МЕТАРОМАНТИКА

Слід Євгенія Ролдугіна обривається 11 вересня 2022 року біля н.п. Білогорівка Луганської області. Він загинув, рятуючи поранених побратимів. Якби він жив століття тому, то його тексти в долю точно б зарахували до «втраченого покоління»: Євгеній воював з юності, несамовито прагнув справедливості і палко переживав її постійне зневаження з боку людей. Про це написані нім слова: закарбовані переживання щирої та чистої душі.

Із книги Євгенія «Час відважних» :

⚫️ «До речі, тема конфліктів в умовах війни має величезне значення. Наявність зброї та постійний стрес роблять свою справу. Нікчемні моменти цивільного життя на фронті можуть набувати кардинально іншого вигляду. Недокурок, що не потрапив в імпровізовану урну, річ, яка лежить не на своєму місці, багно, занесене з двору у бліндаж, — ці дрібниці здатні призвести до трагічних наслідків. Образи ж, до прикладу, навіть не варто наво-дити. До того ж через чиїсь чвари можуть постраждати непричетні. Багато хто забуває, де перебуває і що на кону. Питання вже не у перемозі чи досягненні якоїсь мети. Банальне виживання. Безглуздо загинути через ідіотську сварку — а ще безглуздіше, якщо ти навіть не брав участі».

⚫️ «Знеможені, рухалися розбитими засніженими вулицями. Мертве тіло — важка ноша. Однак думки про відступ були набагато важчими — ніби невидимим кинджалом розрізали моє єство. Дух воїна бажав іти вперед, перетинати поля і форсувати ріки, звільняти села та міста, зривати бридкі триколори і кидати їх під гусениці бронетехніки, а не розвертатися спиною до супротивника, відходячи під ворожу канонаду. Плани про вихід на український кордон давно забулися, а в той момент здавалися юнацькими нездійсненними мріями».

⚫️ «На війні ти ніде не можеш відчувати себе в безпеці. Науковий прогрес, немов колесо, спущене з гори в безодню. Людство постійно вигадує нові й нові способи самознищення».

⚫️ «Розбита позиція була всіяна полеглими. Навколо все диміло або горіло. Стогін та плач посилювали звуки віддаленої канонади. «Якщо таке можливо на землі, що ж чекає грішників у пеклі?» — мене часто не покидала ця думка».

www.group-telegram.com/it/metaromance.com/365

1.2K viewsNov 29 at 16:05

Слід Євгенія Ролдугіна обривається 11 вересня 2022 року біля н.п. Білогорівка Луганської області. Він загинув, рятуючи поранених побратимів. Якби він жив століття тому, то його тексти в долю точно б зарахували до «втраченого покоління»: Євгеній воював з юності, несамовито прагнув справедливості і палко переживав її постійне зневаження з боку людей. Про це написані нім слова: закарбовані переживання щирої та чистої душі.

Із книги Євгенія «Час відважних» :

⚫️ «До речі, тема конфліктів в умовах війни має величезне значення. Наявність зброї та постійний стрес роблять свою справу. Нікчемні моменти цивільного життя на фронті можуть набувати кардинально іншого вигляду. Недокурок, що не потрапив в імпровізовану урну, річ, яка лежить не на своєму місці, багно, занесене з двору у бліндаж, — ці дрібниці здатні призвести до трагічних наслідків. Образи ж, до прикладу, навіть не варто наво-дити. До того ж через чиїсь чвари можуть постраждати непричетні. Багато хто забуває, де перебуває і що на кону. Питання вже не у перемозі чи досягненні якоїсь мети. Банальне виживання. Безглуздо загинути через ідіотську сварку — а ще безглуздіше, якщо ти навіть не брав участі».

⚫️ «Знеможені, рухалися розбитими засніженими вулицями. Мертве тіло — важка ноша. Однак думки про відступ були набагато важчими — ніби невидимим кинджалом розрізали моє єство. Дух воїна бажав іти вперед, перетинати поля і форсувати ріки, звільняти села та міста, зривати бридкі триколори і кидати їх під гусениці бронетехніки, а не розвертатися спиною до супротивника, відходячи під ворожу канонаду. Плани про вихід на український кордон давно забулися, а в той момент здавалися юнацькими нездійсненними мріями».

⚫️ «На війні ти ніде не можеш відчувати себе в безпеці. Науковий прогрес, немов колесо, спущене з гори в безодню. Людство постійно вигадує нові й нові способи самознищення».

⚫️ «Розбита позиція була всіяна полеглими. Навколо все диміло або горіло. Стогін та плач посилювали звуки віддаленої канонади. «Якщо таке можливо на землі, що ж чекає грішників у пеклі?» — мене часто не покидала ця думка».

BY МЕТАРОМАНТИКА