⸙ Index Librorum ⸙

Якщо вірити моєму давньому викладачу археології (а я вірю йому беззастережно), то існує химерний Закон парних випадків, як він його називав. У реальності Закону на всіх рівнях масштабності я переконувався безліч разів, хоч і вважаю його частиною куди більш загальної аксіоми Подібне притягує Подібне, чи по-простому Лопух до Лопуха тягнеться 👀 Увіруйте, й побачите ви

Ввечері я пив чай, читаючи коротеньку новелу Василя Ґабора, а допивши - знову взявся за Бротіґана. Тож з інтервалом у хвилин десять, у двох цілковито різних (наскільки це взагалі можливо) книгах я натрапляю на однакову метафору чогось, що падає і зникає, не долетівши до землі. Не найпоширеніші слова, правда? І коли трапляються такі моментальні збіги, мене щоразу пронизує маленька блискавка в мозку: Закон працює.

В першому випадку йшлося про втікача, котрий перестрибував з дерева на дерево, та якби впав, то зникнув би, не долетівши до землі, будучи розірваним кровожерними псами.

У другому випадку теж ішлося про дерева та збір плодів, за чим наглядала жінка, що курила цигарки. Вона наймала півдюжини безхатьків працювати. Та недопалків більше не було, бо якби вона продовжила палити, то недопалки зникали б, не долетівши до землі.

Притягнуто за вуха? Безсумнівно) Проте я міг би взяти до чаю будь-яку з трьох тисяч своїх книг, де навіть якби й була подібна метафора, то мізерна ймовірність, що я натрапив би на неї в той же час, що й у "Ловлі форелі в Америці". Цей епізод я міг би прочитати вчора, чи завтра. І тоді б узагалі не згадав, що читав щось подібне в іншому тексті.

Це такі дрібниці, але мені подобається про них думати.

www.group-telegram.com/in/IndexLibrorum.com/529

115 viewsDec 3 at 20:19

Якщо вірити моєму давньому викладачу археології (а я вірю йому беззастережно), то існує химерний Закон парних випадків, як він його називав. У реальності Закону на всіх рівнях масштабності я переконувався безліч разів, хоч і вважаю його частиною куди більш загальної аксіоми Подібне притягує Подібне, чи по-простому Лопух до Лопуха тягнеться 👀 Увіруйте, й побачите ви

Ввечері я пив чай, читаючи коротеньку новелу Василя Ґабора, а допивши - знову взявся за Бротіґана. Тож з інтервалом у хвилин десять, у двох цілковито різних (наскільки це взагалі можливо) книгах я натрапляю на однакову метафору чогось, що падає і зникає, не долетівши до землі. Не найпоширеніші слова, правда? І коли трапляються такі моментальні збіги, мене щоразу пронизує маленька блискавка в мозку: Закон працює.

В першому випадку йшлося про втікача, котрий перестрибував з дерева на дерево, та якби впав, то зникнув би, не долетівши до землі, будучи розірваним кровожерними псами.

У другому випадку теж ішлося про дерева та збір плодів, за чим наглядала жінка, що курила цигарки. Вона наймала півдюжини безхатьків працювати. Та недопалків більше не було, бо якби вона продовжила палити, то недопалки зникали б, не долетівши до землі.

Притягнуто за вуха? Безсумнівно) Проте я міг би взяти до чаю будь-яку з трьох тисяч своїх книг, де навіть якби й була подібна метафора, то мізерна ймовірність, що я натрапив би на неї в той же час, що й у "Ловлі форелі в Америці". Цей епізод я міг би прочитати вчора, чи завтра. І тоді б узагалі не згадав, що читав щось подібне в іншому тексті.

Це такі дрібниці, але мені подобається про них думати.

BY ⸙ Index Librorum ⸙