Віталій на псевдо “Балун” родом з Сумщини. До повномасштабного вторгнення хлопець працював водієм. Влітку минулого року був мобілізований до лав ЗСУ, і після проходження загальновійськової базової підготовки одразу ж потрапив до 58-ї мотопіхотної бригади. Спочатку ніс службу в ремонтно-відновлювальному батальйоні, потім перейшов до піхотного підрозділу.
За ті пів року, протягом яких він знаходиться в бойовій бригаді, Віталій вже добре відчув, що таке сучасна війна та як вона впливає на звичайну людину.
– Будь-який досвід тебе змінює, особливо – такий екстремальний, – каже хлопець. – Один відкриває в собі невідомі до того риси, другий стає злішим, третій навпаки – навчається людяності. Що стосується мене, я відчуваю, що тут дуже подорослішав, навчився приймати непрості рішення. Що найскладніше на війні особисто для мене? Мабуть, переступити через свій страх, опанувати його. Тут головне, щоби поруч були надійні товариші, які допоможуть підтримають. Такі, наприклад, яким був побратим “Бостон”, - на жаль, він недавно загинув. От хто вмів мотивувати! Бувало, ходили з ним в такі місця, куди сам ні за що б не пішов. А з “Бостоном” нормально, не страшно, навпаки, – азарт з’являвся. Та у нас всі хлопці хороші, бойові, справжні брати. Я вважаю, що найголовніше – це атмосфера в колективі, щоб всі підтримували й піклувалися одне про одного. Тоді підрозділ працює як одне ціле.
Торкаємося в розмові та такої болючої для всіх теми, як мобілізація. Віталій має з цього приводу свою виважену позицію:
– Протягом довгого часу держава з усіх сил намагалася зробити так, щоб мешканці “мирних” українських міст не відчули, що в країні йде війна. Так от: ті, хто це робив, дуже перестаралися. Тепер ми маємо два паралельні світи: в одному люди воюють, в іншому – адаптувалися до змін і просто живуть. Звідси й суттєве зниження мотивації до боротьби, і провал мобілізації. Якщо на початку війни людьми у військовій формі захоплювалися як героями, то тепер цивільні їх бояться. Ось до чого ми дійшли. Дуже сподіваюсь, що ситуація зміниться на краще. Але поки робити нічого: доводиться воювати в таких умовах, – вибір у нас невеликий. Звичайно, хочеться, щоб війна скінчилася якомога скоріше. Знаєте, що я зроблю в першу чергу, як повернуся додому? Приїду до своєї дівчини, візьмем мого собаку і підемо пити каву. З морозивом.
Віталій на псевдо “Балун” родом з Сумщини. До повномасштабного вторгнення хлопець працював водієм. Влітку минулого року був мобілізований до лав ЗСУ, і після проходження загальновійськової базової підготовки одразу ж потрапив до 58-ї мотопіхотної бригади. Спочатку ніс службу в ремонтно-відновлювальному батальйоні, потім перейшов до піхотного підрозділу.
За ті пів року, протягом яких він знаходиться в бойовій бригаді, Віталій вже добре відчув, що таке сучасна війна та як вона впливає на звичайну людину.
– Будь-який досвід тебе змінює, особливо – такий екстремальний, – каже хлопець. – Один відкриває в собі невідомі до того риси, другий стає злішим, третій навпаки – навчається людяності. Що стосується мене, я відчуваю, що тут дуже подорослішав, навчився приймати непрості рішення. Що найскладніше на війні особисто для мене? Мабуть, переступити через свій страх, опанувати його. Тут головне, щоби поруч були надійні товариші, які допоможуть підтримають. Такі, наприклад, яким був побратим “Бостон”, - на жаль, він недавно загинув. От хто вмів мотивувати! Бувало, ходили з ним в такі місця, куди сам ні за що б не пішов. А з “Бостоном” нормально, не страшно, навпаки, – азарт з’являвся. Та у нас всі хлопці хороші, бойові, справжні брати. Я вважаю, що найголовніше – це атмосфера в колективі, щоб всі підтримували й піклувалися одне про одного. Тоді підрозділ працює як одне ціле.
Торкаємося в розмові та такої болючої для всіх теми, як мобілізація. Віталій має з цього приводу свою виважену позицію:
– Протягом довгого часу держава з усіх сил намагалася зробити так, щоб мешканці “мирних” українських міст не відчули, що в країні йде війна. Так от: ті, хто це робив, дуже перестаралися. Тепер ми маємо два паралельні світи: в одному люди воюють, в іншому – адаптувалися до змін і просто живуть. Звідси й суттєве зниження мотивації до боротьби, і провал мобілізації. Якщо на початку війни людьми у військовій формі захоплювалися як героями, то тепер цивільні їх бояться. Ось до чого ми дійшли. Дуже сподіваюсь, що ситуація зміниться на краще. Але поки робити нічого: доводиться воювати в таких умовах, – вибір у нас невеликий. Звичайно, хочеться, щоб війна скінчилася якомога скоріше. Знаєте, що я зроблю в першу чергу, як повернуся додому? Приїду до своєї дівчини, візьмем мого собаку і підемо пити каву. З морозивом.
Разом до Перемоги! 🇺🇦 Simul ad Victoriam!
BY 58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського
Messages are not fully encrypted by default. That means the company could, in theory, access the content of the messages, or be forced to hand over the data at the request of a government. In 2014, Pavel Durov fled the country after allies of the Kremlin took control of the social networking site most know just as VK. Russia's intelligence agency had asked Durov to turn over the data of anti-Kremlin protesters. Durov refused to do so. The regulator took order for the search and seizure operation from Judge Purushottam B Jadhav, Sebi Special Judge / Additional Sessions Judge. Stocks closed in the red Friday as investors weighed upbeat remarks from Russian President Vladimir Putin about diplomatic discussions with Ukraine against a weaker-than-expected print on U.S. consumer sentiment. "There is a significant risk of insider threat or hacking of Telegram systems that could expose all of these chats to the Russian government," said Eva Galperin with the Electronic Frontier Foundation, which has called for Telegram to improve its privacy practices.
from in
