Imara Notia

#вирізки
#етнографічний_тріп

Ще донедавна, коли заходила річ про моно- та полікультурні засіви, останні відзначалися як «примітивні» та не ефективні. Звісно, казали так і через те, що вони мали... не найкращий зовнішній вигляд. Ну і якщо воно виглядає погано, то і працює аналогічним чином. Як і ліса, високих модерністів минулих століть вводило в тряску те, що все розташовується абсолютно хаотично та, на їхню думку, не продумано. Утім, це лише близорукий погляд як на ліса, так і на полікультурні засіви, оскільки люди були безумовно в рази краще обізнані у своєму ґрунті, проводячи століттями експерименти, та могли знати, наприклад, понад 80 різновидів тієї чи іншої не модифікованої штучно рослини, або замість нашої класичної класифікації середніх значень ґрунту (що тоді використовувалися), вони могли розрізняти десяток різниць на свої території. Джеймс Скотт, до речі, не є виключенням, оскільки він й сам працюючи в різних спільнотах почав з роками категоризувати схожим чином культури.

Коли високі модерністи з колоністами примусово переміщали населення в нові селища (які до того ж планували лише поверхнево, опиняючись на землі з не багатим ґрунтом, що міг швидко виснажилися від монокультурних засівів та давати менший врожай; прикладом тому є Танзанія, або «віллажізація» Ефіопії, де перемістили орієнтовно з 5 млн чоловік) люди, маючи неоцінимо великий досвід в знаннях своєї місцевості, перетворювались з великих аграріїв у звичайний низький клас, стаючи для колонізаторів новою дешевою робочою силою, де остання часто, дивним чином, не виправдовувала очікувань. Утім, з часом, знову ж таки, ставлення до місцевої полікультурності стало покращуватися, тож розглянемо один з багатьох прикладів на Гватемалі.

www.group-telegram.com/jp/ImaraNotia.com/1081

123 viewsМикита Юрійович, Oct 10 at 20:26

#вирізки
#етнографічний_тріп

Ще донедавна, коли заходила річ про моно- та полікультурні засіви, останні відзначалися як «примітивні» та не ефективні. Звісно, казали так і через те, що вони мали... не найкращий зовнішній вигляд. Ну і якщо воно виглядає погано, то і працює аналогічним чином. Як і ліса, високих модерністів минулих століть вводило в тряску те, що все розташовується абсолютно хаотично та, на їхню думку, не продумано. Утім, це лише близорукий погляд як на ліса, так і на полікультурні засіви, оскільки люди були безумовно в рази краще обізнані у своєму ґрунті, проводячи століттями експерименти, та могли знати, наприклад, понад 80 різновидів тієї чи іншої не модифікованої штучно рослини, або замість нашої класичної класифікації середніх значень ґрунту (що тоді використовувалися), вони могли розрізняти десяток різниць на свої території. Джеймс Скотт, до речі, не є виключенням, оскільки він й сам працюючи в різних спільнотах почав з роками категоризувати схожим чином культури.

Коли високі модерністи з колоністами примусово переміщали населення в нові селища (які до того ж планували лише поверхнево, опиняючись на землі з не багатим ґрунтом, що міг швидко виснажилися від монокультурних засівів та давати менший врожай; прикладом тому є Танзанія, або «віллажізація» Ефіопії, де перемістили орієнтовно з 5 млн чоловік) люди, маючи неоцінимо великий досвід в знаннях своєї місцевості, перетворювались з великих аграріїв у звичайний низький клас, стаючи для колонізаторів новою дешевою робочою силою, де остання часто, дивним чином, не виправдовувала очікувань. Утім, з часом, знову ж таки, ставлення до місцевої полікультурності стало покращуватися, тож розглянемо один з багатьох прикладів на Гватемалі.

BY Imara Notia