Сьогодні знайомлю вас зі скульптором-керамістом Віталієм Красуцьким. Митець працює з глиною два роки і зауважує, що йому вона близька насамперед за тактильними відчуттями.

Ваші роботи часто мають доволі моторошний вигляд і антонімічно позитивний сенс. Яким чином це виходить?

Мабуть тому, що насамперед я не вважаю їх моторошними, хоч знаю, яке враження вони викликають у людей. Важливо, що для мене це рідні та приємні образи. Інколи ті сенси, які вкладаю у скульптуру, не завжди відгукуються, кожен бачить своє, навіть інколи не хочу давати назви, бо в момент іменування я забираю у глядача простір для роздумів. Вважаю, що емоції складно ділити на позитивні та негативні, адже це просто емоції, вони природні. Їх часто не виносять назовні, як симпатію так і тривогу, чи захоплення і сором. Тому хочеться, аби, дивлячись на мої роботи, у людей виринали приховані почуття.

Ви втілюєте бажаний задум, чи починаєте роботу, не знаючи, що вийде в результаті?

Насправді частіше я маю задум і чітко йду до бажаного результату, але інколи й справді імпровізую і дивлюсь, що вийде. У цей момент цікаво побачити реакцію людей: інколи фідбек надихає на назву скульптури.

Чи пов’язано це з тим, як ви позиціонуєте місце творчості у вашому житті?

Зараз творчість не домінує у моєму житті, адже я ніколи не думав, що буду займатись цим серйозно, поки я працюю дизайнером інтерʼєру і це забирає багато мого часу. Хоча зараз я все ближче до того, щоб займатись творчістю як основною діяльністю.

Можливо, я помиляюся, але мені здалося, що форма у ваших робіт з’явилася раніше за сенс. Ви дійсно прийшли до цього опісля?

Навпаки. Певний час я ліпив тільки для себе, нічого не виставляв у соцмережі. Мені було життєво необхідно відтворити свої почуття у скульптурі. Це почалося ще до того, як я освоїв кераміку, адже спочатку ліпив з пластиліну. З часів цієї терапії лишилися тільки фото, бо пластилін — недовговічний матеріал.

Зараз буває по-різному, або спочатку народжується форма і я вбачаю в ній сенс, або я хочу передати ту чи іншу емоцію/подію і шукаю для неї вираження у формі (це насправді складніше).

Якби вам треба було описати ваші роботи тим, хто не може їх побачити, як би ви це зробили?

Гадаю, сказав би приблизно так: «Це дасть тобі змогу відчути давно забуте та наболіле».

Які ваші творчі плани на майбутнє? Чи є якісь мрії або мета, яких ви прагнете досягти у своїй кар'єрі?

Зараз мій шлях доволі розмитий, бо я початківець. Моя мета — займатися лише мистецтвом і мати змогу заробляти цим на життя, бо поєднувати творчість з дизайном дуже складно. Нині роблю все можливе, аби розвиватися як митець.

Якщо вам цікаво дізнатися про Віталія більше, сміливо ставте питання у коментарях, а також зазирніть у його Instagram.

#знайомство_з_митцем

Прозорі — це ті, що пропускають крізь себе. Вони видимі, але їх важко вхопити

Новий проєкт в Українському домі — гра слів. «ПроЗорі», бо він про митців, які були для системи саме такими. Водночас — це свідчення про час у який вони творили: космос і зорі часто ставали темою робіт другої половини 20 століття.

Прекрасні Ада Рибачук і Володимир Мельниченко (АРВМ), Федір Тетянич (Фрипулья), Флоріан Юр'єв та Валерій Ламах. Їх об'єднує те, що кожен(а) з них був (ла) дотичний(а) до створення монументального живопису, мав(ла) свою власну систему знаків, творив(ла) в одному місті. У той же час вони такі самобутні у всіх своїх проявах, захоплююсь!

Український дім (локація)
«ПроЗорі»
Вхід — 50/100 грн
Виставка діє до 29 червня

#куди_сходити_у_червні

Паралельно з виставкою в Українському домі проходить кілька проєктів, що доповнюють центральну подію

Серед них — «Приснився мені сон». Експозиція присвячена художнику та перформеру Федору Тетяничу, який також відомий під псевдонімом Фрипулья.

Зазвичай я завжди прошу співробітників розповісти про проєкт, який вони представляють. Цього разу мені відмовили, сказавши, що краще за автора цього не зробить ніхто. Твердження безапеляційне, однак що робити якщо автора вже немає вживих? У «Дукаті» кажуть, що в таких випадках треба дивитися записи.

На виставці демонструється одне відео, що триває понад 20 хвилин. Я дуже неохоче розпочала з ним знайомство, а нині дуже радію, що не проґавила цей шанс. Збагнути харизму митця інакше було неможливо. Це найцінніший експонат і я дуже раджу вам також звернути на нього увагу.

Дукат (локація)
«Приснився мені сон»
Вхід — вільний
Виставка діє до 30 червня

#безкоштовно
#куди_сходити_у_червні

У межах проєкту «ПроЗорі» дуету АРВМ приділили найбільше уваги: їм присвячено дві з трьох додаткових експозицій

Одна з них — у Бабиному Яру.

У 1965 році було оголошено конкурс на створення пам'ятника «Жертвам фашизму в Шевченківському районі міста Києва». Ада Рибачук та Володимир Мельниченко представили своє бачення меморіалу, однак у 1976 році конкурс було анульовано. Натомість, встановили «Пам'ятник радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру». Назва, і власне сам вигляд пам'ятника, відповідають радянській політиці замовчування теми Голокосту.

Про цей проєкт АРВМ я не знала, тож була дуже вражена, побачивши оригінальний макет, та відтворену його частину у масштабніших розмірах (хоч і не оригінальних). Спочатку навіть була подумала, що це їх славнозвісна «Стіна пам'яті», створена для Байкового кладовища. А ні... хоча, можливо саме ця ідея розвинулась у справу всього життя митців, адже архітектоніка двох пам'яток у дечому подібна.

Виставковий центр «Жива пам'ять», Бабин Яр, вул. Юрія Іллєнка, 48Б (локація)
пн -пт: 10-19; сб-нд: 11-19
«Коли руйнується світ...»
Вхід — вільний
Виставка діє до 31 липня

#безкоштовно
#куди_сходити_у_червні
#куди_сходити_у_липні