Ще коли я тільки вступив на магістратуру Варшавського університету й у мене почалися заняття з польської, то на одному з перших викладачка принесла нам, студентам, на опрацювання один з есеїв книги Марчіна Віхи Rzeczy, których nie wyrzuciłem. Ми обговорювали цей текст майже півтори години - скільки тривало заняття, і він був того вартий. Мені страшенно захотілося купити цю книгу собі, понадто приваблював її мінімалістичний дизайн. Але я все відкладав і відкладав...

Не пригадую, який це був день, здається, п'ятниця. А вже в неділю BUW (Бібліотеку Варшавського університету) зачинили для відвідувачів, бо саме там відбулася традиційна церемонія нагородження лауреатів літературної премії Nike - однієї з найпрестижніших національних премій у Польщі. Перемогу здобула книга Марчіна Віхи. І, звісно, письменник навіть не підозрював, що за нього вболівала купка студентів з України, Білорусі та кількох інших пострадянських країн, хоч і вперше прочитали його тексти лиш напередодні в університетській аудиторії.