якщо ви бачите в середньовічному рукописі трьох чоловіків, які сплять в одному ліжку голі, зате в коронах, а над ними — янгола із серйозним виразом обличчя, то це історія не про розпусту, а про царів (вони ж волхви), які повертаються додому з візиту в новонародженого ісусика й отримують божественне попередження не заходити до ірода й нічого більше йому не розказувати, бо вже й так достатньо наговорили.
(і в трьох царів сьогодні свято, а їх ніхто не привітав 😔).
мініатюра з псалтиря королеви марії, створеного в 1310-х роках (bl royal ms 2 b.vii, f. 131v).
#новозавітне #голілюди #соннілюди
(і в трьох царів сьогодні свято, а їх ніхто не привітав 😔).
мініатюра з псалтиря королеви марії, створеного в 1310-х роках (bl royal ms 2 b.vii, f. 131v).
#новозавітне #голілюди #соннілюди
змій із бестіарію хіі століття помітив, що ви дивитеся, як він порпається хвостом у вусі, то тепер усім своїм виразом писка показує, що йому байдужа суспільна думка (і поради отоларингологів).
#бестіарії
#бестіарії
сьогодні #вечірнінотатки — знову з києво-печерського патерика. у слові восьмому, тобто житії святого теодосія, яке записав нестор, ми дізнаємося насамперед про те, що теодосія в дитинстві страшенно била мати. але, по-перше, це й так був божий план, по-друге, сам теодосій з цього приводу тішився, бо то ж покута, а по-третє, мати його всілякими чеснотами славилась і лупила сина суто тому, що любила його дуже, то, може, не так воно й страшно 🙄.
цитати:
• тринадцятилітній теодосій ходить працювати в поле із селянами: «мати ж його утримувала від такої роботи й забороняла йому так чинити, благаючи вбратись в одяг чистий і йти гратися з однолітками. [...] та він не слухав її, тож вона не раз, вельми лютуючи, гнівалась на нього й била його — була-бо тілом міцна й дужа»;
• трошки старший теодосій вирішує втекти у прощу, але не в той бік, який запланував для нього бог: «довго вона гналась, перш ніж наздогнала його, і з люті й гніву великого схопила його за волосся, й повалила на землю, й почала топтати ногами. [...] і так вона гнівом сповнилася, що вдома била його аж до знемоги» (а потім на два дні замкнула в кімнаті без їжі, але зрештою змилувалася й випустила надвір — тільки в кайданах на ногах, щоб він ніде не втікав);
• згодом теодосій вирішує умертвляти себе, носячи на поясі ланцюг, який ранить його до крові: «вона, пильно дивлячись на нього, побачила на сорочці кров і зрозуміла, що то кров від ран, натертих залізом. і, розгнівавшись і розлютившись, розірвала на ньому сорочку і, б'ючи, зірвала ланцюг із тіла його».
зрештою теодосій іде до києва, як бог для нього й запланував, і там йому вдається сховатися, а коли мати його таки знаходить — домовитися з нею без побоїв. але воістину, #тяжкобутисвятим.
цитати:
• тринадцятилітній теодосій ходить працювати в поле із селянами: «мати ж його утримувала від такої роботи й забороняла йому так чинити, благаючи вбратись в одяг чистий і йти гратися з однолітками. [...] та він не слухав її, тож вона не раз, вельми лютуючи, гнівалась на нього й била його — була-бо тілом міцна й дужа»;
• трошки старший теодосій вирішує втекти у прощу, але не в той бік, який запланував для нього бог: «довго вона гналась, перш ніж наздогнала його, і з люті й гніву великого схопила його за волосся, й повалила на землю, й почала топтати ногами. [...] і так вона гнівом сповнилася, що вдома била його аж до знемоги» (а потім на два дні замкнула в кімнаті без їжі, але зрештою змилувалася й випустила надвір — тільки в кайданах на ногах, щоб він ніде не втікав);
• згодом теодосій вирішує умертвляти себе, носячи на поясі ланцюг, який ранить його до крові: «вона, пильно дивлячись на нього, побачила на сорочці кров і зрозуміла, що то кров від ран, натертих залізом. і, розгнівавшись і розлютившись, розірвала на ньому сорочку і, б'ючи, зірвала ланцюг із тіла його».
зрештою теодосій іде до києва, як бог для нього й запланував, і там йому вдається сховатися, а коли мати його таки знаходить — домовитися з нею без побоїв. але воістину, #тяжкобутисвятим.
сивіли прийшли в книгарню, роздивляються новинки, зітхають про ціни (хоча кому, як не їм, знати, що книжки — це дорого; спитайте бодай луція тарквінія, як йому вдалося поторгуватися).
мініатюра з рукопису xv століття.
#куточокбібліофіла
мініатюра з рукопису xv століття.
#куточокбібліофіла
(майбутня) божа мама і її свята родичка єлизавета обіймаються за німби в рукописі хіі століття.
#новозавітне
#новозавітне
жив собі якось лицар (у більшості версій цього чуда — цілком собі умовний анонімний лицар, але ми називатимемо його волтером, бо саме таке ім’я він носить у збірці чудес, виданій 1906 року), який дуже шанував божу маму й повсякчас до неї молився. якось, прямуючи зі своїми колегами-лицарями на турнір, волтер проїздив повз присвячене їй абатство й почув, як там служать месу; а що саме була субота, тобто марійний день, то він вирішив залишитися на службу. колеги просили його не відволікатися від планів, але лицар зліз із коня й пішов у храм; вони почекали трохи, але зрештою махнули рукою і поїхали змагатися, бо всі тут дорослі самостійні люди й можуть самі вирішувати, що їм важливіше.
а от волтер пішов до церкви й молився до божої мами так натхненно, що зовсім забув про плин часу. коли зброєносець спробував витягти його з храму, щоб, може, встигнути бодай на завершення турніру, бо ж не з’явитися там зовсім було б ударом по воїнській честі, лицар відповів, що лишиться до кінця меси, а там уже як бог дасть. вийшло так, що саме цього разу бог дав дуже довгу месу, яка тривала аж до вечора. тож коли волтер зі зброєносцем нарешті сіли на коней, щоб їхати на турнір, то побачили, що всі вже звідти повертаються.
та замість того, щоб кепкувати з колеги, який пропустив нагоду на людей подивитися і себе показати, лицарі стали вітати волтера з перемогою, вклонятися йому покірно і навперебій розповідати, як їх вразили його лицарські таланти — мовляв, пане, ти аж сяяв, коли нас перемагав, ми ще ніколи не бачили такої вправності, ніхто не міг тебе торкнути, хоч як старався, і жодному не вдалося уникнути твого списа. волтер спочатку трохи здивувався і спробував пояснити, що його не було на турнірі, але лицарі так палко запевняли, що був і в процесі бою прославляв бога оцим самим голосом, який вони зараз чують, що він зрештою зрозумів: це божа мама замінила його на змаганнях, щоб йому не довелося ні відволікатися від молитви, ні втрачати честі в очах колег.
божа мама загалом відома своїми перевтіленнями; я колись переповідала, наприклад, чудо, у якому марія роками підміняла в монастирі черницю, що пішла в загул. але в усіх чудесах вона перетворюється на жінку — і тільки в цьому на чоловіка. а в марійних кантиках альфонса х кастильського є ще радикальніша версія чуда (кантика 63): там божа мама їде не просто лицарем на турнір, а цілковито собі воїном на поле бою, щоб під час облоги міста сан-естебан-де-гормас допомогти кастильському графові гарсії білорукому відбитися від нападу маврів. як і в стандартній версії чуда, поки божа мама б’ється, лицар молиться у храмі, а потім, вийшовши, чує від графа про свої подвиги: «якби не ти, клянуся богові, мене і моє військо б дощенту розбили, але ти вбив стільки маврів короля альманзора, що він здався».
одне слово, святі жінки — і навіть головна пресвята жінка — теж уміють послуговуватися зброєю.
лицар на ілюстрації з укладеного в xv століттігербарію гербовника так задрапований, що там під латами цілком може й божа мама виявитися. серйозно, ніколи не знаєш.
#чудотворення
а от волтер пішов до церкви й молився до божої мами так натхненно, що зовсім забув про плин часу. коли зброєносець спробував витягти його з храму, щоб, може, встигнути бодай на завершення турніру, бо ж не з’явитися там зовсім було б ударом по воїнській честі, лицар відповів, що лишиться до кінця меси, а там уже як бог дасть. вийшло так, що саме цього разу бог дав дуже довгу месу, яка тривала аж до вечора. тож коли волтер зі зброєносцем нарешті сіли на коней, щоб їхати на турнір, то побачили, що всі вже звідти повертаються.
та замість того, щоб кепкувати з колеги, який пропустив нагоду на людей подивитися і себе показати, лицарі стали вітати волтера з перемогою, вклонятися йому покірно і навперебій розповідати, як їх вразили його лицарські таланти — мовляв, пане, ти аж сяяв, коли нас перемагав, ми ще ніколи не бачили такої вправності, ніхто не міг тебе торкнути, хоч як старався, і жодному не вдалося уникнути твого списа. волтер спочатку трохи здивувався і спробував пояснити, що його не було на турнірі, але лицарі так палко запевняли, що був і в процесі бою прославляв бога оцим самим голосом, який вони зараз чують, що він зрештою зрозумів: це божа мама замінила його на змаганнях, щоб йому не довелося ні відволікатися від молитви, ні втрачати честі в очах колег.
божа мама загалом відома своїми перевтіленнями; я колись переповідала, наприклад, чудо, у якому марія роками підміняла в монастирі черницю, що пішла в загул. але в усіх чудесах вона перетворюється на жінку — і тільки в цьому на чоловіка. а в марійних кантиках альфонса х кастильського є ще радикальніша версія чуда (кантика 63): там божа мама їде не просто лицарем на турнір, а цілковито собі воїном на поле бою, щоб під час облоги міста сан-естебан-де-гормас допомогти кастильському графові гарсії білорукому відбитися від нападу маврів. як і в стандартній версії чуда, поки божа мама б’ється, лицар молиться у храмі, а потім, вийшовши, чує від графа про свої подвиги: «якби не ти, клянуся богові, мене і моє військо б дощенту розбили, але ти вбив стільки маврів короля альманзора, що він здався».
одне слово, святі жінки — і навіть головна пресвята жінка — теж уміють послуговуватися зброєю.
лицар на ілюстрації з укладеного в xv столітті
#чудотворення
у когось дискотека, а в когось — умертвіння плоті.
ідеться, звісно, не про вбивання в буквальному сенсі. це така метафора, за якою стоїть, зокрема, теологічний сенс «умирати для гріха, щоб народжуватися для святості» (як на мене, тут має бути саме недоконаний стан — ідеться-бо про процес): ми живемо в цьому світі в тілі й на гріхи здебільшого наражаємося саме через тіло, і якщо загартовувати його всілякими аскетичними практиками, нам буде легше опиратися спокусам.
але то не єдиний сенс аскези. біль і дискомфорт тіла — одна зі справді відчутних речей, які можна пожертвувати богові в цьому світі; як тілесні істоти, ми загалом маємо небагато способів покутувати, не залучаючи тіло безпосередньо. це, до речі, той самий принцип, що стоїть за оргазмічними містичними переживаннями — бо ж уповні відчути насолоду ми так само здатні тільки із залученням тіла, а тіло відповідає на розкіш доторку бога так, як уміє.
і хай яким парадоксальним це здається, коли ми дивимося суто на зовнішні прояви умертвіння, ці практики якраз доволі послідовні для релігії, яка відкидає дуалістичний поділ людини на хорошу душу й погане тіло. ясно, що ставитися до них можна дуже по-різному, але внутрішня логіка тут таки є — середньовічні люди її точно бачили й не мали клопоту з тим, щоби по-всілякому взаємодіяти із сакральним на тілесному рівні.
за нагоду проговорити ці речі дякую манускриптові августинового «граду божого», переписаному близько 1480 року. вважайте це такою передмовою до дивовижних історій із «іконофагів» — дослідження про те, як і чому люди споживали зображення (переважно, звісно, в релігійному контексті).
#голілюди #їхнізвичаї
ідеться, звісно, не про вбивання в буквальному сенсі. це така метафора, за якою стоїть, зокрема, теологічний сенс «умирати для гріха, щоб народжуватися для святості» (як на мене, тут має бути саме недоконаний стан — ідеться-бо про процес): ми живемо в цьому світі в тілі й на гріхи здебільшого наражаємося саме через тіло, і якщо загартовувати його всілякими аскетичними практиками, нам буде легше опиратися спокусам.
але то не єдиний сенс аскези. біль і дискомфорт тіла — одна зі справді відчутних речей, які можна пожертвувати богові в цьому світі; як тілесні істоти, ми загалом маємо небагато способів покутувати, не залучаючи тіло безпосередньо. це, до речі, той самий принцип, що стоїть за оргазмічними містичними переживаннями — бо ж уповні відчути насолоду ми так само здатні тільки із залученням тіла, а тіло відповідає на розкіш доторку бога так, як уміє.
і хай яким парадоксальним це здається, коли ми дивимося суто на зовнішні прояви умертвіння, ці практики якраз доволі послідовні для релігії, яка відкидає дуалістичний поділ людини на хорошу душу й погане тіло. ясно, що ставитися до них можна дуже по-різному, але внутрішня логіка тут таки є — середньовічні люди її точно бачили й не мали клопоту з тим, щоби по-всілякому взаємодіяти із сакральним на тілесному рівні.
за нагоду проговорити ці речі дякую манускриптові августинового «граду божого», переписаному близько 1480 року. вважайте це такою передмовою до дивовижних історій із «іконофагів» — дослідження про те, як і чому люди споживали зображення (переважно, звісно, в релігійному контексті).
#голілюди #їхнізвичаї
хтось намагався скопіювати суворого (і трошки невдоволеного) орла, який символізує євангеліста йоана в рукописі 820-х років, і в нього майже вийшло.
#домальоване
#домальоване
я розумію умовності агіографій і їхнього зосередження на головному герої, але це не заважає мені все-таки тішитися із самовпевненості (чи, навпаки, невпевненості в усіх інших) теодосія в несторовому переказі.
теодосій на смертному одрі збирає довкола себе братів і розказує їм, як жити: «так ви довідаєтесь про заступництво моє перед богом: якщо побачите, що добро в монастирі цьому множиться, — то знайте, що я біля володаря небесного; якщо ж колись побачите убозтво й занепад у монастирі, то знайте, що я далеко від бога й не маю відваги молитися йому».
звісно, у цей момент його «пропасниця била, і в гарячці палав він», то, мабуть, сил на якісь кращі формулювання й не було вже. та на місці братів я все одно трохи засмутилася б із того, що теодосій вважає мій і всіхній вклад (матеріальний і молитовний) у добробут монастиря зникомим.
#вечірнінотатки
теодосій на смертному одрі збирає довкола себе братів і розказує їм, як жити: «так ви довідаєтесь про заступництво моє перед богом: якщо побачите, що добро в монастирі цьому множиться, — то знайте, що я біля володаря небесного; якщо ж колись побачите убозтво й занепад у монастирі, то знайте, що я далеко від бога й не маю відваги молитися йому».
звісно, у цей момент його «пропасниця била, і в гарячці палав він», то, мабуть, сил на якісь кращі формулювання й не було вже. та на місці братів я все одно трохи засмутилася б із того, що теодосій вважає мій і всіхній вклад (матеріальний і молитовний) у добробут монастиря зникомим.
#вечірнінотатки
божа мама годує ісусика, а йосиф (а може, замовник рукопису?) підглядає в часослові з другої половини xiv століття (bl egerton ms 2781, f. 12v).
#гарнеякбожамама
#гарнеякбожамама