#херсонські_штудії

Херсон є настільки прекрасним місцем, скільки й багатостраждальним. Провів в ньому з майже два роки він мені став ріднішим за Одесу, та тягне кожного разу все більше до себе. Я не та людина, яка любить драматизувати або перебільшувати ті чи інші ситуації. Головним для мене було, є і буде спокій близьких та рідних людей, оскільки вони і без того завжди хвилювалися за мене. Навіть якщо бачу найбільш неприємну картину в своєму житті, я до неї підходжу з вірою в краще. За останні дні ж (точніше, все сталося за одну добу) спочатку друг потрапив в лікарню з опіками 2-го ступеня в наслідку обстрілу, а інші двоє, чудом не постраждав від цього, двічі ризикували померти від скиду з дрона на Новій Пошті. Утім, чого ще очікувати від пошти, яка знаходиться прямо навпроти Олешок. Ну і не варто забувати, що Херсон це таке місце, де все ж не найкраща ідея наразі ходити в мультикамі й без аптечок.

Власне, як я вже впевнився в процесі написання свого дослідження по темі окупації, часом коли заходить річ про Херсон то якраз люблять драматизувати, граючи на почуттях близьких, підписників і т. д., від чого на душі моїй стає дурно. Не рідко люди панікують від обстрілів десь там, але при цьому знаходять в собі сміливість запитати чи сказати місцевим, які тут прожили окупацію, що вони «колаборанти» не гідні жити в суспільстві приборкуючи пам'ять. Люди, що часто приїжджають в Херсон під гаслами "хочу зрозуміти місто" так і не пробують цього зробити, обмежуючись адреналіном від прильотів. Ми, своїми ж руками, ніби створили штучний образ, в якому місто та люди не нужденні. Створюємо пробіли в історії, натомість регулярно пишучи в соціальних мережах про її відродження. Саме ж місто як винагороджує щирих людей, так і не зможе ніколи прийняти тих, хто популістськи галасує про свій героїзм та обстріли. Одного разу приїжджа людина мене спитала, чи не візьму я її при наступному прильоті поряд до завалів. Утім, найвірнішою відповіддю, як на мене, була і лишається такова, що краще б того нового прильоту ніколи не сталося.

Головним чином Херсон якщо і можна зрозуміти, то виключно розмовляючи з місцевими людьми роками. Дізнаючись локальні історії, трагедії та переживання, саме так ми можемо дізнатися глибоку історію, що таїться навколо нас. Історією, що не обмежується однією-двома лінією розвитку. Як на мене, люди головним чином не слабки і гріховні, або ж такі, що діють виключно в інтересах власної вигоди. Люди здатні вчиняти розважливо без необхідності бути примушеними до цього; за нормальним обставин люди є настільки поміркованими та порядними, наскільки це можливо, і здатні організовувати себе та свої спільноти без потреби сторонніх вказівок (що, зокрема засновується на ґрунтовних дослідженнях багатьох народів, що жили без влади тисячі років). Утім, про що знову ж таки річ, якщо ми можемо побачити це не виключно в етнографічних нотатках, але і просто розмовляючи з людьми прямо сьогодні — людьми, які лишившись без влади знайшли в собі сили за окупації головним чином згуртуватися в допомозі один одному. Зауважу, що це не поодинокі випадки, а такі, що зустрічаються всюди, до куди дотягувалася моя рука з диктофоном. Якщо ви колись опинитеся в Херсоні, не цурайтесь місцевих, які спочатку можуть до вас скептично поставитися (через те, що ви тут не прожили з ними трагедії та часто чуючи від приїжджих якраз погані слова), все зміниться від вашої щирості, яку, сподіваюсь, ви разом з людяністю ще не встигли загубити у вирії подій років. Пройде день, другий, і ось ви вже сидітимете вдома за борщем, гладячи собаку чи кішку місцевої людини, яка хоче поділитися своїми словами з тими, хто хоче їх постаратися зрозуміти та відчути колорит, їхнє місто та часто приховані історії. Не думайте, що спілкування з людьми того не варте, реальний світ поза постами в соц. мережах може вас щиро здивувати. Не варто шукати виключно позитивних подій або драматизувати погані. Не приборкуйте пам'ять, бо ж будь справді гарний чи поганий досвід — вони неодмінна частина нас самих. Та й хай буде благословенним день, що затягнув мене у це болото!

Наступного місяця Екологічній Платформі 9 років. Почесний термін для анархістського двіжу в Україні, тож ми підготували дещо особливе.

Зін про все, що нас цікавить, що ми робили та надумали. Трішечки досвіду з війни, з вуличних бійок та активістської діяльності; про анархію, веганство. Так хочемо винести діяльність з інтернету в реальний світ, в матеріальне джерело інформації. Зазвичай журнали видають люди, навчені журналістській діяльності, за грантові чи чиїсь ще кошти. Ми ж, як низові активісти без зашкварів та великих політичних амбіцій, ввімкнули творчість та накинули трішки за сотню сторінок. Друкуємо двісті штук, за власний рахунок (гроші американських платників податків).

Чекайте на скорий реліз 🥕🥑🍆🌶🥞⚓️🍏🌍🐄🐊🐢🐗🐷🐸🟩/⬛️

#безпросвітній_модерн

4 місяці тому VICE випустили репортаж, в якому дивилися нову реальність наркозалежних, в житті яких наразі з'явився фентаніл. За статистикою, в США за 2023 рік від передозу загинуло більше 110,000 чоловік. Жахаючі цифри. Загалом, синтетичні опіоїди, як-от «Nitazines» — в 300 разів потужніші за героїн. Звісно, подібне не проходить безслідно, а люди опиняються на небесах не тільки думками.

Тиждень тому у VICE вийшов схожий репортаж по цій темі, але вже по Європі стосовно мефедрону. Звісно, річ не тільки за неї, але й за Грузію: за кілька років, коли багато росіян переїхали туди жити, донедавна не бачивша Грузія мефедрону тепер утопає в ньому. Дістати мефедрон навіть легше, ніж траву. Дилери швидко перелаштувалися на новий ринок, так би мовити. Через багато потрясінь за останні роки люди все більше починають страждати на наркозалежність, а виходу з тієї ситуації і близько не видно. В США це все більше сприймається як буденність, а в Грузії влада закриває очі на проблему, що буквально нещодавно вилізла в них перед носом. Власне, пропоную подивитися бодай ці кілька свіжих відео по темі, аби вникнути більше в суть проблеми. Утім, думаю і так зрозуміло, що наркотики — зло.

The 'New Fentanyl' Killing Drug Users in Europe | The War on Drugs

How Mephedrone Conquered Eastern Europe | The War on Drugs

Сьогодні знайомимо вас зі статтею "Анархія без анархізму. Уроки містечка Черан" британського анархіста Самюеля Кларке, де він розповідає і осмислює досвід соціальної боротьби мешканців мексиканського міста. Оскільки державна влада не намагалася відстоювати інтереси місцевих жителів, ті самоорганізувалися і захистили те, що має соціальну і сакральну цінність для них — прадавні ліси. Їм вдалося зупинити вирубку, вигнати представників корумпованої місцевої влади і створити структури громадянського самоврядування. Ця структура замінила державне управління і перетворила Черан на "автономну зону".

Детальніше в нашій новій статті.

"Низовина" в Instagram

Хочу поділитися підбіркою тематичних каналів, об'єднаних спільними ідеями, настроєм і покликом Природи. Особисто мені дуже радісно, що в Україні виникла заявочка на дискурс такого роду і племені. Творення автономних зон починається з ідеї, сліпучо-чорної мрії, мов родючий степовий ґрунт. Мріймо разом! Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав!

https://www.group-telegram.com/addlist/IHPAWugTl3sxMjAy

#вирізки
#етнографічний_тріп

Ще донедавна, коли заходила річ про моно- та полікультурні засіви, останні відзначалися як «примітивні» та не ефективні. Звісно, казали так і через те, що вони мали... не найкращий зовнішній вигляд. Ну і якщо воно виглядає погано, то і працює аналогічним чином. Як і ліса, високих модерністів минулих століть вводило в тряску те, що все розташовується абсолютно хаотично та, на їхню думку, не продумано. Утім, це лише близорукий погляд як на ліса, так і на полікультурні засіви, оскільки люди були безумовно в рази краще обізнані у своєму ґрунті, проводячи століттями експерименти, та могли знати, наприклад, понад 80 різновидів тієї чи іншої не модифікованої штучно рослини, або замість нашої класичної класифікації середніх значень ґрунту (що тоді використовувалися), вони могли розрізняти десяток різниць на свої території. Джеймс Скотт, до речі, не є виключенням, оскільки він й сам працюючи в різних спільнотах почав з роками категоризувати схожим чином культури.

Коли високі модерністи з колоністами примусово переміщали населення в нові селища (які до того ж планували лише поверхнево, опиняючись на землі з не багатим ґрунтом, що міг швидко виснажилися від монокультурних засівів та давати менший врожай; прикладом тому є Танзанія, або «віллажізація» Ефіопії, де перемістили орієнтовно з 5 млн чоловік) люди, маючи неоцінимо великий досвід в знаннях своєї місцевості, перетворювались з великих аграріїв у звичайний низький клас, стаючи для колонізаторів новою дешевою робочою силою, де остання часто, дивним чином, не виправдовувала очікувань. Утім, з часом, знову ж таки, ставлення до місцевої полікультурності стало покращуватися, тож розглянемо один з багатьох прикладів на Гватемалі.

#НАрх_ідея

Коли читаєш "Bullshit jobs" Девіда Ґребера, то аж очі на лоба лізуть, скільки людей у так званих "розвинених країнах" отримують шалені гроші буквально за протирання стільців в офісах, ще й самі при цьому страждають від нудьги і необхідності придурюватися зайнятим. Не секрет, що оте марксове "зростання виробничих сил" не зменшило, а якраз явно збільшило тривалість робочого дня і обсяг відверто безглуздої (паперової чи електронної) роботи порівняно з попередніми віками. Ще й сформувався нездоровий культ "власної ефективності", який підштовхує тисячі людей по хвилинах розписувати свій день та вимірювати кількість кроків і витрачених калорій на добу. Воістину, "мы современным миром будем пугать детей".