Бути "сильною" я навчилась ще будучи шкєтом. Через не можу, Через не хочу, Через ще трішки, оце от все. Прориватися з кожного нового дна на поверхню. Тримати емоції на ланцюзі у підвалі. Вирізати криві посмішки на масках.

Я нічого не просила, я не давала собі волі просто постраждати навіть якщо біль роздирав до кісток.

До недавна

В цьому році щось пішло по-іншому. Я стала іншою. Коли біля мого дому влучив іскандер, я зробила дещо out of character

Я попросила про допомогу

Мені було так лячно це робити, тільки б ви знали. Мені було страшно просити , бо ж в людей грошей нема, зборів і так купа. Я крінжувала з рілсу і "сумної музики з тіктоку" на фоні вбитих сусідів. Мені здавалося що я настільки асоціалізувалась від людей, що ніхто і не зверне увагу.

І наскільки ж бляха я помилялась...

Чи здивую я вас, якщо скажу, що ніколи не отримувала стільки підтримки?
Десятки повідомлень, сотні репостів, донатів від 1 гривні до декількох тисяч. І просто Ней-мо-вір-на кількість безумовної любові

Я думала що останок року проведу в новій депресивній спіралі. Але ви стали причиною, чому я досі не забула що таке щира посмішка.

Я не знаю як віддячити кожному. Вас було так багато, що я просто не перелічу всі імена. Мої найближчі сонечка, і абсолютні незнайомці, люди яких бачила всього раз, знайомі з минулих епізодів життя. Ви дали мені дещо значно більше, ніж просто донат. Ви зашили нову рану на серці та дали ромашковий чай.

Просто дякую. Від душі

І наостанок

Я б дуже хотіла, щоб моя мама відчула те саме тепло. Цей збір був цілющим для мене в багатьох сенсах цього слова. Але. Поки я отримувала сотні слів підтримки, моя мама всього цього не бачила. Вона як завжди взяла на себе роль сильної.

Вона ніколи не скаже, але я знаю що їй болить.

Тому, якщо ви хочете поділитися ще частинкою теплоти і любові, за бажанням можете написати щось для неї. Анонімно чи ні, з вказанням міста чи без, довго чи коротко — це не важливо.

Я передам кожен коментар їй разом з коштами зі збору

Цілую, Лєра❤️