🗻Ми вирушили на Сінай.
Початок підйому.

Тиша перед дорогою особлива. Вона не порожня, не мертва, а сповнена шепоту серця, що готується до зустрічі. В темряві передсвітанкового часу збираються ті, хто насмілився ступити на шлях Мойсея, піднятися на гору, де колись Господь явив Себе у вогні та хмарі.

Перед початком — молитва. Тиха, але глибока. Не слова, а внутрішнє налаштування: «Господи, навчи мене слухати». Бо на Синаї не людська мова головна, а мовчання, крізь яке можна почути Боже.

Випробування починається ще до першого кроку. Глибоко вдихнути. Вгамувати сумнів і страх, що шепочуть: «Чи дійду? Чи витримаю?» Тут важливо не тільки тіло, а й дух — чи зможе він прийняти тишу, темряву, втому?

Крок за кроком. Каміння під ногами, сухе повітря пустелі, зоряне небо над головою. Темрява ніби розчиняє все зайве — залишає тебе самого перед Богом. Тільки Його слід шукати тут, тільки до Нього йти, бо інакше кожен крок здаватиметься непосильним.

Ця дорога не для сильних тілом, а для тих, хто не боїться стати ніким перед Богом, щоб Він Сам наповнив їх силою. Синай не відкривається тим, хто прагне лише побачити схід сонця. Він відкривається тим, хто шукає Світло.

✅Коли я вирушала на Синай, я знала, що молитимуся. Молитимуся за Україну, за мир, за воїнів, за всіх, хто потребує Господньої допомоги. За тих, хто зараз у лікарнях, у випробуваннях, у скорботі. За нашу Церкву, яка сьогодні потребує наших молитов більше, ніж будь-коли.

Я думала, що цей підйом стане актом молитовного подвигу за інших. Але я навіть не уявляла, що ця дорога стане випробуванням для мене самої. Що, піднімаючись у темряві, борючись із втомою, я почну ритися в глибинах власної душі, діставати звідти давні тягарі, гріхи, страхи. Що плакатиму, смирятиму себе, а в наступну мить ловитиму себе на гордості й знову докорятиму собі за це.

Я не думала, що ці чотири години стануть для мене ніби роками внутрішньої праці. Але тепер я розумію: щоб піднятися до Бога, треба не просто долати шлях угору, а скидати все зайве, що обтяжує душу.

🌿Літургія на горі Синай

Я мало записала відео на цю тему. Втома, ніч, виснаження, пізній час, молитва — усе нанизувалося одне на одне. Хотілося побачити схід сонця, хотілося якнайшвидше спуститися вниз, хотілося просто відпочити. Але, попри все, Літургія на горі Синай була особлива.

Храм… Древній, занедбаний, бо хто ж підніматиметься сюди щоразу, щоб його прибрати? Але навіть серед простоти та часу, що лишив свої сліди, він був сповнений невидимої сили. Ми запалили свічки, і їхнє легке мерехтіння серед нічної тиші ніби оживило каміння, огорнуло простір світлом.

Літургія минула на одному диханні. Всі співали «Вірую» голосно, чуттєво, щиро. Потім молитви до Пресвятої Богородиці, сповідь у сутінках храму, і — найважливіше — Причастя. Це був той момент, коли навіть виснажене тіло ніби переставало відчувати втому.

Коли ми виходили з храму, над світом уже народжувався новий день. Душа відчувала легкість і піднесення, ніби сам цей підйом не був лише дорогою вгору, а став чимось більшим — сходженням до чогось вищого.

🌿🌺Після виснажливого підйому на гору Синай, коли тіло відчуває втому, а думки ще линуть до вершин, справжнє заспокоєння знаходиш у стінах монастиря Святої Катерини. Цей древній осередок віри, заснований у VI столітті, зустрічає паломників своєю величною тишею та духовною глибиною. Тут, біля підніжжя священної гори, де, за переказами, Мойсей отримав Десять заповідей, відчуваєш особливий зв’язок із вічністю. Старовинні стіни монастиря, що збереглися крізь століття, ніби шепочуть молитви минулих поколінь, даруючи душі мир і спокій після нелегкого шляху.

Монастир Святої Катерини є одним із найдавніших безперервно діючих християнських монастирів у світі. Він розташований у центрі Синайського півострова біля підніжжя гори Синай.

Монастир відомий своєю багатою історією та культурною спадщиною. У його стінах зберігається одна з найбільших у світі колекцій ікон та манускриптів, поступаючись лише Ватикану. Серед реліквій монастиря — кущ Неопалимої Купини та мощі святої Катерини.

Щороку монастир відвідують сотні тисяч паломників і туристів з усього світу. Найзручніше дістатися сюди з Шарм-ель-Шейха, що займає близько 2-3 годин їзди пустелею. Відвідувачі можуть оглянути частину монастирського комплексу, включаючи музей ікон та манускриптів.

Монастир Святої Катерини є важливим духовним центром і символом християнської віри, зберігаючи свою значущість протягом століть.

Для глибшого ознайомлення з монастирем Святої Катерини пропоную переглянути мої короткі відео.

Дякую Богові за ще один прожитий рік — за кожен день, кожен урок, кожну зустріч. За світлі моменти радості й хвилини тиші, в яких відкривається Його воля. За підтримку, яка приходила через людей, і за випробування, що загартовували серце.

Дякую батькам за життя. Вони вже у вічності, але їхня любов не згасає. Вона зі мною в кожному слові, у кожній молитві, у кожному спогаді. Вони навчили мене любити, цінувати, довіряти Богу.

Дякую сімʼї й друзям за тепло й підтримку. За те, що поруч, за те, що розуміють, за те, що разом йдемо цим шляхом. Дякую Церкві, людям Церкви — за світло істини, за спільні молитви, за єдність у Христі.

Кожен день народження — це ще один рік, подарований Богом. Ще один шанс жити з любов’ю, вірою й вдячністю. Ще один крок ближче до вічності.

🏞️Де б ти не був, а вдома найкраще…

Паломництво на гору Синай, святі місця Єгипту — це було щось неймовірне. Слова поки що здаються надто мізерними, щоб описати всі пережиті емоції. Втома змішується з радістю, піднесення — зі спокоєм, а серце ще десь там, серед гір, пустелі й стародавніх храмів…

Але ось ти вже вдома. І розумієш: як би не вражали чужі краї, як би не зворушували святі місця, душа завжди тягнеться туди, де твоє коріння, де тебе чекають.

Тепер залишається найскладніше — розкласти всі ці враження в голові, знайти кожному з них своє місце в серці. Щоб не просто згадувати, а жити цим далі…