📌Прийом керуючого єпархією
17 лютого, у понеділок, архієпископ Пимен здійснюватиме прийом духовенства та мирян, початок о 10.00

🌺СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ: АРХІЄПИСКОП ПИМЕН ЗВЕРШИВ ЛІТУРГІЮ

15 лютого, у день свята Стрітення Господнього, архієпископ Рівненський і Острозький Пимен звершив святкову Божественну літургію у Воскресенському соборі м. Рівне. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Його Високопреосвященству співслужили клірики собору, а храм був наповнений сотнями вірян, які прийшли помолитися у цей світлий день. Стрітення – це свято, яке нагадує нам про зустріч людства з Богом, про виконання обітниць і надію, що не засоромлює.
Цього дня немовля Ісус, згідно з Мойсеєвим законом, був принесений до храму, де Його зустрів праведний старець Симеон. Він чекав цієї зустрічі усе своє життя, і, взявши Спасителя на руки, виголосив слова, які стали частиною церковного богослужіння:
“Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє…” (Лк. 2:29-30).

Старець Симеон нарешті зустрів Того, Хто є світлом для світу. І сьогодні кожен з нас також покликаний до цієї зустрічі – зустрічі з Христом, яка змінює серце.
Під час богослужіння звучали особливі молитви за мир в Україні, за наших воїнів, за збереження нашої Батьківщини.

Архієпископ Пимен закликав вірян до єдності у вірі та молитві, наголосивши, що у цей складний час особливо важливо зберігати світло Христове в серці.

“Симеон побачив Христа – і його серце сповнилося миром. Чи впізнаємо ми Бога у своєму житті? Чи шукаємо Його? Чи відкриті ми до тієї зустрічі, яка може змінити нас назавжди? Стрітення – це не лише подія минулого, а й заклик для кожного з нас: чи зустріли ми Христа у своєму житті?” – сказав владика.

За традицією цього дня відбулося освячення свічок і води. Стрітенська свічка – символ Божественного світла, яке освітлює наш шлях у житті. Освячену воду віряни з вірою брали додому як благословення.

Нехай світло Христове, що осяяло старця Симеона, буде в серці кожного з нас!

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/15/stritennya-hospodnye-arkhiyepyskop-pymen-zvershyv-liturhiyu/

🎶"Нинє отпущаєши" муз.Г.Давидовського

Виконує хор сестер Георгіївського подворʼя Рівного

📌ПРОПОВІДЬ. НЕДІЛЯ ПРО БЛУДНОГО СИНА

Проповідь у Неділю про блудного сина

Ще задовго до Великого посту, коли православні християни каються в гріхах своїх, Свята Церква починає готувати нас до цього. У минулі неділі євангельською розповіддю про Закхея і Притчею про митаря і фарисея ми вчилися тому, з чого має починатися покаяння і як треба каятися у гріхах. Роздумуючи про своє життя, звіряючи його з Божими заповідями, людина приходить до визнання своєї гріховності. І буває, що впадає у відчай. Бо гріхів – як морського піску. То чи можна розраховувати, що Господь прийме покаяння і простить?

Відповідь на це запитання дає Притча про блудного сина. Ви її чули із прочитаного у Євангелія.
У цій притчі розповідається, як один легковажний юнак не захотів жити в батьківській хаті у злагоді і мирній праці та зажадав від свого батька, щоб той віддав йому належну частину майна. Батько дав, і син пішов далеко. Через деякий час він залишився ні з чим, тому що у веселощах, гульбищах і розпусті проводив своє життя. Порок швидко зробив свою справу: розпусник лишився без майна, без лукавих друзів, яким нічого було вже робити біля нього збіднілого. Перед ним – корм для свиней, на ньому – злиденний одяг, у ньому – тяжка туга, муки пробудженого сумління. Можливо, ще мить – і безодня розпачу поглине його. Але пам’ять про те, що живе його добрий батько, не дала йому впасти в цю безодню, рішучість встати й піти до батька відвела нещасного від неї. Він без зволікань вертається до батька з твердим наміром сказати йому: «Отче, согрішив я проти неба і перед тобою, прийми мене не сином, ні! – Я вже не заслуговую такої ласки, – а останнім наймитом твоїм!».

І поки юнак повертався, поки сльозами кропив свій шлях, батько вже чекав його. Зустрів, обняв… І впала голова блудного сина, що повернуся, на батькові груди, притиснулась вона до люблячого батьківського серця. Так повернувся блудний син із далекого краю, з виру пороків до батьківського дому, на радісну трапезу в рідному домі. Такий зміст притчі.

У ній яскраво зображені гріх і покарання, каяття і прощення, з’ясована тайна Божого милосердя і велика радість на небесах за одного грішника, який покаявся.
Чого ж навчає нас ця притча?
Того, що для людини, яка хоче спастися, немає жодної перешкоди: навіть для того, хто дійшов до останньої межі зла, немає приводу, який би утримував його від того, щоб знову повернутися до Бога. Хай же ніхто не говорить, що не міг очиститися, будучи обтяжений багатьма гріхами. Хай послухає, що говорить Господь через пророка Ісаію: «Коли будуть гріхи ваші, мов багряне, – як сніг вибілю; коли будуть червоні, мов пурпур, – як вовну вибілю» (Іс. 1,18). Бачите несказанне людинолюбство Боже! Господь обіцяє не тільки очистити того, хто кається, але й піднести його на вищий ступінь краси.
І приклади – перед очима. Ось перед нами псалмоспівець Давид. Він тяжко согрішив перед Богом, але покаявся і одержав прощення. Щоночі він омивав сльозами свою постіль, уставав опівночі, їв попіл як хліб, а життя своє плачем розчиняв, і заради цього щирого покаяння він не тільки одержав прощення гріхів, але й став улюбленим обранцем Божим. Його покаянний псалом «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї» назавжди залишився зразком молитви немічної людини, яка благає Бога про помилування. Ось перед нами іудейський цар Манасія. Довгі роки він зводив людей на гріх, схиляючи їх служити бездушним ідолам, але, щиро покаявшись, одержав спасіння і сердечною молитвою прославив Бога.

Ось верховний серед апостолів Петро. Переможений людським страхом, він зрікається стражденного Христа, але після зречення, «вийшовши геть, плакав гірко». Коли ж сльози зцілили його, він знову поновлюється в апостольській гідності.
Марія Єгипетська дійшла до крайньої межі тілесного гріха, проте, коли достойно покаялася, піднялася на вищий ступінь святості.
А ще ця притча навчає любити землю, де ми народились і зростали; шанувати батьківський дім. Куди б не закинула нас доля, як би не заблукали на дорогах життя, поспішаймо до рідної оселі.

Там чекають на нас батьки наші, які зрозуміють, розрадять, пробачать і розкриють перед нами свої обійми. Якщо ж їх уже немає серед живих, то прийдімо до їхніх могил і через молитву відчуймо їх поруч із нами.
Сьогодні, на жаль, у сім’ях людських не завжди все благополучно. Батьки і матері тужать про синів і дочок своїх, які заблукали на життєвих дорогах. Дорогі мої, моліться і не втрачайте надії. Через ваші молитви, через ваші гарячі сльози милосердний Господь наставить блудних дітей на шлях покаяння і вони неодмінно повернуться до отчого дому.
Усі ми багато грішимо, а тому маємо потребу в покаянні та смутку за свої гріхи. Скористаймося ж цим надійним шляхом до спасіння! І тоді сповнить нашу душу радість і ми, освітлені та заспокоєні у своєму сумлінні, достойно сподобимося святого Причастя і з чистим серцем будемо втішатися радістю Світлого Христового Воскресіння.

Протоієрей Олександр Шостак, 
настоятель Миколаївського храму с. Застав’я Корецького благочиння II

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/15/propovid-nedilya-pro-bludnoho-syna-3/

🌿16 ЛЮТОГО – СВЯТИТЕЛЯ ІГНАТІЯ МАРІУПОЛЬСЬКОГО

Святитель Ігнатій – засновник міста Марії, Маріуполя. 
Батьківщиною майбутнього святого був острів Фермія в Греції, де він народився на початку XVIII століття у знатному роді Гозадіні. З юних років він виховувався на святій горі Афон, своєрідній “чернечій державі”, де трудився його близький родич. Там же, полюбивши чернече життя, він і приймає чернечий постриг. Поступово він стає священником, а потім єпископом.

1769 року владика очолює в Тавриді Готфейсько-Кефайську єпархію. На той час Крим ще не був приєднаний до Російської імперії і керований кримсько-татарськими ханами-мусульманами. Православним жителям, переважно грекам, доводилося постійно зазнавати утисків від мусульман та жити під загрозою розправи.
Владика Ігнатій оселився у скиті біля грецького селища Маріанополь, неподалік Бахчисараю – резиденції кримських ханів. Багато років тривало його повне поневіряння. Велика небезпека служіння, опіка православних змушувала робите все таємно, але, усвідомивши швидку можливість повного духовного поневолення, а можливо і фізичного знищення своєї пастви, святитель звернувся до російського уряду з проханням прийняти кримських християн у російське підданство і дати їм землю для поселення. Цариця Катерина II дала згоду, і 23 квітня 1778 року владика Ігнатій після літургії в печерному храмі Свято-Успенського скиту закликав усіх вірних християн готуватися до виходу з багатовікового полону. 

У серпні 1780 митрополит разом з трьома тисячами переселенців прибули до місця, де згодом був заснований Маріуполь. Святий Ігнатій є засновником цього міста. Він сам вибирав місця для поселення переселенців на нових землях. Маріуполь – місто Марії, на честь Цариці Небесної. 
Помер святий 16 лютого 1786 року (за новим стилем) після двотижневої хвороби.
Був похований в соборі святого Харалампія в Маріуполі за східним звичаєм: в склепі було поставлено крісло, в якому митрополита розмістили сидячи.

У 1936 році Свято-Харлампіївський собор був зруйнований, а труну святителя розкрито. Тоді ж виявилося, що мощі його нетлінні. У 1992 році гробничка зі святинею була передана в Маріупольський Ніколо-Преображенський портовий храм.
Священний Синод Української Православної Церкви 11 червня 1997 року зарахував святителя Ігнатія до лику місцевошанованих святих.

У Миколаївському кафедральному соборі міста Маріуполя 15 листопада 1998 Митрополит Володимир (Сабодан) очолив чин прославлення святителя Ігнатія Маріупольського, митрополита Готфського і Кефайского.

У жовтні 2016 року делегація УПЦ доставила в кафедральний собор на малу батьківщину святого – острів Кіфнос (Греція) частку мощей та ікону святителя Ігнатія (Гозадіні), митрополита Маріупольського.
2016 рік на острові Кіфнос був оголошений роком святителя Ігнатія з нагоди 165-річчя від дня його смерті.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/15/16-lyutoho-svyatytelya-ihnatiya-mariupolskoho-3/

🫶У ЗДОЛБУНІВСЬКОМУ БЛАГОЧИННІ ВІДБУЛИСЯ СТРІТЕНСЬКІ ЗУСТРІЧІ МОЛОДІ

У Здолбунівському благочинні пройшов черговий з’їзд православної молоді, який об’єднав юнаків та дівчат навколо важливих тем духовного життя. Стрітенські зустрічі, – так назвали організатори захід. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Захід відкрив архієпископ Рівненський та Острозький Пимен, який звернувся до молоді зі словами підтримки, наголосивши на важливості живого спілкування, взаємодопомоги та щирого зацікавлення один одним.

Головними темами зустрічі стали питання кохання – справжнього, чистого, заснованого на християнських цінностях. Спікером цієї підтеми став протоієрей Віталій Величко, настоятель храму Георгія Побідоносця с. Кунин. А розповідати про православне волонтерство запросили відомого волонтера Романа Молчанова.
Під час з’їзду відбулися вільні дискусії, учасники ставили запитання та отримували відповіді на важливі для них теми.

Окрім змістовного спілкування, на молодь чекало й тепле неформальне спілкування – всіх частували рибною юшкою, бутербродами та солодощами. Учасники заходу мали змогу краще познайомитися, обмінятися думками та просто провести час у дружній атмосфері.

Подібні зустрічі – це чудова можливість для православної молоді не лише поглибити свої знання, а й знайти однодумців, разом творити добрі справи та зміцнювати свою віру.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/16/u-zdolbunivskomu-blahochynni-vidbulysya-stritenski-zustrichi-molodi/

🌿17 ЛЮТОГО – ПРЕПОДОБНОГО ІСИДОРА ПЕЛУСІОТСЬКОГО

Преподобний Ісидор Пелусіот жив у IV-V століттях. Родом із Олександрії. Виріс серед благочестивих християн. Він перебував у спорідненості з Феофілом, архієпископом Олександрійським, та його наступником святим Кирилом. 

Ще юнаком він залишив світ і пішов до Єгипту на Пелусіотську гору, яка стала місцем його чернечих подвигів. Духовна мудрість і суворий аскетизм преподобного Ісидора у поєднанні з широкою освіченістю та природним знанням людської душі дозволили йому в короткий час здобути повагу та любов ченців. Вони обрали його своїм настоятелем і звели в сан пресвітера. 

Наслідуючи приклад святителя Іоанна Золотоуста, якого йому довелося бачити і чути під час подорожі до Константинополя, преподобний Ісидор присвятив себе переважно християнській проповіді, тій “практичній філософії”, яка, за його власними словами, є “підставою будівлі та самою будівлею”. Час як логіка “є його прикраса”, а “споглядання – вінець”. Він був учителем і безвідмовним порадником для всіх, хто звертався до нього за духовною підтримкою – чи то проста людина, вельможа, єпископ, патріарх Олександрійський чи сам імператор. 

Після нього залишилося близько 10000 листів, з яких до нас дійшло 2090. Більшість цих листів містить глибокі за богословською думкою і разом морально-повчальні тлумачення Святого Письма. Тут преподобний Ісидор виступає як найкращий учень святителя Іоанна Золотоуста. Любов і відданість преподобного Ісидора до святого Іоанна Златоуста виявились у рішучих діях на захист святого Іоанна під час гоніння на нього імператриці Євдоксії та архієпископа Феофіла. Після смерті святителя преподобний Ісидор переконав наступника Феофіла, святого Кирила Олександрійського, вписати ім’я святого Іоанна Золотоуста у церковні диптихи як сповідника. З ініціативи преподобного Ісидора було скликано ІІІ Вселенський Собор в Ефесі (431), на якому було засуджено лжевчення Несторія про Особу Ісуса Христа.

Преподобний Ісидор досяг глибокої старості і помер близько 436 року. Церковний історик Євагрій (VI століття) про преподобного Ісидора пише, що “життя його здавалося життям ангельським на землі”. Інший історик, Никифор Калліст (XI ст.), так вихваляє преподобного Ісидора: “Він був живим і одухотвореним стовпом чернечих статутів та Божественного бачення і як би найвищим зразком найтеплішого наслідування та вчення духовного”.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/16/17-lyutoho-prepodobnoho-isydora-pelusiotskoho/

✅Про Стрітенські зустрічі православної молоді розповідає матушка Валентина Ілліна .

📌Роман Молчанов - православний волонтер. Його запросили на Стрітенську зустріч православної молоді, яку організовувало Здолбунівське БЛАГОЧИННЯ Рівненської єпархії УПЦ, щоб розповісти про роботу волонтера.

Роман зауважив, що православний волонтер – це людина, яка робить добрі справи заради слави Божої. Його серце наповнене вірою та любов’ю до ближнього, що спонукає допомагати всім, хто цього потребує. Самовідданість і щирість такого волонтера є справжнім відображенням християнських цінностей, адже кожна добра справа – це маленьке диво, що прославляє Бога.

🙏🇺🇦У ТРЕТЮ РІЧНИЦЮ РОСІЙСЬКОГО ПОВНОМАСШАБНОГО ВТОРГНЕННЯ У ВСІХ ХРАМАХ ТА МОНАСТИРЯХ УПЦ ЛУНАТИМУТЬ МОЛИТВИ

У третю річницю російського повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2025 року, у всіх храмах та монастирях Української Православної Церкви буде звершено молебні з молитвою за мир в Україні, за Захисників нашої Держави, а також панахиди за загиблими і померлими під час війни. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Ці заходи відбуваються за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ повідомляє, що відповідний циркуляр Канцелярії Київської Митрополії був направлений усім єпархіальним архієреям, що забезпечить єдиний порядок організації молебнів та панахид у всіх парафіях.

Цей спільний релігійний акт має на меті не лише висловити скорботу за тих, хто віддав своє життя у боротьбі за свободу України, а й стати символом єдності, надії та віри у світле майбутнє нашої держави. Запрошуємо всіх віруючих приєднатися до спільної молитви за мир, за наших Захисників і за тих, хто залишив цей світ у ці важкі часи.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/17/u-tretyu-richnytsyu-rosiyskoho-povnomasshabnoho-vtorhnennya-u-vsikh-khramakh-ta-monastyryakh-upts-lunatymut-molytvy/

🌿18 ЛЮТОГО -СВЯТИТЕЛЯ ФЕОДОСІЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО

Святитель Феодосій, архієпископ Чернігівський, народився на початку тридцятих років XVII століття у Подільській губернії. Він походив із давнього дворянського роду Полоницьких-Углицьких; батьками його були ієрей Микита та Марія. Благочестя, що панувала в сім’ї майбутнього святителя, сприяло духовному розвитку хлопчика. З дитинства він відрізнявся лагідністю та старанністю до молитви. Природні здібності юнака розкрилися у Києво-Братській колегії при Київському Богоявленському монастирі. Це був час самого розквіту колегії (кінець сорокових років XVII століття), коли її ректорами були архімандрит Інокентій (Гізель), а потім ігумен, згодом архієпископ Чернігівський, Лазар (Баранович), а серед наставників – ієромонах Єпіфаній (Славинецький), ієромон (Сатановський), єпископ Білоруський Феодосій (Баєвський), ігумен Феодосій (Сафонович) та Мелетій (Дзик), які були найосвіченішими людьми того часу. Товаришами святого Феодосія за колегією були майбутні видатні пастирі: Симеон Полоцький, Іоаннік Голятовський, Антоній Радивіловський, Варлаам Ясинський. Києво-Братська Богоявленська школа була на той час головним центром боротьби православ’я проти нападок католицького духовенства, єзуїтів та уніатів.

У роки навчання остаточно утвердилося покликання святого Феодосія до чернечого подвигу: весь вільний від занять час він віддавав молитві, богодумству та читанню Святого Письма.
Після здобуття освіти майбутній святитель прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській Лаврі з ім’ям Феодосій, на честь преподобного Феодосія Печерського (пам’ять 3 травня).
Київським митрополитом Діонісієм (Балабаном) його було поставлено архідияконом Києво-Софійського собору, а потім призначено намісником митрополичого кафедрального будинку. Але незабаром він залишив Київ і оселився у віддаленому Крутицькому монастирі (Чернігівській єпархії), біля містечка Батурина, яке славилося суворим чернечим життям. Там він був посвячений у сан ієромонаха.
В 1662 святий Феодосій був призначений ігуменом Корсунського монастиря Київської єпархії, а в 1664 – настоятелем древнього Києво-Видубицького монастиря. Ця обитель незадовго перед тим перебувала в руках уніатів і була розорена. Але святому Феодосію завдяки своїй енергії та наполегливості вдалося швидко відродити Видубицький Михайлівський монастир. 

Преосвященний Лазар (Баранович) оцінив високі духовні якості святого Феодосія та наблизив його до себе. Він називав його “вівцею стада Христового, що навчилася покори”, і пророчо бажав, щоб ім’я святого Феодосія було написане на небесах. Коли 1679 року преосвященний Лазар став місцеблюстителем Київської митрополії, він призначив святого Феодосія своїм намісником у Києві, а сам залишався у Чернігові. 
У 1688 році святий Феодосій був призначений архімандритом Чернігівського Єлецького монастиря на місце архімандрита Іоаннікія (Голятовського). З того часу вся діяльність святого переноситься із Києва до Чернігова. Це призначення відбулося головним чином за бажанням преосвященного Лазаря. Святому Феодосію довелося чимало попрацювати над благоустроєм Єлецької обителі, оскільки монастир цей, що ще не оговтався після спустошення єзуїтами та домініканцями, був дуже бідний і невлаштований. Працями святого Феодосія вдалося досягти протягом двох-трьох років для Єлецької обителі добробуту, що цілком забезпечував її існування. 

Про управління святителем Феодосієм Чернігівською єпархією збереглося мало відомостей. Особливу увагу святитель звертав на пробудження та підтримку в пастві духа істинно християнського благочестя. З цією метою він дбав про підтримку старих та влаштування нових монастирів та храмів. На самому початку його святительства з його благословення було створено Печеніцький дівочий монастир, і він сам освятив храм цієї обителі на честь Успіння Пресвятої Богородиці. 

У 1694 році за його благословенням було засновано Любецький скит за дві версти від Любеча; 1694 року святитель освятив у Домницькому чоловічому монастирі храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці, а влітку 1695 року – величний храм на честь Пресвятої Богородиці, збудований на вершині Болдинської гори поблизу стародавнього Іллінського монастиря. 
За святителя Феодосії у Чернігівській єпархії спостерігається особливе піднесення та посилення чернецтва. Святитель також приділяв велику увагу духовенству і був суворо розбірливий при виборі кандидатів священства. Він особливо опікувався чернігівськими духовними школами, запрошував у них із Києва вчених ченців, серед яких був святий Іван (Максимович), майбутній митрополит Тобольський, який згодом став помічником і наступником святителя і організатором чернігівських духовних шкіл. Сувора справедливість у відношенні до духовенства та пастви, глибоке співчуття, поблажливість та християнська миролюбність були відмінними рисами діяльності святителя Феодосія. До нього часто зверталися за допомогою та порадою не лише православні, а й особи інших сповідань.

Але недовго святитель Феодосії опікувався Чернігівською паствою. Відчуваючи наближення смерті, він викликав до себе в Чернігів намісника Брянського Свенського монастиря, святого Іоанна (Максимовича) і звів його з ієромонаха до архімандрита Чернігівського Єлецького монастиря. У новому архімандриті він наперед готував собі наступника. 6 лютого 1696 року святитель Феодосій помер і був похований у Чернігівському кафедральному Борисоглібському соборі, за правим клиросом, в особливо зробленому для того склепі. Згодом його наступник святитель Іоанн (Максимович) побудував над його труною цегляне склепіння з хвалебним написом у віршах на подяку за чудове зцілення від тяжкої хвороби. Особливе благодатне дарування, яке набув святитель Феодосій, засвідчено його подвижницьким життям і потаємною допомогою всім, хто підносив йому молитви.
Уславлення святителя Феодосія відбулося 9 вересня 1896 року.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/17/18-lyutoho-svyatytelya-feodosiya-chernihivskoho-3/

🌺У БІЛІВСЬКОМУ МОНАСТИРІ ВШАНУВАЛИ ІКОНУ “ВІДНАЙДЕННЯ ЗАГИБЛИХ

18 лютого 2025 року, в день вшанування ікони Божої Матері «Віднайдення загиблих», у Білівському жіночому монастирі Різдва Пресвятої Богородиці відбулася Божественна літургія. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Святкову Літургію очолив архієпископ Рівненський та Острозький Пимен, йому співслужив секретар Рівненської єпархії прот. Віктор Земляний, духовенство єпархії.

За Богослужінням молилася ігуменя Алевтина (Сірук) з сестрами монастиря, ігумені та монахи інших обителей, численні гості монастиря.
Матушка Алевтина від початку відродження монастиря самовіддано звершує своє служіння, залишається для сестер і паломників прикладом віри та смирення.

Під час богослужіння віряни підносили молитви за мир в Україні, про захист від ворожої навали, за тих, хто опинився у складних обставинах, а також за всіх, хто несе служіння ближнім, допомагаючи нужденним.

Ікона Божої Матері «Віднайдення загиблих» є особливою святинею, до якої люди приходять у важкі моменти життя, шукаючи порятунку та духовної підтримки. Щороку 18 лютого перед нею лунають молитви про милість Божу, зцілення та спасіння душ.

Завершилося свято хресним ходом і освяченням каплиці з баптистерієм, де звершуватиметься Таїнство Хрещення для тих, хто прагне прийняти віру Христову.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/18/u-bilivskomu-monastyri-vshanuvaly-ikonu-vidnaydennya-zahyblykh-2/

🇺🇦У КОРИСТІ ПОПРОЩАЛИСЯ З ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ РОМАНОМ ПАВЛЕНКОМ

17 лютого у ІІ-му Корецькому благочинні провели у вічність полеглого Героя Романа Олександровича ПАВЛЕНКА. Із загиблим захисником прощалися у Корці та Користі. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Чин відспівування у Дмитрівському храмі у співслужінні духовенства звершив благочинний ІІ-го Корецького благочиння, настоятель храму протоієрей Миколай ШЕВЧУК.

Роман ПАВЛЕНКО народився 17 жовтня 1998 року у селі Козин. Згодом проживав у селі Городище та навчався у Великомежиріцькому НВК. Одружившись, разом з дружиною придбав будинок у селі Користь. Працював на підприємстві з виробництва цегли.

22 липня 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ, пройшов навчання за кордоном. Але перше завдання стало для нього останнім… 28 вересня 2024 року в районі населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області він загинув. Тривалий час вважався зниклим безвісти.
Без батька залишилися двоє маленьких діток.

Щирі співчуття сім’ї, родині та близьким полеглого захисника. Сумуємо разом з Вами, низько схиляємо голови у скорботі. 

Хай прийме Господь Бог у Царство Своє душу воїна Романа. Вічна та світла пам’ять…

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/18/u-korysti-poproshchalysya-z-polehlym-voyinom-romanom-pavlenkom/

🌿19 ЛЮТОГО – МУЧЕНИЦІ ДОРОФЕЇ, ХРИСТИНИ, КАЛЛІСТА ТА ФЕОФІЛА КЕСАРІЙСЬКИХ

Свята мучениця Дорофея жила в Кесарії Каппадокійській і постраждала за часів імператора Діоклітіана 288 або 300 року разом із мученицями Христиною, Каллістою і мучеником Феофілом.
Свята Дорофея була благочестивою дівицею-християнкою, вирізнялася великою лагідністю, смиренністю, цнотливістю і даною від Бога премудрістю, що дивувало багатьох. Схоплена за наказом правителя Саприкія, вона твердо сповідувала віру в Христа і зазнала катувань. Не зламавши волі святої, правитель віддав її двом жінкам-сестрам, Христині і Каллісті, які раніше були християнками, але, злякавшись мук, відреклися від Христа і стали вести нечестиве життя. Він наказав їм умовити святу Дорофею принести жертву язичницьким богам. Однак сталося протилежне: жінки, переконані святою Дорофеєю, що милосердям Божим дарується порятунок усім, хто кається, покаялися і знову навернулися до Христа. За це їх зв’язали спинами і спалили в смоляній бочці. Святі сестри Христина і Калліста страдницьки померли, принісши покаянну молитву Господу і спокутувавши гріх відступництва.

Свята Дорофея знову була піддана мукам, з великою радістю перетерпіла їх і так само радісно прийняла смертний вирок. Коли святу вели на страту, якийсь учений чоловік (схоластик), Феофіл, з насмішкою сказав їй: “Наречена Христова, пошли мені з саду Нареченого Твого рожевих квітів і яблук”. У відповідь мучениця кивнула йому. Перед смертю свята попросила дати їй час помолитися. Коли вона закінчила молитву, їй постав Ангел у вигляді прекрасного юнака і подав на чистому полотні три яблука і три рожеві квітки. Свята попросила передати все це Феофілу, після чого була усічена мечем. Отримавши благодатні дари, недавній гонитель християн був вражений, увірував у Спасителя і сповідав себе християнином. Підданий за це жорстоким катуванням, святий Феофіл прийняв мученицьку кончину через усічення мечем.

Мощі святої Дорофеї перебувають у Римі, в церкві її імені, глава також у Римі, в церкві Богоматері в Трастевере.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/18/19-lyutoho-muchenytsi-dorofeyi-khrystyny-kallista-ta-feofila-kesariyskykh-2/