..Ватіс впустив ґвинтівку з рук і послизнувся, мало не впавши обличчям у калюжу: упершись в неї долонями. Рідка чорна жижа, припорошена снігом, просочилася крізь пальці з кумедним булькотінням. Десь здалеку загриміли важкі гармати і хтось впав востаннє; він же опустив своє втомлене тіло на край воронки від снаряду: її розмір Джозеф зміг оцінити десь в 2х3 метри, а зріст солдата що лежав в ній — в метр-сімдесят. В нього не вистачало щелепи і кількох літрів крові, що витекли крізь розірване обличчя: вона стекла по його брезентовому плащу в воду, якою була наповнена воронка. Там вона змішалася із брудом, залишками шрапнелі і смердючою смертю. Ватіс насилу зміг стягнути з себе важкі чоботи і відкинути їх у бік, опустивши спітнілі і зіпрілі, за десятки пройдених кілометрів, ноги у червону калюжу. Вона була настільки крижаною що Джозеф мало не закричав: він вчепився в землю руками і підвівся на місці, не випускаючи ніг з води. Той сутінковий трепет, що пробіг його хребтом і розлився твердими м'язами, був найприємнішою річчю за останній рік на північному фронті, але Ватіс і не думав зрадіти чи видихнути, бо за ним слідкували. Уважно, прискіпливо, впалими, білими очима спотвореного лиця. Цей солдат навпроти нього — холодний як сталь артилерії, синій як сапфір корони Ґвітел'йон, він вдивлявся в Джозефа, вдивлявся докірливо і злобно і ніби сміючись. Ватіс нахилився до нього ближче і подивився у відповідь: всередину його зламаної шиї і закинутої голови.
— Чого ти дивишся, а?
Відповіді не було. Труп лишився трупом, а над ним здіймалася і окутувала сама себе молочно-туманна димка.
Чому тут так погано пахне?
*Хтось кип'ятить молоко*
Але ж молоко пахне мамою.
*В нас немає матері.*
*Так, просто хтось його спалив*
— Хочеш мене засудити, так? — Джозеф не спускав очей з трупа, — Хочеш посміятися з мене, га? Скажеш що це я тебе вбив?
Солдат лишався укутаним в забитий брудом плащ, який збуджував до того придушену жагу мародерства. Це була хвороба війни, вона передавалася через бідність, голод, заряджені ґвинтівки, блискучі речі і безкарність, передавалася через замерзлі, втоптані в чорну землю тіла і такі довгі, дрінейські плащі, можливо не надто теплі, але здатні врятувати від сирої негоди. Тіло Джозефа охопив якийсь дивний спазм, разом із нав'язливим мотивом у голові, він казав: "Добий його. Добий його холодом і снігом. Забери цей плащ і покинь його тут, на краю цього світу.".
— Чому ти мовчиш? — У відповідь тиша. — Відповідай!
Ватіс підскочив і схопив труп за комір. Голова відкинулася назад ще більше, але очі лишалися видними для нього. Лишалися відкритими, тьмяними, повними знущання і якоїсь грайливості, що розлютила його, що змусила його кров битися у скронях подібно щуру в мишоловці, який захлинається в передсмертній конвульсії, який відчуває як металевий механізм затискає його органи и чавить їх, перетворюючи на гарячий фарш, який відчайдушно кричить по допомогу, знаючи що ніхто не прийде.
— ВІДПОВІДАЙ, ВИРОДОК! — Джозеф схопив німого дрінейця за щелепу і притиснув до себе, — СКАЖИ ХТО Я! Я ЗРАДНИК!? Я ЗРАДНИК! — Ватіс відпустив голову, відпустив щоб замахнутися і вдарити по ній, — Я ЗРАДИВ ТЕБЕ! — Гарячий, болючий удар, що розходиться рукою — СЕБЕ! — Червоні кістякі пальців палають вогнем, — ЦІ БЛЯДСЬКІ ОСТОВИ І КАЛЮЖІ! — Останні зуби, що стирчали з верхнього ясна, мов скали, вибиваються і падають в мертву пащу, — ВЛАСНУ МАТІР І ДІМ! — Четвертий удар трощить ніс, в бажанні залити все кров'ю, що давно витекла, — СПИНИ РОЗСТРІЛЯНИХ І ТОГО ХЛОПЦЯ НА БАЛКОНІ!
Джозеф востаннє дивиться в очі мерця і відпускає його. Його тіло горить і труситься. Він зігрівся, але не радий цьому. Вітер в цей момент посилюється і з неба падають сірі крихти снігу. Кілька із них влучають у Ватіса: в його око, в його горбатий ніс і на його брудну голову. Він відкриває рот і висуває онімілий язик, в надії спіймати кілька сніжинок на нього, але всі вони промахнулися, проходять повз. Джозеф встромляє мокрі ноги у чоботи, кидає за спину ґвинтівку, вимазану багном і йде геть. Край цього світу лишається позаду...
..Ватіс впустив ґвинтівку з рук і послизнувся, мало не впавши обличчям у калюжу: упершись в неї долонями. Рідка чорна жижа, припорошена снігом, просочилася крізь пальці з кумедним булькотінням. Десь здалеку загриміли важкі гармати і хтось впав востаннє; він же опустив своє втомлене тіло на край воронки від снаряду: її розмір Джозеф зміг оцінити десь в 2х3 метри, а зріст солдата що лежав в ній — в метр-сімдесят. В нього не вистачало щелепи і кількох літрів крові, що витекли крізь розірване обличчя: вона стекла по його брезентовому плащу в воду, якою була наповнена воронка. Там вона змішалася із брудом, залишками шрапнелі і смердючою смертю. Ватіс насилу зміг стягнути з себе важкі чоботи і відкинути їх у бік, опустивши спітнілі і зіпрілі, за десятки пройдених кілометрів, ноги у червону калюжу. Вона була настільки крижаною що Джозеф мало не закричав: він вчепився в землю руками і підвівся на місці, не випускаючи ніг з води. Той сутінковий трепет, що пробіг його хребтом і розлився твердими м'язами, був найприємнішою річчю за останній рік на північному фронті, але Ватіс і не думав зрадіти чи видихнути, бо за ним слідкували. Уважно, прискіпливо, впалими, білими очима спотвореного лиця. Цей солдат навпроти нього — холодний як сталь артилерії, синій як сапфір корони Ґвітел'йон, він вдивлявся в Джозефа, вдивлявся докірливо і злобно і ніби сміючись. Ватіс нахилився до нього ближче і подивився у відповідь: всередину його зламаної шиї і закинутої голови.
— Чого ти дивишся, а?
Відповіді не було. Труп лишився трупом, а над ним здіймалася і окутувала сама себе молочно-туманна димка.
Чому тут так погано пахне?
*Хтось кип'ятить молоко*
Але ж молоко пахне мамою.
*В нас немає матері.*
*Так, просто хтось його спалив*
— Хочеш мене засудити, так? — Джозеф не спускав очей з трупа, — Хочеш посміятися з мене, га? Скажеш що це я тебе вбив?
Солдат лишався укутаним в забитий брудом плащ, який збуджував до того придушену жагу мародерства. Це була хвороба війни, вона передавалася через бідність, голод, заряджені ґвинтівки, блискучі речі і безкарність, передавалася через замерзлі, втоптані в чорну землю тіла і такі довгі, дрінейські плащі, можливо не надто теплі, але здатні врятувати від сирої негоди. Тіло Джозефа охопив якийсь дивний спазм, разом із нав'язливим мотивом у голові, він казав: "Добий його. Добий його холодом і снігом. Забери цей плащ і покинь його тут, на краю цього світу.".
— Чому ти мовчиш? — У відповідь тиша. — Відповідай!
Ватіс підскочив і схопив труп за комір. Голова відкинулася назад ще більше, але очі лишалися видними для нього. Лишалися відкритими, тьмяними, повними знущання і якоїсь грайливості, що розлютила його, що змусила його кров битися у скронях подібно щуру в мишоловці, який захлинається в передсмертній конвульсії, який відчуває як металевий механізм затискає його органи и чавить їх, перетворюючи на гарячий фарш, який відчайдушно кричить по допомогу, знаючи що ніхто не прийде.
— ВІДПОВІДАЙ, ВИРОДОК! — Джозеф схопив німого дрінейця за щелепу і притиснув до себе, — СКАЖИ ХТО Я! Я ЗРАДНИК!? Я ЗРАДНИК! — Ватіс відпустив голову, відпустив щоб замахнутися і вдарити по ній, — Я ЗРАДИВ ТЕБЕ! — Гарячий, болючий удар, що розходиться рукою — СЕБЕ! — Червоні кістякі пальців палають вогнем, — ЦІ БЛЯДСЬКІ ОСТОВИ І КАЛЮЖІ! — Останні зуби, що стирчали з верхнього ясна, мов скали, вибиваються і падають в мертву пащу, — ВЛАСНУ МАТІР І ДІМ! — Четвертий удар трощить ніс, в бажанні залити все кров'ю, що давно витекла, — СПИНИ РОЗСТРІЛЯНИХ І ТОГО ХЛОПЦЯ НА БАЛКОНІ!
Джозеф востаннє дивиться в очі мерця і відпускає його. Його тіло горить і труситься. Він зігрівся, але не радий цьому. Вітер в цей момент посилюється і з неба падають сірі крихти снігу. Кілька із них влучають у Ватіса: в його око, в його горбатий ніс і на його брудну голову. Він відкриває рот і висуває онімілий язик, в надії спіймати кілька сніжинок на нього, але всі вони промахнулися, проходять повз. Джозеф встромляє мокрі ноги у чоботи, кидає за спину ґвинтівку, вимазану багном і йде геть. Край цього світу лишається позаду...
#чернетки
BY внутрішня імперія🌓
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
"The argument from Telegram is, 'You should trust us because we tell you that we're trustworthy,'" Maréchal said. "It's really in the eye of the beholder whether that's something you want to buy into." The SC urges the public to refer to the SC’s I nvestor Alert List before investing. The list contains details of unauthorised websites, investment products, companies and individuals. Members of the public who suspect that they have been approached by unauthorised firms or individuals offering schemes that promise unrealistic returns Sebi said data, emails and other documents are being retrieved from the seized devices and detailed investigation is in progress. Now safely in France with his spouse and three of his children, Kliuchnikov scrolls through Telegram to learn about the devastation happening in his home country. Under the Sebi Act, the regulator has the power to carry out search and seizure of books, registers, documents including electronics and digital devices from any person associated with the securities market.
from us
