Пам'ятаєте, збирали ми з вами на планшет? Осьо звіт:
👇👇👇
Дякую кожному, хто знайшов можливість долучитися!

На крайньому стрімі затронули питання "чи були у вікінгів шоломи". Ваш покірний слуга озвучив тезу, що шолом - хоч ґ'єрмюндбюжний, хоч назально-конічний - був досить таки ексклюзивним елементом еквіпу, який далеко не кожен ікінг міг собі дозволити. На що панством було заперечено: а ти давай, піди в бій із непокритою головою, із гучним криком КУЛЯВЛОБ ТАК КУЛЯВБЛОБ. Ну і логічно - голова одна, хоч і потворна, так звик я до неї.

Панством була запропонована логічна альтернатива шолому, яка до того ж, схоже, має й археологічне підґрунтя. А саме: залізний каркас, нашитий на тканеву або кожану основу (але скорше таки на тканеву). Це не так патосно і надійно, як справжній шолом, але ліпше за ніц.

Відверто кажучи, я одразу не зміг пригадати, чи існував якийсь особливий термін на позначення цієї жаліжної шапки. Може й існував. На щастя, Сноррі Стурлу🐘 залишив нам додаток до своєї Едди, знаний як "Nafnaþulur" - "Пісні імен". Там він наводить додаткові слова, якими у поезії можна позначати всякі штуки. Зокрема і шолом.

Серед "імен" шолома присутнє svelgr. У нашому виданні це слово перекладено як "грілка", за логікою - від дієслова svelgja "гріти, нагрівати, прогрівати". Можливо, малася на увазі якраз отака оздоблена залізом шапочка? Це не точно, позаяк:
1) під шолом у будь-якому випадку вдівається підшоломник, який і так непогано гріє голову;
2) за правилами від дієслова з основою на -е іменник, здається, мав би прийняти форму sválgr, а не svelgr (закон Ісландії перегласовки, ідіть туда-сюда).

Але ліпшого терміну я для вас не маю.

А кенінґ Óðins hattr (Одінова шапка/капелюх/каптур) слід розглядати саме як кенінґ на позначення шолома. Ну бо це кенінґ, така його природа. Хіба що - цей кенінґ позначав будь-який захист для голови. Ну але на відміну від свельґ(р)а, у прозі точно не зустрічається, тобто слово не комонне, а спеціальне. Втім, не здивуюся, якщо це той кейс, коли спершу це було щось типу jarnhattr "залізний капелюх" або hlífhattr "капелюх захисту", а вже потім стало кенінґом.

А я ношу чорний стильний bandahattr - бандитський капелюк (кепку). Так-то 😎

Лінгвістичної їбанини пост. Я вважаю, це прекрасно (і хай почнеться срач):
👇👇👇👇👇

Є така група у відстійнику вселенської токсичності на ймення фейсбук)). Так іноді там трапляютья такі перли, шо просто не можливо встояти))).

З недавнього (цитата):
Українцям навʼязали міф «іраномовності» кімерійців та скитів. Спочатку це було припущення, але згодом, не підкріплене нічим, воно стало наче якоюсь аксіомою. Нажаль, більшість наших істориків підхопили цю вигадку і дали тиражують її в своїх численних відео та подкастах.

Але… серед тієї пари сотні скитських слів, які дійшли до нас (до того ж сильно спотворені грецькою транскрипцією та вимовою) - ми не бачимо і не чуємо нічого «іранського». Натомість, бачимо суттєві паралелі з нашою сучасною мовою. Навіть сама назва сколоти - цілком могла походити від скота, худоби, а скити - від скитатися, тобто кочувати; кімерійці - від слова «химера», тобто примара, адже саме так описував наш край у ті часи Гомер: «Сонце зайшло, і темрява вкрила дороги, наш корабель досягнув межі океану. Там є народ і місто людей кімерійських» - за Гомером країна і місто кімерійців знаходилися біля входу до потойбічного світу!

Ми знаємо, що інший грецький поет Антифан в IV ст. до Р.Х. називає скитьскі штані «шаробара». А нам втовкмачували, що «шаровари» - це тюркське запозичення, але ж в 4 ст. до н.е. ще жодних тюрків НЕ ІСНУВАЛО!!! А наші шаровари - існували.

Скіфська «сукара» (сокира) - наша сучасна сокира, а «скіл» (сокіл) - це сокіл! В слові «бата», або ж «тата» (отець), ми виразно чуємо «батько/тато», і скіфське імʼя «Ареобата» - легко дешифровуємо як «батько Арея»(або ж Арія).

Слово «брама»(«брана») і дотепер лишилося без змін - брама, або ж те, що «боронять». Коло - власне, те ж саме, що в українській мові - КОЛО. Втім найбільше вражає скіфський «гармидар» - сварка. Як не впізнати тут наш «гармидер», хоча і в зміненому сенсі «непорядок, хаос»?? Або ж скитське «чаті» в сенсі варта- хіба ми й досі не вживаємо слова «чатувати, стояти на чатах» в сенсі бути на варті?? А цим словам вже понад 2500 років!

Скитське «базака», тобто розмова - хіба ж не є основою для суто нашого українського «базікати», тобто невимушено балакати? (останнє теж, до речі, скіфського походження). Слово «крам» - лишилося без жодних змін - товар, крам. Слова "мед" і "страва", які цитуються готським істориком V ст. Йорданом, що описував похорон гунського короля Атіли, скорше за все так само мають походження з давніх скитських часів.

«Бариса» - битися, боротися. Річка Дніпро називалася в ті часи Бористен (Бористан) - її цілком могли так називали з огляду на бурхливі потоки на порогах, де річка ніби боролася, проривалася крізь каміння.

Mata, Pramata, Tata, Pratata, Brata - є практично ідетичними українським словам, або мають зрозумілий всім нам зміст: Мати, Прамати (Бабця), Тато, Пратато (Дідо), Брат. Тощо, тощо, тощо.

Тож, де тут ота вигадана «іраномовність»??? Шкода, що наш скитський словник налічує лише насилу дві сотні слів (включно з іменами та топонімами), та й ті спотворені греками, які їх чули та записували на свій лад, але навіть у цій краплині ми чудово чуємо нашу прадавню мову… Кімерійці, скити, сармати, гуни - це не якісь приблуди, це АВТОХТОННІ племена на наших теренах, наші прадавні предки.

Велика Скитія - це монархічна держава, яка лежала на території сучасної України між Дунаєм та Доном. Вона існувала біля тисячі років, точніше - від VII ст. до Р.Х. до IV ст. по Р.Х. А мешканців тих теренів, де зараз є Україна, ще дуже довго називали скитами (скіфами), навіть і по тому, як вже давно не стало Скитської держави. Тому у візантійських і середньовічних європейських джерелах ми і через тисячу років бачимо, що давніх українців/русинів ще й досі писали скифами або тавро-скитами.
" (С)
😅🤣
От баште як все просто! То ми з вами все перемудрили, а нарід давно все зрозумів.
А взагалі - як кажуть - без коментарів. Хоча - саме так і творяться міські легенди.

📚Книжечкове
У всіх нормальних людей драґділери, у мене - букділер (Семен). Днями заслав дві позиції, які варті уваги.
Перша - це хрестоматійний есей Ортеги-і-Гасета "Повстання мас". Видавництво Марка Мельника, редактор - Олег Однороженко, переклад Вольфрама Бурггардта (сина Юрія Клена).

Цю книгу тягають де треба і не треба і ліві, і праві, і консерватори, і прогресисти, і ще бозна які басурманські мамчині філософи. Часто - не здавши собі справи ознайомитися з усім текстом. Покладаючись винятково на цитати, з контексту вирвані. (Я знаю, що ви, друзі, не такі). Але... просто подивіться, як дон Хосе на нас дивиться. Як на... повсталу масу. Ок, без жартів - я безмежно радий ознайомитися нарешті з цим текстом в українському перекладі.

Позиція 2: ґрунтовна розвідка археолога Федора Андрощука про князя нашого Гаральда Суворого, грози Сицилії, зятя Ярослава, видатного скальда, видатного же державника і героя битви при Стемфорді, останнього вікінга. Скажімо так: я не фанат багатьох тез Андрощука, але цю книгу - мастхев. Фаховий, ґрунтовний підхід, об'єктивний настільки, наскільки це можливо. Радимо до ознайомлення зацікавленим.
Також ви можете підтримати Семенів поточний збір двома гривнями:

https://send.monobank.ua/jar/28JfQ7UTXM

Такі діла.

І цейво. У неділю я не зможу провести стрім. Тому проведу його у п'ятницю, 20 червня, о 20-00. Тема - образ Раґнара Лоброка, його міфологема і спадщина на матеріалі "саг про давнину", і, може, Саксона Граматика (якщо я подужаю середньовічну данську латину).

Стендр байдр!

Або:
Раґнар Лодброк Ремарка - і Раґнар Лодброк Юнґера

Fýsumk hins at hætta,
heim bjóða mér dísir,
sem frá Herjans höllu
hefr Óðinn mér sendar.
Glaðr skalk öl með ásum
í öndvegi drekka,
lífs eru liðnar stundr,
læjandi skalk deyja.

Певно, що помру я.
Кличуть мене діси,
що їх із Вальгалли
Одін шле по мене.
Вільно мені буде
на учті ув асів.
Час життя скінчився,
я помру зі сміхом.

(С) "Промови Краки"

Раґнар - Калуш едішн