Обранці духів ✙

Це було в селі Залужжя, яке оточене мережею болотистих озер і річок. В околицях цього села лютувала холера, забираючи все більше людських життів. Треба було виявити, хто приніс епідемію в цей забутий Богом і людьми закуток. Це міг з’ясувати тільки ворожбит. Майже столітнього чоловіка привезли і помістили в окремій кімнаті біля лісу, на березі зарослого очеретом ставка. Після заходу сонця загнали чорного барана до хати і принесли старі жорна.
Вночі, коли вперше заспівали півні, віщун вивів із хати барана з прив’язаними до рогів та шиї пучками трав, перерізав йому горло, забризкав жорна кров’ю, а потім запалив багаття, щось при цьому шепочучи й прикрикуючи. Коли на дні багаття починало утворюватися більше вугілля, він діставав його пальцями і кидав на камінь. Незабаром кров закипіла і утворила більші й менші почорнілі плями. Над каменем здійнявся пар, а віщун, розпушивши волосся й бороду, розплющивши знебарвлені від старості очі, почав кричати пронизливим і уривчастим голосом:
— Я бачу в кривавому диму і в червоних випарах... Могили і бліду, страшну смерть... Перед нею йдуть люди, я їх не знаю, вони не з нашої околиці... Вони йдуть і кидають у воду річок і колодязів, комор і житниць, насіння хвороби, яка нищить і вбиває наших людей... Кров’ю, тільки кров’ю треба боротися зі смертю... Я бачу, я бачу це в червоному, кривавому диму...
Селяни стояли, похмуро мовчали у глибокій задумі. Віщун мовчав, чути було тільки тихе шипіння багаття, легке потріскування обгорілих шматочків загущеної крові, прискорене дихання натовпу та гул очерету над озером. Здалеку я чув крики диких качок на озері, глухий рев бродячої корови та гавкіт собак. Червнева ніч була сповнена таємничості, зачаїлася, готова приховати будь-який злочин і будь-який прояв первісної стихії людської природи. Вона ніби прислухалася до невимовних думок темного натовпу, залитого кривавим світлом багаття. Я мимоволі перенісся думкою в ті давні часи, коли, можливо, на тому самому місці стояла дерев’яна статуя бога Перуна, а жерці в білих полотняних шатах і з вінками на головах пускали жертовними ножами кров освячених тварин. Вогонь, що горів на вівтарі, як зараз, перед просвітленим, переляканим натовпом, здавався скупченням криваво-червоних привидів...

Фердинанд Оссендовський "Тінь похмурого Сходу"

Видавництво Руслана Халікова

Тінь похмурого Сходу: За кулісами російського життя — Видавництво Руслана Халікова

Запропоноване видання містить переклад нарисів із мандрів Росією польського письменника, мандрівника, вченого і містифікатора – Фердинанда Оссендовського (1876-1945).

www.group-telegram.com/it/obranciduchiv.com/7299

768 viewsedited  Oct 10 at 06:16

Це було в селі Залужжя, яке оточене мережею болотистих озер і річок. В околицях цього села лютувала холера, забираючи все більше людських життів. Треба було виявити, хто приніс епідемію в цей забутий Богом і людьми закуток. Це міг з’ясувати тільки ворожбит. Майже столітнього чоловіка привезли і помістили в окремій кімнаті біля лісу, на березі зарослого очеретом ставка. Після заходу сонця загнали чорного барана до хати і принесли старі жорна.
Вночі, коли вперше заспівали півні, віщун вивів із хати барана з прив’язаними до рогів та шиї пучками трав, перерізав йому горло, забризкав жорна кров’ю, а потім запалив багаття, щось при цьому шепочучи й прикрикуючи. Коли на дні багаття починало утворюватися більше вугілля, він діставав його пальцями і кидав на камінь. Незабаром кров закипіла і утворила більші й менші почорнілі плями. Над каменем здійнявся пар, а віщун, розпушивши волосся й бороду, розплющивши знебарвлені від старості очі, почав кричати пронизливим і уривчастим голосом:
— Я бачу в кривавому диму і в червоних випарах... Могили і бліду, страшну смерть... Перед нею йдуть люди, я їх не знаю, вони не з нашої околиці... Вони йдуть і кидають у воду річок і колодязів, комор і житниць, насіння хвороби, яка нищить і вбиває наших людей... Кров’ю, тільки кров’ю треба боротися зі смертю... Я бачу, я бачу це в червоному, кривавому диму...
Селяни стояли, похмуро мовчали у глибокій задумі. Віщун мовчав, чути було тільки тихе шипіння багаття, легке потріскування обгорілих шматочків загущеної крові, прискорене дихання натовпу та гул очерету над озером. Здалеку я чув крики диких качок на озері, глухий рев бродячої корови та гавкіт собак. Червнева ніч була сповнена таємничості, зачаїлася, готова приховати будь-який злочин і будь-який прояв первісної стихії людської природи. Вона ніби прислухалася до невимовних думок темного натовпу, залитого кривавим світлом багаття. Я мимоволі перенісся думкою в ті давні часи, коли, можливо, на тому самому місці стояла дерев’яна статуя бога Перуна, а жерці в білих полотняних шатах і з вінками на головах пускали жертовними ножами кров освячених тварин. Вогонь, що горів на вівтарі, як зараз, перед просвітленим, переляканим натовпом, здавався скупченням криваво-червоних привидів...

Фердинанд Оссендовський "Тінь похмурого Сходу"

BY Обранці духів ✙