Сегодня у нас не совсем обычный текст, не про сборы и не про высокие материи.

А про то, что происходит вот тут и сейчас. Про то, как люди которые помогают защитникам Украины во всём, сами становятся "целью" ударов, при чём по большей части внутренних "вредителей"


Дмитро – не просто майстер з ремонту автомобільного транспорту. Він – волонтер, справжній герой, який безкоштовно ремонтує військову техніку, організовує збори коштів для військових підрозділів і робить все можливе, щоб на передовій не бракувало надійного транспорту. Він самовіддано працює в умовах, які важко назвати сприятливими, але нове керівництво студії кіно ім. Довженка, де Дмитро орендує приміщення, почало створювати йому неймовірні труднощі.

У минулому році Дмитро заїхав у будівлю студії, яка була практично покинута. Потоки води текли зі стелі, приміщення було захаращене. Але замість того, щоб шукати краще місце, він залишився. Там стояли два медичних військових "Унимога", які не могли виїхати через брак акумуляторів. Першим ділом Дмитро придбав необхідні акумулятори, хоча в той момент в Україні їх було всього три штуки. Він також підтримував у належному стані останній автомобіль кіностудії, який навіть не мав страховки і техогляду.

Коли не було кому займатися прибиранням території студії, Дмитро сам сідав на "газон" і возив сміття. Він намагався наводити порядок, організовував екскурсії, щоб студія жила. При цьому він продовжував займатися волонтерською діяльністю, залучав різні ініціативи та створював лоти для збору коштів на запчастини для військових.

Його життя стало боротьбою. Дмитро тижнями жив на студії, спав по три години на добу, їв на ходу, весь свій час присвячуючи роботі. Він ремонтував техніку, шукав бюджети і транспорт, надавав техніку для зйомок, а всі зароблені гроші йшли на студію.

Але коли Держкіно призначило нового директора, ситуація різко змінилася. Новий керівник почав з фрази: "Хто ти такий? Скільки речей тобі збирати?" Він привів свою команду, поставив на керівника автоцеху людину, яка зовсім не розбирається в транспорті. З цього моменту Дмитру почали створювати драконівські умови: оренду підняли в п’ять разів, і навіть попросили доплатити різницю за минулий період.

Останньою краплею стало те, що студія почала планувати дуже "доречний" захід по типу фестиваля, а Дмитро, який продовжував ремонтувати армійський позашляховик для евакуації, отримав наказ: "Забирайте свої речі, у вас 4 години". Йому не дали навіть відповіді на питання, "Як перевезти військовий транспорт який просто стоїть". Важливих хлопців які планують та формують культурний світогляд в Україні, ці низькі питання не хвилюють.

Ця історія – не просто про несправедливість. Це про боротьбу людини, яка не може стояти осторонь, коли країна потребує допомоги. Дмитро продовжує боротися не тільки за своє право працювати, але й за можливість допомагати тим, хто захищає нашу країну.