І насамкінець - вертаємося до харасменту й Винничука. Не сказав дідо нічого катастрофічно травматичного. Ну згадав молодість в статті до порталу, який уже й так мало хто читає. Висловився, побурчав, пальчиком покрутив біля скроні, мовляв світ звар'ював. І... отримав на себе непропорційно смердючу купу лайна звідусіль. Мало не прямі побажання здохнути. Камон, пані та панове, організаторки Київ-прайду прямо бажали здохнути на фронті в посадці азовцям та іншим військовим, щоб вони могли тут без них будувати демократичне суспільство. Відчуваєте іронію ситуації? Піздєцову іронію, якщо вже точніше. Може, такі от речі треба стримувати і кенселити таких от лідерів думок? Риторичне питання, звісно. Далі. Про харасмент треба говорити й говорити голосно. От тільки не двадцать лєт спустя, як Дюма про мушкетерів. Бо толку тоді з того. Щоб з висоти своєї кар'єри опустити 87-літнього діда? Це не є адекватною реакцією. Один гучний ляпас у ситуації, коли тебе гладять по руці, одна заява в поліцію по свіжих слідах - це речі, які змінюють статус кво. Натомість мовчання - це толерування. Зло існує доти, доки хороші люди ігнорують і толерують поганих. Світ збіса несправедливий, а життя жорстоке. І воно - постійна боротьба. Якщо отримувати психологічну травму на все життя, бо соромишся сказати діду, щоб не чіпав твою руку - то як вивезти той пиздець, що твориться навколо? І навпаки - якщо мовчати в ситуаціях, коли мовчати не можна, то стаєш співучасником. *тепер можете відписуватися* У мене є добрий десяток знайомих дівчат/жінок, які свого часу стали жертвами зґвалтування. Не колись в часи совєтські, а в нормальних собі двотисячних. І ЖОДНА з них не заявила на свого кривдника. Майже всі приховували це навіть від своїх рідних роками, або й не зізналися досі. Питання: яким чином має бути покараний злочин, про який нікому невідомо? Розповіддю в фейсбуці через двадцять років потому? Коли ґвалтівник познущається зі ще якихось дівчат? Раніше я був сповнений співчуття і розуміння того, що страшно, що соромно, що, врешті, банально ВАЖКО добиватися справедливості. Але тепер це викликає в мене не співчуття, а злість. Важко добиватися справедливості? Звісно, що важко! А як інакше? Є якийсь інший спосіб? Немає.
В такі моменти постійно згадую особисті мотиви Богдана Хмельницького на початку козацької революції. В 1647 році Даніель Чаплинський захоплює хутір Хмельницького в Суботові, забиває малого сина Остапа і викрадає дружину Мотрону. Що сталося потім - усі ми знаємо. Особливо добре знають поляки, нащадки тих, які чотириста років тому отримали піздюлів. А якби це сталося зараз? Напевно, Хмельницькому порадили б хорошого психотерапевта і забути про Мотрону й вбитого сина. Він би лежав на кушетці й плакав, розповідаючи психологу про те, що квіти в саду нагадують йому дружину щодня. Спився б чоловік у безкінечних жалощах до себе й, напевно, написав би сльозливий пост у фейсбуці.
Чомусь в усіх інших сферах життя суспільства дискурс боротьби цілком органічно себе почуває і повсюдно заохочується. Не досяг успіху? А ти їбашив як папа карло з п'ятої ранку? Нє? Ну то не жалійся. Ниєш, що мало заробляєш? А ти напряжися! Добивайся успіху! Хочеш гарну дівчину - заробляй по 4к доларів в місяць і вона погодиться йти з тобою на побачення. Боїшся тцк? Уууухилянт! Чого не на фронті?
Написати заяву в поліцію на ґвалтівника? Емм, а може якось нє, може не треба... От тільки сексуальне насильство інакше не викорінити, ніж як жорстким покаранням злочинця. Як Хмельницький покарав Чаплинського і всю грьобану систему. Натомість ми бачимо хвилю заяв про побутовий харасмент, де масні жарти чи погладжування рук підміняють собою реальні злочини так, ніби погладжування по руці - це проблема більша, ніж зґвалтування.
А старий дідо, що іронізує над цим в інтернеті, - страшніший за ґвалтівника.
І насамкінець - вертаємося до харасменту й Винничука. Не сказав дідо нічого катастрофічно травматичного. Ну згадав молодість в статті до порталу, який уже й так мало хто читає. Висловився, побурчав, пальчиком покрутив біля скроні, мовляв світ звар'ював. І... отримав на себе непропорційно смердючу купу лайна звідусіль. Мало не прямі побажання здохнути. Камон, пані та панове, організаторки Київ-прайду прямо бажали здохнути на фронті в посадці азовцям та іншим військовим, щоб вони могли тут без них будувати демократичне суспільство. Відчуваєте іронію ситуації? Піздєцову іронію, якщо вже точніше. Може, такі от речі треба стримувати і кенселити таких от лідерів думок? Риторичне питання, звісно. Далі. Про харасмент треба говорити й говорити голосно. От тільки не двадцать лєт спустя, як Дюма про мушкетерів. Бо толку тоді з того. Щоб з висоти своєї кар'єри опустити 87-літнього діда? Це не є адекватною реакцією. Один гучний ляпас у ситуації, коли тебе гладять по руці, одна заява в поліцію по свіжих слідах - це речі, які змінюють статус кво. Натомість мовчання - це толерування. Зло існує доти, доки хороші люди ігнорують і толерують поганих. Світ збіса несправедливий, а життя жорстоке. І воно - постійна боротьба. Якщо отримувати психологічну травму на все життя, бо соромишся сказати діду, щоб не чіпав твою руку - то як вивезти той пиздець, що твориться навколо? І навпаки - якщо мовчати в ситуаціях, коли мовчати не можна, то стаєш співучасником. *тепер можете відписуватися* У мене є добрий десяток знайомих дівчат/жінок, які свого часу стали жертвами зґвалтування. Не колись в часи совєтські, а в нормальних собі двотисячних. І ЖОДНА з них не заявила на свого кривдника. Майже всі приховували це навіть від своїх рідних роками, або й не зізналися досі. Питання: яким чином має бути покараний злочин, про який нікому невідомо? Розповіддю в фейсбуці через двадцять років потому? Коли ґвалтівник познущається зі ще якихось дівчат? Раніше я був сповнений співчуття і розуміння того, що страшно, що соромно, що, врешті, банально ВАЖКО добиватися справедливості. Але тепер це викликає в мене не співчуття, а злість. Важко добиватися справедливості? Звісно, що важко! А як інакше? Є якийсь інший спосіб? Немає.
В такі моменти постійно згадую особисті мотиви Богдана Хмельницького на початку козацької революції. В 1647 році Даніель Чаплинський захоплює хутір Хмельницького в Суботові, забиває малого сина Остапа і викрадає дружину Мотрону. Що сталося потім - усі ми знаємо. Особливо добре знають поляки, нащадки тих, які чотириста років тому отримали піздюлів. А якби це сталося зараз? Напевно, Хмельницькому порадили б хорошого психотерапевта і забути про Мотрону й вбитого сина. Він би лежав на кушетці й плакав, розповідаючи психологу про те, що квіти в саду нагадують йому дружину щодня. Спився б чоловік у безкінечних жалощах до себе й, напевно, написав би сльозливий пост у фейсбуці.
Чомусь в усіх інших сферах життя суспільства дискурс боротьби цілком органічно себе почуває і повсюдно заохочується. Не досяг успіху? А ти їбашив як папа карло з п'ятої ранку? Нє? Ну то не жалійся. Ниєш, що мало заробляєш? А ти напряжися! Добивайся успіху! Хочеш гарну дівчину - заробляй по 4к доларів в місяць і вона погодиться йти з тобою на побачення. Боїшся тцк? Уууухилянт! Чого не на фронті?
Написати заяву в поліцію на ґвалтівника? Емм, а може якось нє, може не треба... От тільки сексуальне насильство інакше не викорінити, ніж як жорстким покаранням злочинця. Як Хмельницький покарав Чаплинського і всю грьобану систему. Натомість ми бачимо хвилю заяв про побутовий харасмент, де масні жарти чи погладжування рук підміняють собою реальні злочини так, ніби погладжування по руці - це проблема більша, ніж зґвалтування.
А старий дідо, що іронізує над цим в інтернеті, - страшніший за ґвалтівника.
"This time we received the coordinates of enemy vehicles marked 'V' in Kyiv region," it added. In February 2014, the Ukrainian people ousted pro-Russian president Viktor Yanukovych, prompting Russia to invade and annex the Crimean peninsula. By the start of April, Pavel Durov had given his notice, with TechCrunch saying at the time that the CEO had resisted pressure to suppress pages criticizing the Russian government. Andrey, a Russian entrepreneur living in Brazil who, fearing retaliation, asked that NPR not use his last name, said Telegram has become one of the few places Russians can access independent news about the war. Overall, extreme levels of fear in the market seems to have morphed into something more resembling concern. For example, the Cboe Volatility Index fell from its 2022 peak of 36, which it hit Monday, to around 30 on Friday, a sign of easing tensions. Meanwhile, while the price of WTI crude oil slipped from Sunday’s multiyear high $130 of barrel to $109 a pop. Markets have been expecting heavy restrictions on Russian oil, some of which the U.S. has already imposed, and that would reduce the global supply and bring about even more burdensome inflation. The War on Fakes channel has repeatedly attempted to push conspiracies that footage from Ukraine is somehow being falsified. One post on the channel from February 24 claimed without evidence that a widely viewed photo of a Ukrainian woman injured in an airstrike in the city of Chuhuiv was doctored and that the woman was seen in a different photo days later without injuries. The post, which has over 600,000 views, also baselessly claimed that the woman's blood was actually makeup or grape juice.
from jp
