це гарно зконструйована казка від діда, який пам’ятає як робити постмодерне кримінальне кіно, але аж ніяк не серйозні драми на тему трансгендерності.

Оголошені лауреати сьомої Національної премії кінокритиків «Кіноколо» 🧡

Традиційно переможців оголосили на церемонії нагородження у день відкриття фестивалю «Київський тиждень критики».

Список лауреатів Національної премії кінокритиків «Кіноколо»:

🏆 Найкращий повнометражний ігровий фільм
• «Сірі бджоли», режисер Дмитро Мойсеєв, продюсерка Іванна Дядюра.

🏆 Найкраща режисура
• Дмитро Мойсеєв («Сірі бджоли»).

🏆 Найкраща акторка
• Олена Узлюк («Уроки толерантності»).

🏆 Найкращий актор
• Віктор Жданов («Сірі бджоли»).

🏆 Найкращий сценарій фільму
• Алла Тютюнник, Роман Бондарчук, Дарʼя Аверченко («Редакція»).

🏆 Відкриття року
• «Фрагменти льоду», режисерка Марія Стоянова.

🏆 Найкращий повнометражний документальний фільм
• «Фрагменти льоду», режисерка Марія Стоянова, продюсери Аліна Горлова, Максим Наконечний.

🏆 Найкращий короткометражний документальний фільм
• «Там, де закінчується Росія», режисер Олексій Радинський, продюсерка Люба Кнорозок.

🏆 Найкращий короткометражний ігровий фільм
• «Додаткові сцени», режисери Роман Хімей, Ярема Малащук, продюсер Віктор Шевченко.

🏆 Найкращий анімаційний фільм
• «Я померла в Ірпені», режисерка Анастасія Фалілеєва, продюсери Анастасія Фалілеєва, Мартін Вандас, Юрай Красногорськи.

🏆 За досягнення
• Ольга Бірзул, книга «Твоя книга про кіно».

Перед врученням нагород організатори Премії вшанували кінематографістів, які загинули у війні проти росії.

🧡 Вже втретє Церемонія нагородження пройшла в етері телеканалу «Суспільне Культура».

Організатори Національної премії кінокритиків «Кіноколо»: Спілка кінокритиків України, Асоціація «Сприяння розвитку кінематографа в Україні — дивись українське!» та кінокомпанія «Артхаус Трафік».