Доєднавшогося до Армії Долі Джозефа Ватіса відправляють на Південний Дрінейський фронт для відбиття атак Коаліції. Туди ж вирушає і Мортіус.
Для них обох роковим місцем стає невелике місто Моксель, що стоїть на узбережжі Протенейського океану на найближчому до Білих земель острові. Військо гардів та Долі прибуває туди раніше за Коаліцію, окуповує його і встановлює там *свої порядки*. Джозефа призначають до карального загону, що має знаходити у місті ворогів нової влади і знищувати їх.
За перший день було розстріляно 46 людей. В наступний ще 32. І так щодня. Людей витягали з домівок і квартир, спускали сходами і приставляли до стінок на власних подвір'ях. Ватіс власноруч застрелив два десятка людей в спину, сам не розуміючи за що. *За косий погляд* — єдиний висновок який він для себе зробив.
Тим часом Мортіус, у складі коаліційних військ, готується штурмувати Моксель. Він бачить як тарійські солдати начищають свої ґвинтівки, бачить як націлюється артилерія, як колони броньованої техніки підступають до сел. Він дивиться в калюжу по якій проїжджає танк і бачить себе — людину що ніби навмисно втратила все, пустивши своє життя по течії, допустивши все це. Він розуміє що це його останній бій в цій війні.
Штурм починається. Просунувшись з іншими солдатами глибше в місто, Мортіус, за іронією долі, зустрічає Ватіса і мало не вбиває його багнетом. Вони знову зустрічаються у місті оточеному війною, що здригається від ударів артилерії. Зустрічаються як друзі, потискаючи руки. Мортіус розповідає Ватісу про себе і називає своє повне ім'я — Ейрон-Мортіус Брах. Він каже що готовий покласти край цій війни вбивши свого батька. Тоді вони розстаються і Мортіус йде геть, тримаючи при собі лише офіцерський пістолет Garden Mortus.

#лор

Це Garden Mortus — пістолет гардських офіцерів калібром в 10 мм, назва якого перекладається як "Чорна Смерть". Він був створений задовго до Великої війни і знаходився на озброєнні імперії ще під час Menstrum Stverdum ("Відродження могутності" — захоплення гардами інших країн Gnisus D'orn).
Скорочена назва RR-10 (gaRden moRtus, а 10 це відповідно калібр). На шкіряній кобурі пістолета викарбувано військове гасло гардів: *Ut numo dredus martus*, що перекладається як "Нехай ніхто не повереться живим"

#лор #малюнок

хочу жити в ґлумвуді

Давно не було постів про вайб, тому ось новий.
Продовжу тему Сайлент Гіллом — серією ігор, яка точно змінила мене і #мій_вайб. Складно визначити яку частину я люблю більше, правильніше буде сказати що всі. Бо кожна із них має свою неперевершену атмосферу і глибокий сюжет, кожен з яких імпонує мені по різному.
Коли дізнався про цей всесвіт сказати вже не можу, але сам зіграв влітку 23-го. Це був порт на пк другої частини, візуал, жахливе керування і звучання якого мене одразу вразили. Назавжди запам'яталося вкрите моторошною тінню відображення Джеймса у дзеркалі закинутої заправки і гнітюча атмосфера туманного ліса, який оточує мертве місто-привід та його давно закинуте кладовище. Тоді я зміг пройти лише малу частину гри, бо дійшовши до апартаментів Блю-крік я надто злякався і відклав гру до покупки пс3: мені здавалося що на консолі грати буде легше і зовсім нестрашно (я помилявся).

Коли вже купив, то довелося допроходити через силу, в постійному страху перед продуманим саунддизайном, моторошними саундтреками геніального Акіри Ямаоко і химерними монстрами. Загалом те проходження я можу описати як одне з найкращих в моєму житті, сповнене страхом і шедевральною трагічністю сюжету.
Але на другій частині я не зупинився і продовжив цей експірієнс третью та першою, які мені сподобалися не менше, бо були місцями навіть страшнішими за попередню і цікавішими в геймплейному плані, але вона не справили на мене того враження, через відверто слабкіші, з точки зору драматургії, сюжети.
А потім була четверта. Найстрашніша, найтемніша з усіх. Вона найкраще передає внутрішній світ свого персонажа — самотнього, загубленого в житті чоловіка, який бажає лише банального щастя, але натомість отримує довге падіння в прірву страха і божевілля. Той глибокий клаустрофобиний настій, який ми бачимо в грі дуже нагадує мені реальне життя і пошук себе в ньому. Ми бачимо як людина, чиї проблеми тривіальні і звичні, схожі на проблеми реальних людей, поглиблюється в себе, в свій внутрішній світ. Гра має в собі певне містичне ядро, але настільки незначне для загальної картини, що його можна відкинути, побачивши психологічний жах заснований на нашій реальності.
Не скажу що Сайлен Гілл отримав якесь пряме відображення в моїй творчості, але він точно сильно вплинув на мене.

#мій_вайб

З бажанням відчути вайб спробував сьогодні пограти в демку Labyrinth Of The Demon King. Тепер буду затирати вам що це дуже потужно.
Демка невелика, усього на годину, і має деякі проблеми у вигляді не дуже грамотного дизайну локацій, місцями кривої бойовки та дивної поведінки ворогів, але це повністю покривається атмосферою і просто єбєйшим візуалом. Одразу помітно що гра натхнена класичними горрорами епохи ps1 та ps2: серіями silent hill, resident evil, fatal frame та siren. Кольорова гама, монстри та текстури це альтернативний світ SH3, помножений на масштаби гри, але в цьому є і своя самобутність: гра сильніше заглиблюється в культурний контекст Японії, акцентує увагу на її міфологічних легендах і демонології. Так, мабуть всі японські горрори робили це, так чи інакше, але я ще не бачив жодного, події якого б розгорталися в феодальній Японії захопленій монстрами.
Так шо в цілому мені дуже сподобалося грати за самурая-борця з демонами, тому буду чекати цей вайб в повному обсязі і вам раджу.

#мій_вайб #ігри

короче цей канал тепер класифікується не як творчій щітпост про книжку, а як мій шизойдний щоденник. в моєму нарцисичному манямірку мені здається що я достатньо цікава людина з достатньо цікавими інтересами, шоб іншим було в кайф читати моє інтернетне бурмотіння.

уваґа-уваґа, всім ловити музичний вайб

#музика

всім динамічно-меланхолійний вайб.
пам'ятаю як влітку я любив простувати порожніми трасами і вкритими ранковою росою галявинами під цю музику.

#музика

Це прапор Арії - найсхіднішої країни Лурку, яка представляє собою великий півострів, географія якого це чисельні реки і ліси, що тягнуться зеленими полонинами гірських хребтів та вулканів, які визначають собою сухопутний кордон із Редією.
До розпаду Валійської Федерації вона була єдиною із Ондро державою і називалася Ондрарією. Вона утворилася після смерті Ґвітел'йон (Та що несе слово (бога)), коли, як окреме королівство, її очолив її найменший син - Монтал'йон (Той що несе зірку). Його особиста геральдика стала гербом країни, зображеним і на світло-блакитному прапорі, що символізує небо.
В часи Великого Застою Арія була злиденною, бідною країною яка не мала жодних колоній, хоч і лишалася повноправним членом КНЧ. Монархічний уряд часто вказував на це партнерам, але ті ігнорували скарги аріанців.

#лор

Також незадовго до Брахівської епохи між Арієї та Ондро мало не сталася війна через підривну діяльність терористично-імперської організації "Drinenian vuumi" (Дрінейський вітер), яка ставила собі за ціль об'єднати увесь Старий Лурк в одну державу під протекторатом Дрінеї (сприсвячу цьому окремий пост).
Після Великої війни, Арія та Ондро, як найменш постраждалі країни Старого Лурку, що мали великі запаси вугілля, заліза та інших корисних копалин, отримали великі інвестиції з боку Тарії та Уденії: в них було розгорнуто виробництво автівок, створених на основі гардських розробок, зброї, на замовлення збройових компаній Нового Лурку та різноманітних знарядь праці.

#лор

відчуваємо лицарський вайб і йдемо брати в осаду найближчий замок

#музика

всім доброго, коров'ячого вайбу і гарного дня

продовжуємо лицарську тематику

#музика

блін, коли там знижка на fear&hunger, хто знає? я неґайно потребую 250мл deep durk fantasy внутрішньовенно

я вже два рази купляв його і два рази рефандив, бо мені здавалося якось аж надто хардкорно (перший сейв через годину геймплею, під час якого ти отримуєш люлєй на кожному метрі💪), але зараз я відчуваю потрібний вайб для цього дива фінського геймдеву, тому впевнений в собі

Battlefields — альбом українського гурту Hate Forest, в який я просто закоханий, і який я раджу всім послухати. Він складається з сьомі пісень, 3 з яких це довгі блек-метал композиції, а решта — український фольк. Тексти і інструментальні мотиви пісень нагадують собою воєнні марші: щось злобне, але не стихійне, щось, що пронизане віковим гуркотом боїв. Це монотонні, зациклені рифи тисячорічної війни, що стелиться чорним степом і руїнами хат.
Фольклорні ж пісні криком болю звертаються до самих глибин душі: разом з гарячою кров'ю вони обливаються моїм серцем і соленими струмками спадають з моїм закритих в жалобі очей. Вони нагадують щось далеке, але знайоме до скреготу зубів: слова які я чув в співах старих людей — в своєму майже забутому дитинстві і в іншому житті, багато століть тому...

На обкладинці альбома зображено могилу козака-характерника, кошового отамана і "руського чорта" Івана Сірка.
#музика