group-telegram.com/s_hordiienko/1887
Last Update:
Три роки тому я втік зі свого університету і застрибнув у найперший потяг у Київ.
За вікном в Житомирській області я бачив розриви від ракет. Моя єдина думка була — всі і так помруть, але Господи, дай мені можливість померти зі зброєю в руках.
Отримати АК-74 та 4 магазини було найвищим щастям. Заслухати бойову задачу — медом на серце.
Це зараз все сприймається інакше, і можна сказати, наскільки наївними та безпорадними ми тоді були.
Але ми думали що настане апокаліпсис, а апокаліпсис треба проживати легко, задорно, із задоволенням.
Коли ти приймаєш свою смерть як необхідну частину поточної епохи, всі звиклі почуття набувають інших характеристик.
Це не просте «підсилення» на контрасті, це щось інше за наповненням. Звичні запахи, звуки, смак — тепер сприймаються інакше, захід сонця, на який ти ніколи раніше не звертав увагу — тепер сприймається інакше.
Тепло коханої жінки тепер відчувається інакше — пальці відчувають зміну.
Ми виділимо окремий шмат життя для того, щоби дослідити цей неймовірний історичний феномен. Але для тих, хто це відчув — вітаю, ви відчуваєте те, що відчувають меншість, навіть в тих самих умовах і тому самому часі. І особливо — в усьому світі.
BY ☨ ГОРДІЄНКО ☨

Share with your friend now:
group-telegram.com/s_hordiienko/1887