24 липня 1485 року мешканці французького меца вже о четвертій ранку почали займати місця в очікуванні щорічної вуличної драми: того року це була триденна вистава про святу варвару. міські хроніки не кажуть, що саме спонукало глядачів прийти ще вдосвіта — може, минулого року постановка виявилася дуже хорошою, то тепер вони чекали щонайменше не гіршої; може, ними рухала абстрактна любов до театру; а може, вони спеціально прийшли подивитися на виконавця головної ролі — цирульничого підмайстра на ім’я ліонард.

хай там що рухало глядачами, ліонард не підвів. як каже хроніка, «він зіграв роль так добре й так гідно, що довів до сліз шість тисяч осіб. адже він був вродливим юнаком, і його постава, рухи й жести були такі вишукані, що втішили кожного, і неможливо було впоратися краще». (у святої варвари було ще ціле коло придворних дам, яких теж грали хлопці. один із них, філіп де віньєль, лишив нам опис усього дійства; він особливо пишався тим, що його потім плутали із ліонардом — аж сімнадцять разів).

що ж показували? звісно, мучеництва. вистава тривала три дні, і можна припустити, що кульмінацією став якраз третій — коли язичники остаточно розуміють, що варвару не вдасться вмовити, спокусити чи залякати, а тому віддають її на тортури. і драма була ні разу не така стримана, як мініатюра з французького рукопису 1500-х, котрою проілюстрований цей допис. святу (себто ліонарда) прив’язували до стовпа, били, палили, відрізали їй груди, запихали в бочку з цвяхами, а потім за волосся тягли на страту. не дивно, що публіка за неї (нього) переймалася.

аж так переймалася, що після вистави ліонард отримав дві цікаві пропозиції. по-перше, заможна вдова викликалася «плекати й ростити його», як рідного сина. по-друге, місцевий священник вирішив, що такого хлопця просто необхідно послати на навчання задля блага люду й церкви. невідомо, чи сам ліонард мав право голосу в цьому протистоянні; хроніка каже тільки, що священник наказав його до себе привести, а потім був рік навчання в самому меці, університетські студії в парижі, свячення й серйозне доросле життя. удова ж залишилася ні з чим.

щоправда, перш ніж вирушити до парижа, ліонард устиг іще раз побути мученицею: наступного року ставили страсті святої катерини і знов покликали його виконувати головну роль. але чи то катеринині тортури були не такі видовищні, чи то містяни розлюбили театр, чи то в юнака почалося ламання голосу й пробивання бороди — успіх постановки був далеко не такий цілковитий, як у 1485-му. ну й не страшно, все одно ліонард невдовзі поїхав учитися, то цілком міг собі дозволити зганьбитися наостанок. (і тільки філіп де віньєль залишив захоплені спогади також про цю другу виставу).

#міськебуття

котик із граціанових «декретів», переписаних у 1350-х роках, прокинувся, вмився, вбрав гарне сомбреро, а потім зрозумів, що надворі понеділок. життя його до такого не готувало.

#котики #повнабентега

персонажі з «книги про властивості речей» бартоломея англійця прийшли на показ авангардної повнометражки про землю й потихеньку усвідомлюють, що в цьому кінотеатрі сильно бракує крісел. до можливості зручно дивитися кіно вдома залишається ще з пів тисячоліття.

утім, зі зручністю з'являється нова проблема — вибору.

якщо у вас регулярно виникає питання, що б його подивитися, є сенс підписатися на @MovieDigest — канал про фільми від людей, які люблять кіно і цінують кіно.

із хорошого там є система тегів за жанрами, короткі описи-відгуки (з яких зрозуміло, що автори текстів дивилися те, про що пишуть, і хочуть поділитися втіхою від перегляду) і періодичні, іноді аж ностальгійні дописи з окремими кіносценами чи добірками фотографій.

із дуже хорошого — розмаїття: на @MovieDigest пишуть не тільки про свіже кіно й не тільки про американське. популярні фільми в дописах, звісно, з'являються, але це така популярність із зірочкою — зараз, наприклад, тло каналу присвячене «красі по-американськи», яку вже й до класики можна зарахувати.

одне слово, підписуйтеся на @MovieDigest, там добре.

#іншілюди

радісний ангел привів святого павла до пекла і з гордістю показує, як там усе облаштовано.

мініатюра з англійського рукопису 1300-х років.

#пащапекельна

біс із ангелом чекають результатів зважування душ, за яке саме взявся барвистокрилий михаїл на вівтарній панелі роботи хуана де ла абадії старшого (десь із 1480-х років).

#всітамбудемо #требабільшезолота

бачите єдинорога? а він є.

розділ французького бестіарію з хііі століття, який розпочинається цією мініатюрою, зветься «de monocero», а сцена зображає класичне полювання на єдинорога, у якому беруть участь мисливці й прекрасна діва в ролі приманки. але, здається, художник замріявся й замість єдинорога намалював котика, то комусь довелося екстрено виправляти ситуацію: якщо придивитеся, то над переніссям у котика помітите напівпрозорий зеленавий ріг.

а може, тоді у франції єдинороги саме так і виглядали.

#бестіарії

учора в нас був котик, який прикидався єдинорогом, а нині — зайчики, які прикидаються котиками в надії випросити смачненького в банкірів із маргінесу часослова з xv століття. ану ж перепаде?

#зайчики

у рукописі xv століття щось натхненно горить. *замріяно* може, який нафтопереробний завод.

#майжемертвілюди

у вчорашньому опитуванні багато хто проголосував за останній пункт — про щось добре для розмаїття. то, по-перше, ловіть лисика. а по-друге, я якраз дочитала до чогось доброго й чарівного, то чом би не поділитися.

behold: благословіння для редисочок із вроцлавського рукопису 1499 року (утім, я певна, що воно чудово пасуватиме будь-якій городині).

боже, який чудесно сотворив усе з нічого, який наказав землі вродити різне насіння й наповнив його цілющими силами, благослови й освяти цю редиску, щоб вона була корисна душі й тілові.
звільняю тебе від зла, сотворена редиско, в ім'я отця, і сина, і святого духа, щоб у тобі не було лихого, і щоб звідусіль, де ти будеш посіяна, був прогнаний кожен злий дух.

(благословіння цитує керолайн вокер байнам, «christian materialities», 2015, сторінки 147–148. раптом вам треба буде десь використати).

#вечірнінотатки