ПРАВИЙ СЕКТОР

11 жовтня 1887 народився Мирослав Січинський, який на знак помсти за кривди місцевої адміністрації, заподіяні українцям, та фальсифікації виборів до парламенту застрелив у Львові галицького намісника Анджея Потоцького...

У неділю, 12 квітня 1908 року,
цісарський намісник Галичини 46-
річний граф Анджей Потоцький
приймав прохачів у будинку
намісництва на Гетьманських
валах у Львові. Близько першої
дня до його кабінету зайшов
студент права Мирослав
Січинський, 20 років. Розгорнув
папери і дістав револьвер. — "Се
за наші кривди, за вибори, за
смерть Каганця!" — вигукнув.
Пролунали чотири постріли.
Потоцький упав. Перша куля
потрапила в ліве вухо й зачепила
мозок. Наступні пробили чоло,
палець лівої руки і ліве плече. До
кабінету вбіг секретар. Почалася
паніка. Січинський поклав
револьвер на підлогу. Вийшов до
передпокою і сів. За пів години
прийшов поліцейський комісар,
українець Бігун. Січинський пішов
до нього із зізнанням. Бігун
замовив фіакр, аби відвезти його
до поліції.

Мирослав Січинський народився
в селі Чернихівці неподалік
Збаража (нині Тернопільщина) в
родині священника. Після
навчання у Коломийській і
Перемишльській гімназіях вступив
на правничий факультет
Віденського університету. Згодом
продовжує навчання у
Львівському університеті. 1907
року він був серед майже сотні
студентів-українців, які захопили
університетський будинок.
Вимагали, щоб посвяту студентів
здійснювали не тільки польською,
а й українською. У вікні вивісили
синьо-жовтий прапор.
Заколотників арештували. Але ті
пригрозили голодуванням, і за
чотири дні їх відпустили.

Того ж року відбувалися вибори
до Віденського парламенту. У селі
Горуцьк Дрогобицького повіту
було вбито п’ятьох селян-українців, які протестували проти
масових фальсифікацій на
користь поляків. У лютому
наступного року знову
фальсифікації — тепер на
виборах до Галицького
крайового сейму. У селі
Коропець на очах матері й
сестри, офіцери багнетами
закололи кандидата до сейму
селянина 27-річного Марка
Каганця.

Більшу частину населення
Галичини становили українці.
Проте влада у провінції була
зосереджена переважно в руках
поляків. Галицьке намісництво
1903 року очолив граф Анджей
Потоцький. Казали, що він
почувається у краї, як король.

Січинський агітує по селах не
голосувати на виборах за поляків.
Доходить висновку, що
легальною боротьбою перемоги
домогтися годі, й наважується на
вбивство Потоцького. Пістолет
придбав у крамниці. Вербної
неділі пішов до будинку
намісництва — теперішньої
будівлі Львівської
облдержадміністрації. Записався
на аудієнцію, аби подати
”просьбу про місце”. Чекав у
черзі. Нарешті секретар покликав
його. Січинський увійшов до
кабінету. Потоцький сидів за
робочим столом.
— "Коли б забачив людину симпатичного обличчя, таке собі батьківське лице, то ще могло б бути інакше", — згадував потім.
— "Він глипнув — обличчя зле, червоне. Тип польського шляхтича, міцно збудований і самовпевнений".

У дорозі поліцейські намовляли
Січинського удати
неврівноваженого. Мовляв, так
вдасться уникнути смертної кари.
Той лишень відмахувався. О
четвертій дня над будинками
магістрату й намісництва підняли
чорні стяги. Біля пам’ятника
Адамові Міцкевичу зібралася
велика демонстрація польського
населення Львова. Після виступів
натовп узявся бити шибки в
українських установах і
помешканнях. Погроми тривали
кілька днів. Розмовляти
українською на вулицях було
небезпечно.

Перший суд над Січинським
розпочався 30 червня. До числа
присяжних увійшло 12 поляків.
Увечері того ж дня вони
одноголосно засудили вбивцю до
смертної кари через повішення.
Згодом вирок було скасовано:
засудженого мали оглянути
психіатри. Лікарі відзначили
”високий інтелект
обвинуваченого, його доброту,
лагідність і глибоке відчування
людської недолі та кривди, його
гармонію і лад в думках і
вчинках”. 15 квітня 1909 року
відбувся другий суд. Присяжні
знову вимагали повішення. Ще за
три місяці цісарським наказом
цей вирок було замінено на 20
років ув’язнення.

В українських селах Галичини
найпоширенішим іменем для
новонароджених стало
Мирослав, а улюбленою
приказкою: ”Наш Січинський най
жиє, а Потоцький най гниє”.

www.group-telegram.com/id/pravijofficial.com/3921

1.7K viewsOct 11 at 08:26

11 жовтня 1887 народився Мирослав Січинський, який на знак помсти за кривди місцевої адміністрації, заподіяні українцям, та фальсифікації виборів до парламенту застрелив у Львові галицького намісника Анджея Потоцького...

У неділю, 12 квітня 1908 року,
цісарський намісник Галичини 46-
річний граф Анджей Потоцький
приймав прохачів у будинку
намісництва на Гетьманських
валах у Львові. Близько першої
дня до його кабінету зайшов
студент права Мирослав
Січинський, 20 років. Розгорнув
папери і дістав револьвер. — "Се
за наші кривди, за вибори, за
смерть Каганця!" — вигукнув.
Пролунали чотири постріли.
Потоцький упав. Перша куля
потрапила в ліве вухо й зачепила
мозок. Наступні пробили чоло,
палець лівої руки і ліве плече. До
кабінету вбіг секретар. Почалася
паніка. Січинський поклав
револьвер на підлогу. Вийшов до
передпокою і сів. За пів години
прийшов поліцейський комісар,
українець Бігун. Січинський пішов
до нього із зізнанням. Бігун
замовив фіакр, аби відвезти його
до поліції.

Мирослав Січинський народився
в селі Чернихівці неподалік
Збаража (нині Тернопільщина) в
родині священника. Після
навчання у Коломийській і
Перемишльській гімназіях вступив
на правничий факультет
Віденського університету. Згодом
продовжує навчання у
Львівському університеті. 1907
року він був серед майже сотні
студентів-українців, які захопили
університетський будинок.
Вимагали, щоб посвяту студентів
здійснювали не тільки польською,
а й українською. У вікні вивісили
синьо-жовтий прапор.
Заколотників арештували. Але ті
пригрозили голодуванням, і за
чотири дні їх відпустили.

Того ж року відбувалися вибори
до Віденського парламенту. У селі
Горуцьк Дрогобицького повіту
було вбито п’ятьох селян-українців, які протестували проти
масових фальсифікацій на
користь поляків. У лютому
наступного року знову
фальсифікації — тепер на
виборах до Галицького
крайового сейму. У селі
Коропець на очах матері й
сестри, офіцери багнетами
закололи кандидата до сейму
селянина 27-річного Марка
Каганця.

Більшу частину населення
Галичини становили українці.
Проте влада у провінції була
зосереджена переважно в руках
поляків. Галицьке намісництво
1903 року очолив граф Анджей
Потоцький. Казали, що він
почувається у краї, як король.

Січинський агітує по селах не
голосувати на виборах за поляків.
Доходить висновку, що
легальною боротьбою перемоги
домогтися годі, й наважується на
вбивство Потоцького. Пістолет
придбав у крамниці. Вербної
неділі пішов до будинку
намісництва — теперішньої
будівлі Львівської
облдержадміністрації. Записався
на аудієнцію, аби подати
”просьбу про місце”. Чекав у
черзі. Нарешті секретар покликав
його. Січинський увійшов до
кабінету. Потоцький сидів за
робочим столом.
— "Коли б забачив людину симпатичного обличчя, таке собі батьківське лице, то ще могло б бути інакше", — згадував потім.
— "Він глипнув — обличчя зле, червоне. Тип польського шляхтича, міцно збудований і самовпевнений".

У дорозі поліцейські намовляли
Січинського удати
неврівноваженого. Мовляв, так
вдасться уникнути смертної кари.
Той лишень відмахувався. О
четвертій дня над будинками
магістрату й намісництва підняли
чорні стяги. Біля пам’ятника
Адамові Міцкевичу зібралася
велика демонстрація польського
населення Львова. Після виступів
натовп узявся бити шибки в
українських установах і
помешканнях. Погроми тривали
кілька днів. Розмовляти
українською на вулицях було
небезпечно.

Перший суд над Січинським
розпочався 30 червня. До числа
присяжних увійшло 12 поляків.
Увечері того ж дня вони
одноголосно засудили вбивцю до
смертної кари через повішення.
Згодом вирок було скасовано:
засудженого мали оглянути
психіатри. Лікарі відзначили
”високий інтелект
обвинуваченого, його доброту,
лагідність і глибоке відчування
людської недолі та кривди, його
гармонію і лад в думках і
вчинках”. 15 квітня 1909 року
відбувся другий суд. Присяжні
знову вимагали повішення. Ще за
три місяці цісарським наказом
цей вирок було замінено на 20
років ув’язнення.

В українських селах Галичини
найпоширенішим іменем для
новонароджених стало
Мирослав, а улюбленою
приказкою: ”Наш Січинський най
жиє, а Потоцький най гниє”.

BY ПРАВИЙ СЕКТОР