Forwarded from Закадровий текст
«Носферату» Роберта Еґґерса вийшов у прокат. Той випадок, коли очікування справдилися.
🧛♂️ Це моторошний готичний горор, створений з повагою до двох попередніх фільмів («Носферату. Симфонія жаху» та «Носферату — привід ночі»). Якщо ви їх бачили, то це додасть до перегляду, але якщо ні — ви нічого не втратите у плані атмосфери та історії.
🧛♂️ Сюжет тут залишився канонічним. Щойно одружений Томас Гаттер вирушає у Трансильванію, щоб продати занедбаний замок таємничому графу. Граф виявляється вампіром і запримітив собі наречену героя чи то як чергову жертву, чи то як супутницю потойбічного життя. Тож, тільки-но угода підписана, він розгортає свій план з усунення конкурента та переїзду до цивілізації.
🧛♂️ «Носферату» можна сприймати як метафору смертельних хвороб та зла. У 2025-му році це відчуття стає дуже гострим і мені особисто тут вбачається попередження про темряву, що суне на нас та ціну її ігнорування. А архаїчність цього зла лише додає думок про те, що з часом ми мало чому навчилися і знову і знову боремося з симптомами замість причин.
🧛♂️ Залишаючись вірним основам, Еґґерс багато в чому переосмислює здобутки попередників: його Орлок більше схожий на зотлілого угорського вельможу (часто вважається, що Дракула родом саме з Угорщини), ніж на погану антисемітську карикатуру, він говорить старим румунським діалектом (для цього запросили Флоріна Лазареску, сценариста фільму Aferim!), а психічні стани героїв у рази реалістичніші.
🧛♂️ Роберт Еґґерс та його оператор Ярін Блашке створили унікальний візуальний стиль фільму, що нагадує суміш старих дагеротипів та гравюр, Веса Андерсона і німого кіно. На відміну від Мурнау та Герцога, тут не знаходять світло у темряві кадру, а поглинають темрявою те світло, яке і так ледве пробивається.
🧛♂️ Герої фільму затиснуті рамками звуженого кадру, але і всередині нього їх часто «стискають» стіни будинків, дверні отвори та низькі стелі. Все це «тисне» і на нас — у хорошому сенсі, якщо казати про перегляд. Тож, якщо скримери та трошки реалістичної фізіології вам ок — дуже раджу пережити цей досвід у кіно.
🧛♂️ Це моторошний готичний горор, створений з повагою до двох попередніх фільмів («Носферату. Симфонія жаху» та «Носферату — привід ночі»). Якщо ви їх бачили, то це додасть до перегляду, але якщо ні — ви нічого не втратите у плані атмосфери та історії.
🧛♂️ Сюжет тут залишився канонічним. Щойно одружений Томас Гаттер вирушає у Трансильванію, щоб продати занедбаний замок таємничому графу. Граф виявляється вампіром і запримітив собі наречену героя чи то як чергову жертву, чи то як супутницю потойбічного життя. Тож, тільки-но угода підписана, він розгортає свій план з усунення конкурента та переїзду до цивілізації.
🧛♂️ «Носферату» можна сприймати як метафору смертельних хвороб та зла. У 2025-му році це відчуття стає дуже гострим і мені особисто тут вбачається попередження про темряву, що суне на нас та ціну її ігнорування. А архаїчність цього зла лише додає думок про те, що з часом ми мало чому навчилися і знову і знову боремося з симптомами замість причин.
🧛♂️ Залишаючись вірним основам, Еґґерс багато в чому переосмислює здобутки попередників: його Орлок більше схожий на зотлілого угорського вельможу (часто вважається, що Дракула родом саме з Угорщини), ніж на погану антисемітську карикатуру, він говорить старим румунським діалектом (для цього запросили Флоріна Лазареску, сценариста фільму Aferim!), а психічні стани героїв у рази реалістичніші.
🧛♂️ Роберт Еґґерс та його оператор Ярін Блашке створили унікальний візуальний стиль фільму, що нагадує суміш старих дагеротипів та гравюр, Веса Андерсона і німого кіно. На відміну від Мурнау та Герцога, тут не знаходять світло у темряві кадру, а поглинають темрявою те світло, яке і так ледве пробивається.
🧛♂️ Герої фільму затиснуті рамками звуженого кадру, але і всередині нього їх часто «стискають» стіни будинків, дверні отвори та низькі стелі. Все це «тисне» і на нас — у хорошому сенсі, якщо казати про перегляд. Тож, якщо скримери та трошки реалістичної фізіології вам ок — дуже раджу пережити цей досвід у кіно.
Нарешті, мій ТОП-10 фільмів 2024 року. Багато Берліна, дві анімації, горори та мюзикли. Вийшло все дуже різне, але по-своєму вражаюче
1. «Бруталіст»/The Brutalist, реж. Брейді Корбет
Монументальні фільми зустрічаються дуже рідко. Набагато частіше їх хочуть зробити. Таких обіцянок на 2024 рік було багато, наприклад, «Мегалополіс» Копполи. Але саме байопік Корбета про угорського архітектора єврейського походження Ласло Тота цьогоріч заслужив такий статус.
Справа навіть не у хронометражі у 200+ хвилин, а у глибокій роботі над персонажем, часом і простором, який показаний в одному фільмі. Декому не вдається це за трилогії. А у «Бруталісті» вдалося лише за 1 фільм з інтермісією занурити в інше життя. Для цього ж і існує кінематограф, еге ж?
2. «Лазня диявола»/The Devil's Bath, реж. Северін Фіала, Вероніка Франц
От хто не розчаровує цьогоріч, так це горори. Але цей фольк, на жаль, досить тихо пройшов в Україні та й у світі не захопив уваги після Берлінале. А я досі памʼятаю як йшла без жодних очікувань на ранковий прес показ, й вийшла у стані, який не повернути й не повторити.
Стрічка розповідає про часи в Австрії, коли жінка могла піти з життя лише одним способом – скоїти вбивство, щоб бути публічно страченою. В порочне коло релігійного тиску на жінку у суспільстві до цього доходить і головна героїня, яка не може завагітніти. Це навіть не спойлер, бо головне у фільмі – його атмосфера жаху, фантасмагорії та етнічного. Режисерський дует вивчив документи Австрії та Німеччині XVII століття, які фіксували показання жінок перед їхньою стратою. На їхній основі й створено сценарій.
3. «Ти – Космос», реж. Павло Остріков
Є стрічки, які варто чекати 10-річчями. І саме цей український фільм показав мені у 2024 році, що dream project може бути видатною роботою. Поки важко скласти докупи усі враження. Хочеться лише побажати цій неймовірній роботі у жанрі космічної фантастики успіху не лише на жанрових фестивалях у світі, а і й у домашньому прокаті.
4. «Емілія Перес»/Emilia Perez, реж. Жак Одіяр
Мій улюблений коментар про це кіно у Letterboxd: «Хочеться мати такий здоровий розум як в Одіяра в його віці». У свої 72 цей французький режисер створив диво – мюзикл, де потрібен саме такий жанр про дві важкі теми водночас – релігійне прощення та трансгендерний перехід. А ще про жіночу дружбу та пристрасть Мексики.
Не зважаючи на те, що фільм займає четверте місце в моєму топі, це точно для мене найсильніші враження року. Мурахи по шкірі супроводжували мене весь хронометраж, а для Зої Салдана та Карла Софія Ґаскон я пророкую «Оскари».
5. «Субстанція»/The Substance, реж. Коралі Фаржа
Так багато вже сказано про цей кіно, але, звісно, для мене це №5. Неймовірна тема краси та молодості в інфопросторі, та вражаюче для багатьох, але дуже зрозуміле для любителів body horror втілення. Тішусь, що так багато людей подивилися цьогоріч цей жанр. І залишилися зі здоровою психікою.
6. «Спогади равлика»/Memoir of a snail, реж. Адам Елліот
Ця анімаційна трагікомедія розірвала моє серце та упевнена стала на шосте місце топу наприкінці року. Та стала показником, що це другий жанр після горору, який цьогоріч не підвів. Австралійський дорослий стоп-моушн розповідає про дівчинку, чиє життя складне з самого народження. Через всі трагедії їй допомагає проходити любов до равликів. Але як же щемко відчути разом із нею, що найскладніші клітки, які ми будуємо – це лише ті, що у нас в голові.
7. «Твій монстр»/Your Monster, реж. Керолайн Лінді
Хто б міг подумати, що вдруге у цьому списку буде мюзикл. Але який рік, таке і кіно – від усього важкого я бігла в ескапізм. Казкова історія про принцесу та чудовисько у прямому сенсі переноситься у сьогодення. Молода акторка знаходить монстра у своїй гардеробній. Та закохується, намагаючись його побороти.
Режисерка зняла цей фільм як продовження власного короткого метру. А головна героїня за її задумом – важко хвора на онкологію. Тож, здогадайтеся, чи важливо реальний її монстр, чи ні? На мій погляд, тут важливий тільки настрій романтики та легкості фільму.
1. «Бруталіст»/The Brutalist, реж. Брейді Корбет
Монументальні фільми зустрічаються дуже рідко. Набагато частіше їх хочуть зробити. Таких обіцянок на 2024 рік було багато, наприклад, «Мегалополіс» Копполи. Але саме байопік Корбета про угорського архітектора єврейського походження Ласло Тота цьогоріч заслужив такий статус.
Справа навіть не у хронометражі у 200+ хвилин, а у глибокій роботі над персонажем, часом і простором, який показаний в одному фільмі. Декому не вдається це за трилогії. А у «Бруталісті» вдалося лише за 1 фільм з інтермісією занурити в інше життя. Для цього ж і існує кінематограф, еге ж?
2. «Лазня диявола»/The Devil's Bath, реж. Северін Фіала, Вероніка Франц
От хто не розчаровує цьогоріч, так це горори. Але цей фольк, на жаль, досить тихо пройшов в Україні та й у світі не захопив уваги після Берлінале. А я досі памʼятаю як йшла без жодних очікувань на ранковий прес показ, й вийшла у стані, який не повернути й не повторити.
Стрічка розповідає про часи в Австрії, коли жінка могла піти з життя лише одним способом – скоїти вбивство, щоб бути публічно страченою. В порочне коло релігійного тиску на жінку у суспільстві до цього доходить і головна героїня, яка не може завагітніти. Це навіть не спойлер, бо головне у фільмі – його атмосфера жаху, фантасмагорії та етнічного. Режисерський дует вивчив документи Австрії та Німеччині XVII століття, які фіксували показання жінок перед їхньою стратою. На їхній основі й створено сценарій.
3. «Ти – Космос», реж. Павло Остріков
Є стрічки, які варто чекати 10-річчями. І саме цей український фільм показав мені у 2024 році, що dream project може бути видатною роботою. Поки важко скласти докупи усі враження. Хочеться лише побажати цій неймовірній роботі у жанрі космічної фантастики успіху не лише на жанрових фестивалях у світі, а і й у домашньому прокаті.
4. «Емілія Перес»/Emilia Perez, реж. Жак Одіяр
Мій улюблений коментар про це кіно у Letterboxd: «Хочеться мати такий здоровий розум як в Одіяра в його віці». У свої 72 цей французький режисер створив диво – мюзикл, де потрібен саме такий жанр про дві важкі теми водночас – релігійне прощення та трансгендерний перехід. А ще про жіночу дружбу та пристрасть Мексики.
Не зважаючи на те, що фільм займає четверте місце в моєму топі, це точно для мене найсильніші враження року. Мурахи по шкірі супроводжували мене весь хронометраж, а для Зої Салдана та Карла Софія Ґаскон я пророкую «Оскари».
5. «Субстанція»/The Substance, реж. Коралі Фаржа
Так багато вже сказано про цей кіно, але, звісно, для мене це №5. Неймовірна тема краси та молодості в інфопросторі, та вражаюче для багатьох, але дуже зрозуміле для любителів body horror втілення. Тішусь, що так багато людей подивилися цьогоріч цей жанр. І залишилися зі здоровою психікою.
6. «Спогади равлика»/Memoir of a snail, реж. Адам Елліот
Ця анімаційна трагікомедія розірвала моє серце та упевнена стала на шосте місце топу наприкінці року. Та стала показником, що це другий жанр після горору, який цьогоріч не підвів. Австралійський дорослий стоп-моушн розповідає про дівчинку, чиє життя складне з самого народження. Через всі трагедії їй допомагає проходити любов до равликів. Але як же щемко відчути разом із нею, що найскладніші клітки, які ми будуємо – це лише ті, що у нас в голові.
7. «Твій монстр»/Your Monster, реж. Керолайн Лінді
Хто б міг подумати, що вдруге у цьому списку буде мюзикл. Але який рік, таке і кіно – від усього важкого я бігла в ескапізм. Казкова історія про принцесу та чудовисько у прямому сенсі переноситься у сьогодення. Молода акторка знаходить монстра у своїй гардеробній. Та закохується, намагаючись його побороти.
Режисерка зняла цей фільм як продовження власного короткого метру. А головна героїня за її задумом – важко хвора на онкологію. Тож, здогадайтеся, чи важливо реальний її монстр, чи ні? На мій погляд, тут важливий тільки настрій романтики та легкості фільму.
8. «Імперія»/The Empire, реж.Брюно Дюмон
Ця чорна комедія познайомила мене з Дюмоном лише у 2024 році. Далі – більше. Але цю колючість гумору «Імперії» я точно не забуду ще довго.
9. «Інша людина»/A Different Man, реж. Аарон Шимберг
Але звання найкращої комедії від мене отримує стрічка про любов до себе. І за найкраще перевтілення Себастіана Стана – сильніше ніж цього ж року Трамп в «Учні».
10. «Потік»/Flow, реж. Гінтс Зілбалодіс
Дуже зрозуміла за історією про Ноїв Ковчег, але при цьому цікава за виконанням анімація з Латвії . Сприймаю її як ковток свіжого повітря у світі анімації, де тварини не відрізнити від справжніх, а вони ще і співають («Муфаса»).
10.2. «Суперники»/Challengers, реж. Лука Гуаданьїно
Найсексуальніший фільм року теж посідає моє 10 місце. Але завжди номер один буде те, як зняли сцену фінальної гри у теніс. Перевершити це, на мою думку, неможливо.
Ця чорна комедія познайомила мене з Дюмоном лише у 2024 році. Далі – більше. Але цю колючість гумору «Імперії» я точно не забуду ще довго.
9. «Інша людина»/A Different Man, реж. Аарон Шимберг
Але звання найкращої комедії від мене отримує стрічка про любов до себе. І за найкраще перевтілення Себастіана Стана – сильніше ніж цього ж року Трамп в «Учні».
10. «Потік»/Flow, реж. Гінтс Зілбалодіс
Дуже зрозуміла за історією про Ноїв Ковчег, але при цьому цікава за виконанням анімація з Латвії . Сприймаю її як ковток свіжого повітря у світі анімації, де тварини не відрізнити від справжніх, а вони ще і співають («Муфаса»).
10.2. «Суперники»/Challengers, реж. Лука Гуаданьїно
Найсексуальніший фільм року теж посідає моє 10 місце. Але завжди номер один буде те, як зняли сцену фінальної гри у теніс. Перевершити це, на мою думку, неможливо.
Найкращі фільми не 2024, які я подивилась минулого року. І поставила 4,5⭐️
1. «Нетерпимість», реж. Девід Ворк Ґріффіт
2. «Бути Джоном Малковичем», реж. Спайк Джонз
3. «Навсікая», реж. Хаяо Міадзакі
4. «Апокаліпсис сьогодні», реж. Френсіс Форд Коппола
5. Election, реж. Александр Пейн
6. «Клео з 5 до 7», реж. Аґнес Варда
7. «Олімпія», реж. Лені Ріфеншталь
8. «Арсенал», реж. Олександр Довженко
1. «Нетерпимість», реж. Девід Ворк Ґріффіт
2. «Бути Джоном Малковичем», реж. Спайк Джонз
3. «Навсікая», реж. Хаяо Міадзакі
4. «Апокаліпсис сьогодні», реж. Френсіс Форд Коппола
5. Election, реж. Александр Пейн
6. «Клео з 5 до 7», реж. Аґнес Варда
7. «Олімпія», реж. Лені Ріфеншталь
8. «Арсенал», реж. Олександр Довженко
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Ще трохи «Арсеналу», де оператором був фотохудожник Данііл Демуцький, що славився своїми пейзажами та портретами.
Саме за його особливий погляд на ці дві перспективи Довженко покликав його на «Ягідки кохання» (1926), а потім на два фільми своєї німої трилогії – «Арсенал» та «Земля».
Саме за його особливий погляд на ці дві перспективи Довженко покликав його на «Ягідки кохання» (1926), а потім на два фільми своєї німої трилогії – «Арсенал» та «Земля».
Forwarded from Esthete online
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Це відео від HBO >>>>>>>
Якщо говорити про «Золотий глобус» загалом, то багато за кого дуже рада. Бо можна з легкістю знайти паралелі з моїм топом. Особливо приємно, що «Анора» все таки нічого не отримала. Їй і номінації було забагато.
Тепер чекаю у прокаті фільм REAL PAIN (20 лютого) та записую у список серіали!
А ви що думаєте, як вам обрані переможці?
Тепер чекаю у прокаті фільм REAL PAIN (20 лютого) та записую у список серіали!
А ви що думаєте, як вам обрані переможці?
Forwarded from Moviegram
82-й «Золотий глобус» оголосив переможців.
«Анора» без відзнак, а «Бруталіст» й «Емілія Перес» забирають більшість основних нагород.
Дивіться повний список переможців
«Анора» без відзнак, а «Бруталіст» й «Емілія Перес» забирають більшість основних нагород.
Дивіться повний список переможців
Moviegram
Оголосили переможців 82-ї премії «Золотий глобус»
«Анора» без нагород та тріумф «Бруталіста» й «Емілії Перес»